Чим особлива нова виставка Met Gala «Мистецтво костюма»

Під час Met Gala 2026 в Метрополітен-музеї відкрилася виставка «Мистецтво костюма» (Costume Art), яка досліджує одягнене тіло крізь століття історії мистецтва. Її ідея полягає не в тому, щоб оспівувати класичні форми, а навпаки — використати їх як відправну точку.

У виставці представлений одяг на манекенах, створених за зразком реальних і різних людей: вагітних жінок, людей старшого віку, тіл із повнотою та інвалідністю. Як зазначає Associated Press, шоу, яке широка публіка побачить 10 травня, є однією з найпослідовніших спроб музею переосмислити бодіпозитив.

«Уся виставка побудована навколо типології тіл. Це тіла, які ви бачите в усьому музеї, коли зустрічаєтеся з творами мистецтва», — розповідає багаторічний куратор Інституту костюма Метрополітен-музею Ендрю Болтон.

Перша велика галерея має назву «Тілесність у її різноманітності». Вона починається з летючих суконь у грецькому стилі, але швидко переходить до форм, які мода традиційно ігнорувала.

Вагітне тіло

Ендрю Болтон зазначає, що в мистецтві вагітне тіло або ігнорували, або стереотипізували. Тож у цій частині він представляє дизайнерів і дизайнерок, які досліджують і підкреслюють форми майбутніх матерів.

Зокрема, тут експонують знамениту «сукню для вагітних» британки Джорджини Годлі з колекції 1986 року Bump and Lump. Її поєднано з рідкісною для свого часу скульптурою Едгара Дега «Вагітна жінка» (1920).

Повне тіло

Експозиція також включає корсети дизайнерки Міхаели Старк, яка особисто позувала для створення трьох манекенів. Один із них представляє ансамбль «Товста, а не фертильна» (Fat Not Fertile) — висловлювання проти стереотипу, що велике тіло зводиться лише до репродуктивної функції.

Старк працює з корсетами як інструментом не приховування, а навпаки — акцентування тілесності: вона перетягує плоть, підкреслюючи її об’єм і форму, щоб, за її словами, «повернути силу жіночому тілу». Образ експонують поруч із античною мармуровою статуеткою подібної тілобудови.

Тіло з інвалідністю

Ще одна частина виставки присвячена інвалідності. Тут манекен, створений за зразком паралімпійської атлетки Еймі Маллінз, вдягнений у черевики від Alexander McQueen у вікторіанському стилі, які насправді є протезами. Ірландська активістка Шинейд Берк, яка має карликовість, позувала для двох манекенів: один — у тренчі Burberry, інший — у сукні «Міккі та Мінні» від Вів’єн Вествуд. Модель Ааріана Роуз Філіп, яка пересувається на кріслі колісному, представлена в шортах і сорочці з гаслом Queer Capital. 

Також шотландська дизайнерка Надя Пінкні присвятила пальто зі своєї колекції бабусям, які страждали на хворобу Альцгеймера: його візерунок, створений на основі сканування мозку, відображає «вузли», які хвороба залишає в його структурі. В сукню Angela Wanjiku інтегрований шрифт Брайля, а Чет Ло створив свої речі разом із неприбутковою організацією, яка працює з незрячими людьми та людьми з порушеннями зору. 

Живе тіло

Друга частина експозиції зосереджується на темах старіння та смертності — тут навіть є окремий «кривавий» розділ.

Серед експонатів — вечірній жакет Вів’єн Вествуд Martyr to Love: блискуче каміння в ньому імітує м’язистий торс, а насичено-червоний бісер — кров, що стікає з рани. Образ експонують поруч із роботою Альбрехта Дюрера «Муж скорбот із простягнутими руками».

Фактично «Мистецтво костюма» працює як спроба переписати візуальний канон: показати тіло не як ідеал, а як досвід — змінний та вразливий.  

---