MY.UAСтатті
З картинками
Текстовий вигляд
uk
УкраїнськаРосійська
3 грудня, середа
Пиво, жарівки і львівська різня: якими були підприємства старого Львова
Пиво, жарівки і львівська різня: якими були підприємства старого Львова

Пиво, жарівки і львівська різня: якими були підприємства старого Львова

Майже сто років тому Львів виготовляв у день 2500 електричних жарівок, а в рік 50 000 літрів оцту.

Як сьогодні для нас є звичними новини про відкриття підприємств, так і 80 років тому львівські газети захоплено писали про львівські заводи, де виготовляли оцет, шкіру та пиво. На шпальтах “Львівських вістей” та “Діла” журналісти ділилися докладними описами того, як працюють місцеві фабрики, хто там завідує, і навіть скільки часу тривають процеси різних виробництв.

Гал-інфо дізналось про окремі підприємства зі сторінок газет минулого століття. Розповідаємо про них далі.

Газета "Діло", №82, 15.04.1932
Газета “Діло”, №82, 15.04.1932

“Там, де виробляють львівське пиво”

Заснована у 1898 році фабрика “Львівські Бровари” була одним із найбільш активних підприємств, яке навіть організовувало спеціальні екскурсії для журналістів, аби поділитись своїми здобутками та технологіями виробництва.

“”Львівські Бровари” основані 1898 р. з акційним капіталом у сумі 4 міліонів зол. і капіталом резервовим у сумі 2,600.000 зол. Підприємство це займає 25 морґів, на яких побудовано 5 ґруп фабричних будинків (Крім того Т-во має бровари на Погулянці і при вул. Янівській). Т-во має теж власну механічну фабрику бочок. Всі фази продукції пива, яка відбувається там при помочі наймодерніших уладжень і машин в умовинах наскрізь гіґієнічних, оглядали ми всі з найбільшою цікавістю”, – читаємо у газеті “Діло”.

Вже у 1932 році товариство виготовляло 300 000 гектолітрів пива (тобто 300 млн літрів) в рік. Працювали тоді на фабриці 500 робітників, а особливо цінним для Львова було те, що серед них чималий відсоток становили українці.

Газета "Львівські вісті", №112, 17.12.1941
Газета “Львівські вісті”, №112, 17.12.1941

“Львівська різня хатньої птиці” 

А у 1941 році діяла у Львові “Годувальня й різня хатньої птиці” (Гефлігель Местерай унд Шляхтгоф). Так-так, функціонувала вона при міській різні у Львові. В день її працівники різали близько 4 000 курей та 1 000 гусей.

“Забиту птицю перевозять возами у скриньках, у яких поміщується 12 штук курей, або 6 штук гусей чи 8 штук качок. Сезон кінчається навесну. Птицю скуповують по селах відділи Центросоюзу в більших містах, а самоходи й поїзди перевозять її в транспортних скриньках. Птицю сортують в окремій галі – старі штуки ріжуть негайно, молодші переходять до годувальні”, – писали журналісти “Львівських вістей”.

Так, молодшу птицю ще відгодовували протягом 8-12 днів. Для цього до Львова доставляли спеціальний корм від “Ляндвіртшафтліхе Центральштеллє” [Центральна Хліборобська Станиця], який складався з вівса, ячменю, ячмінної та гречаної муки.

“В холодільні складають запаси птиці, які доходять до 30 000 кг. Звідси товар мандрує в більшості до шпиталів. Його можна купити лиш на картку (Бецугшайн) [німецькі продуктові картки, – ред.]”, – читаємо у газеті.

Працювали на підприємстві загалом 250 людей, з яких половина жінок, які виключно скубли зарізану птицю.

