/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F193%2Fe6cad045423da5ba78e23ed0a881c20f.jpg)
Cидорівський замок: унікальна фортеця-корабель і її "море"
"Еспресо.Захід" розповість історію Сидорівського замку , схожого до якого в Україні немає
На Тернопільщині за 8-10 км від Гусятина у призбручанському селі Сидорів на високому пагорбі височіють руїни особливого – збудованого з пісковика та вапняку - замку. Фортеці такої незвичної форми (довжиною 178 метрів і лише 30 метрів упоперек) в Україні більше немає: щоби дві довгих оборонних стіни перетиналися під гострим кутом, разом з бастеями та вежами на гострих краях складаючи враження носа корабля, який розрізає зелене п’янке море з дикого різнотрав’я. А якщо зважити, що пагорб з трьох сторін оперізувала річка Суходіл, яка вкупі з іншими особливостями місцевого ландшафту свого часу доклалася до утворення навколо твердині ставів та мочарів, то можна у власній уяві малювати особливу обороноздатність цієї навіть нині неймовірно цікавої для споглядання споруди.
Родинне гніздо Калиновських гербу Калинова
![]()
фото: Замки і храми України
5 квітня 1547 року король Сигізмунд І Старий дав привілей Якубові Потоцькому на заснування міста Сидорів, яке згодом отримало право на щотижневі торги в суботу та щорічні на свято Ядвіги. Однак історію Сидорова, перша писемна згадка про яке датована 7 жовтня 1398 року, пов’язують не стільки з Потоцькими, скільки з родиною Калиновських гербу Калинова.
Рід походить від Анджея (Єнджея) Калиновського (1465–1531). Його правнук — генерал подільських земель Валентій Александер Калиновський від дружини Ельжбети Струсь мав трьох синів. Саме наймолодший Марцін ( Мартин) Калиновський, ставши коронним гетьманом та успадкувавши чимало земель на Поділлі, у 1640-му році наказав звести у Сидорові кам’яний замок. Хоча існує версія, що Марцін Калиновський замок лише укріпив та розбудував.
А план замку підказувала сама природа. Фортеця мала сім веж. З єдиного "приступного" боку, де ріка робить петлю, замок укріпили найкраще: тут колись здіймалися неприступні бастіони. З боку плато замок мав на кутах по дві напівкруглі вежі, між якими був утворений прямокутний виступ з чотирикутною вежею на вершині. Оборона споруда відділялася від напільної сторони ще й глибоким ровом. На двох бічних стінах розміщувалися напівкруглі вежі, у кожній із яких - амбразури для гармат. Колись до замку потрапляли через браму в західній башті. Збереглися вирізьблені в камені герби магнатських родів Калиновських та Тарновських. Але найцікавіша прикраса брами — кам’яна плита з історією замку.
А історія безхмарною не була. Практично упродовж усього XVII століття замкові судилося перебувати на авансцені цивілізаційної битви між Османською імперією та Річчю Посполитою. Зокрема, 1672 року замок захопили турки. Коронне військо відвоювало його у 1673 році. Три роки комендантом замку був Ян-Самуель Хшановський (дружина якого Анна Дорота (Софія) Хшановська восени 1675 року вписала своє ім’я в історію оборони замку в Теребовлі, приставивши кинджал до горла своєму чоловікові – на той час комендантові уже Теребовлянського замку – з вимогою відмовитися від капітуляції перед турками і стати до оборони). Але це вже цілком інакша історія. Коли ж Хшановський полишив Сидорівський замок в 1675 році, то його знову зайняли турки. Під час цих всіх подій твердиня зазнала значних ушкоджень. Але її з часом відбудували за допомоги нащадка роду - кам’янецького каштеляна (теж) Марціна Калиновського. І навіть за кошти цього вельможі збудували поруч костел домініканців обсервантів (1730-1741), де окремі магнати з роду Калиновських знайшли вічний спочинок.
![]()
Цікаво, що костел повторив своїми формами герб роду Калиновських: Калинова (Calinova), лук (дві вежі) та стрілу (пресбітерій), що готова зірватися з тятиви. Дві високі вежі висунуті за межі фасаду і мають форму зірок у нижній частині, які на гербі Калинова розміщені у вершинах луку. Вхід у храм міститься у трикутному заглибленні між вежами. Верхня частина веж квадратна у формі, та прикрашена пілястрами тосканського ордеру. Вежі всередині, на відміну від зовнішніх прямих форм, круглі в об’ємі. Завершує костел постать Діви Марії. Всі ці архітектурні незвичні елементи надають храму барокового стилю.
