Громадянське суспільство: чи розуміємо, про що ведемо мову?

Роблять це й чимало політиків, і ЗМІ.

От тільки не полишає враження: надто часто — й у матеріалах ЗМІ, й у публічних виступах політиків — цей вислів стоїть не на своєму місці: красива фраза є, а з контекстом не корелює.

А річ у тім, що різні автори вкладають у це поняття геть різний зміст.

Серед політиків, мабуть, найчастіше в публічних промовах користується цим терміном Юлія Тимошенко.

Але погляньмо на програмний документ «Батьківщини» — «16 новацій нового курсу України», які назвала лідерка партії.

«Всеукраїнські асоціації із сильними конституційними правами… для безпосередньої участі громадянського суспільства в управлінні державою».

«Безпосередня участь суспільства в управлінні державою» — погодьтеся, звучить на самій межі нонсенсу, це вже «пряма демократія» якась виходить — утопія, одне слово.

Інший пункт: «Заснування палати честі — органу контролю за суддями з боку громадянського суспільства».

А чому не просто «з боку суспільства»? Пояснює це ще одна цитата звідти ж: «Мирові судді та судді першої інстанції обираються народом».

Узагалі-то, слова «громадянський» та «громадський» мають зовсім різні значення.

Задля ілюстрації перекладімо кожне з них російською — буде, відповідно, «гражданский» та «общественный», аж ніяк не одне й те саме.

Викривлення, одне слово.

А громадські організації — то лише один із проявів цих відносин.

Так, саме й лише проявів.

Ще раз звернімо увагу: «інститути» — це далеко не те саме, що й «організації», це — набагато ширше поняття.

Це — тип суспільства, стадія розвитку суспільства.

Утім… от вам визначення, які дають російські джерела.

Тобто, тут уже йдеться виключно про організації, проте… визначення це дано з посиланням на англомовний тлумачний інтернет-словник, але на сторінці, куди веде посилання, наведеного визначення й близько немає.

І не просто через бюрократизацію цього поняття.

Річ у тім, що в СРСР теж було чимало громадських організацій.

Добровільне товариство сприяння армії, авіації та флоту (ДТСААФ), Товариство охорони пам’яток історії та культури, Товариство мисливців та рибалок тощо й тощо.

Керівників усіх цих організацій затверджував ЦК КПРС, керівників їхніх територіальних осередків — відповідні республіканські ЦК, обкоми та райкоми.

Членство в деяких цих організаціях було обов’язковим для всіх, хто хотів долучитися до певної сфери діяльності — як-от членство в Товаристві автомотолюбителів для всіх, хто здавав на водійські права.

Менше з тим, за офіційним статусом усі ці організації були громадськими.

Зрештою, комсомол теж мав офіційний статус «громадсько-політичної організації».

Так, в СРСР було чимало громадських організацій.

Але в СРСР і в зародку не було громадянського суспільства.

А коли під час горбачовських реформ для громадських організацій запровадили спеціальну квоту під час виборів, виявилося, що депутати від громадських організацій — то найконсервативніші й найревніші охоронці всього ортодоксально-комуністичного.

Громадські організації є в сучасній Росії, є вони в Білорусі.

У будь-якій країні з найрепресивнішим режимом вони є.

Ані в сучасній Росії, ані в сучасній Білорусі й близько немає громадянського суспільства.

Для чого? Знову погляньмо на Росію.

«Неправильні» громадські організації там просто не реєструють.

А тим, що вже існували, навішують офіційного, затвердженого законодавчо ярлика «іноземних агентів», що різко звужує їхні права й завдає істотних репутаційних втрат.

А коли людина виявляє громадянську активність, її завжди можуть офіційно спитати: «А ви від якої організації?» Й якщо ані від якої, якщо сам від себе за велінням душі — до буцегарні.

Використовує її, зокрема, й Тимошенко.

Тож не все так погано: передбачено, хай рудиментарні й лише для «авторитетів», але також і прояви індивідуальної громадянської активності? Не поспішаймо: поняття «моральні авторитети», як і інше популярне нині поняття «лідери думок», є суто суб’єктивним, оцінним, об’єктивні критерії для віднесення тієї або іншої людини до цієї категорії відсутні.

В СРСР так само існував інститут «моральних авторитетів», хай і називався інакше.

За критерій до віднесення до цієї категорії правили зазвичай кількість державних нагород та звань, а також повна лояльність: «Підтримує політику партії».

Кобзон «моральним авторитетом», звісно ж, був, а от Висоцький — і близько не був.

Тож «моральних авторитетів» так само цілком можна призначати й тримати під контролем влади.

Зветься це словом «офіціоз».

Коли так само підмінюють це поняття незаангажовані ЗМІ та громадянські активісти, за цим уже точно проглядає їхня неготовність дати вчасну відсіч можливим спробам змусити їх ходити строєм.

Неготовність вчасно розпізнати загрозу, розгледіти маніпулювання термінами зі схожим звучанням, а отже неготовність за солодкоголосими промовами політиків розгледіти їхній справжній зміст.

Ілюстрація: givingcompass.