Газета "Львівські вісті", №259, 13.11.1942
Газета “Львівські вісті”, №259, 13.11.1942

“Для Г.-Г. і України. Львівська фабрика електричних жарівок”

Фабрика з виготовлення електричних жарівок, тобто лампочок, почала працювати у Львові ще у 1934 році. Звісно, у 1942 році журналісти з різних сторін хвалили нове керівництво фабрики – німецького комісара, який фабрику “уподібнює під технічним оглядом до промислу Німеччини, відки незабаром прийдуть нові машини”. Так, саме з Німеччини до Львова тоді надіслали фахове обладнання на фабрику.

“Денна продукція досягає сьогодні 2,500 жарівок. Незабаром після змін і інвестицій вона зросте п’ятикратно. Вона зросте ще більше, коли збудується другу частину фабрики. Фабрика продукує жарівки на 10-40 Ватів і на всі нормальні натуги – 110, 120, 125, 150… 220 Вольтів і вище, отже на такі, які можливо вживати на терені Ґенерал-Ґубернаторства і України, на якої запотребування головно є спрямована продукція фабрики”, – писали журналісти.

Газета "Львівські вісті", №274, 01.12.1942
Газета “Львівські вісті”, №274, 01.12.1942

“Виріб з місцевого сирівця. Львівська фабрика фарб і лякерів” 

Працівники фабрики фарб і лаків у Львові, яка також діяла у 1940-их роках, виготовляли емалі, фарби для будівель, захисні суміші для металу, сухі стінні фарби, білі та кольорові крейди.

“Фарби і лякери, що виходять з тієї фабрики, служать усяким практичним цілям, для малювання стін і різних предметів, щоб були чисті, щоб естетично виглядали й щоб краще зберігалися”, – писали журналісти і наголошувати, що виготовляли тут продукцію виключно з місцевої сировини.

Працювали на підприємстві 180 працівників, які до того ж мали на фабриці власну кухню та лікарню, де постійно приймав лікар. Фабрика мала також власну лабораторію та велику бібліотеку.

“Як загальний образ праці, так і технологія кожного середника зокрема інтересує глядача; зір захоплює багатство красок і зорових вражень. В очі б’ють світла сильних кольорів від півфабрикатів аж до готових фабрикатів – фарб чи лякерів. Поруч багатих зорових вражень відвідувача вражають теж слухові враження – шелести й шарудіння, які повстають у млинах, що розтирають сирівець, а також що повстають з праці різної машинерії”, – читаємо у пресі.

Газета "Львівські вісті", №2, 03.01.1942
Газета “Львівські вісті”, №2, 03.01.1942

Львівська фабрика оцту 

Функціонувала у Львові також у 1940-их роках фабрика оцту: навіть не одна, а цілих три, об’єднані у єдине підприємство. Річна продукція фабрики становила приблизно 50 000 літрів, що дозволяло забезпечувати не лише всю Галичину, але й постачати оцет на потреби війська.

“У трьох об’єднаних фабриках працює 39 людей разом з адміністраційними урядовцями. За большевиків працювали тут виключно жиди”, – читаємо у газеті “Львівські вісті”.

Виготовляли тут оцет двома способами: стародавнім ручним способом і новітньою системою Фрінгса. Сировиною слугував спирт із Німеччини, перед переробкою додавали до нього бактерії, фосфорани та амонові солі.

“Найважнішою і майже єдиною складовою частиною апаратури у фабриці оцту є бочки. Їх тут багато, а увагу на себе звертає головно одна величезна бочка, скована грубими, залізними обручами. Її місткість є 55.557 л. До цієї бочки вливають два рази на місяць розпущений 10%-спірт. Фрінгс працює безупину. Біля нього стугонить помпа, яка підносить з дна бочки наверх розпущений оцет, ще ферментує. Цим оцтом скроплюють стружки, на яких є бактерії, що перемінюють поволі алькоголь на оцтовий квас. Такий процес триває два тижні; після того оцет готовий і його зливають з крана до збірників”, – описували процес створення оцту журналісти.

Натомість давній ручний процес створення оцту відбувався у 46 окремих бочках і тривав набагато довше.

Матеріали: Марічка Твардовська

Джерело матеріала
Photo LvivPhoto Lviv
loader