У 1770 році замок перейшов до родини Бєльських як власність невістки Теклі Калиновської, а за якийсь час до її доньки Анелі, яка у шлюбі стала М’янчинською. Згодом Сидорів купив власник Тернополя Францішек Коритовський, але довго ним не володів і відпродав родині Пайгертів, що були нащадками лицарів-хрестоносців. Пайгерти були власниками села і замку аж до приходу радянської влади у 1939 році. Оскільки ця родина отримала замок уже в занедбаному стані, то мешкала у новій резиденції. Із плином часу старі будівлі, стіни та вежі завалилися, а наприкінці ХІХ ст. їх частково розібрали на будматеріали місцеві мешканці.
200 возів з коштовностями, або як одна з легенд Сидорівського замку не дає спокійно спати шукачам пригод
фото: Україна Інкогніта
Те, що замків без легенд практично не існує – зрозуміло геть усім. І Сидорівська твердиня – не виняток. Але існує в Сидорові легенда, яка й досі по особливому затьмарює свідомість шукачів пригод.
Розповідають, що один із власників замку мав двох доньок. Одна дівчина вийшла заміж за шляхтича, який був крутої вдачі і ні перед чим не спинявся. Іншу викрав і взяв за дружину Адам Калиновський. Обидва чоловіки ненавиділи один одного лютою ненавистю. Після смерті власника замку, перший шляхтич вирішив завдати болючого удару ворогові, вивізши усе багатство замку: золото, срібло, величезну кількість хутра, одягу, стародавні коштовності. Розповідають, що все містечко спостерігало, як із Сидорівського замку вирушили 200 возів з коштовними речами, за якими йшла худоба. А найціннішою була карета Калиновських, що нібито була з суцільного золота. Як Адам Калиновський повернув скарби – історія мовчить. Але, кажуть, йому то вдалося. Щоб не втратити цінносте вдруге, він надійно сховав їх потаємних підземних ходах під замком. Розповідають, що там можна знайти і золоту карету. Тільки-от усі зусилля шукачів скарбів наразі марні.
Бій під Сидорівським замком, що став "чудом на Збручі"
![]()
фото: Україна Інкогніта
Свого часу бій під Сидорівським замком сучасники називали чудом на Збручі, оскільки армія УНР зуміла зупинити наступ "червоних" на Польщу.
Мова про те, що на початку 1920 року північний польський фронт потопав у крові: польські та українські війська (які тоді воювали як союзники) через активний наступ Червоної Армії змушені були відійти на лінію ріки ВІсла. Запеклі бої вже тривали в околицях Варшави. Водночас червоний командувач Будьонний намагався прорвати фронт, уперто форсуючи Збруч біля українських бойових позицій, аби пробитися у напрямку Львова.
25 липня 1920 року в бою під Сидоровом Окрема кінна дивізія Армії УНР (під керівництвом полковника Івана Омеляновича-Павленка) ущент розгромила ворожу більшовицьку кінноту і два полки більшовицької піхоти 123-ї пішої бригади РСЧА (РККА) разом з їх командирами. Було захоплено 34 кулемети, 3 польові гармати, коні й усе військове майно червоних та 11 санітарних возів з медикаментами. В той же час у цьому бою окрема кінна дивізія втратила 2 козаків убитими, поранено 33 козаків і 3 старшин. Цей бій став найбільшим кінним боєм між Армією УНР і російсько-більшовицькими окупантами з РККА.
Історики наголошують про те, що йдеться про наймасштабніший кавалерійський бій Армії Української Народної Республіки. Бій, де українці перемогли і вщент розгромила ворожу більшовицьку кінноту та два полки піхотинців російських окупантів. Битву, де в лавах Третього кінного полку Армії УНР воювали донські козаки під командуванням легендарного кіннотника, донця Михайла Фролова.
Kомандир Залізної дивізії УНР, генерал Олександр Удовиченко у книзі "Україна у війні за державність. Історія організації і бойових дій Українських Збройних Сил 1917-1921" написав: "Пам’ятаймо про Сидорівську битву, пам’ятаймо про звитягу українського війська і плекаймо пам’ять про загиблих борців за волю й незалежність України!"
