"У море викинуло баян, він за нього вчепився й доплив"

— Чекайте, прив'яжу собаку.

Батько саме поїв і ліг відпочити, — гукає у дворі 55-річна Ольга Ворона із села Стані­славчик Шполянського району на Черкащині.

Бере на руки чорного Жука й несе за хату.

Її батько 90-річний Федір Іщенко чотири роки прослужив на лінкорі "Новоросійськ".

29 жовтня 1955 року на рейді Севастополя корабель знищив великий вибух.

Загинули 614 людей.

Федір Іванович вижив.

Причини вибуху не з'ясували.

Фахівці кажуть, що лінкор підірвали італійські диверсанти.

У кімнаті Федір Іванович піднімається з ліжка.

Він у спортивному темному костюмі.

Менша дочка Марина, 46 років, знімає з його голови в'язану шапку, аби краще чув.

Діти живуть окремо, приходять доглядати.

Дружина померла.— Батьки мали трьох доньок і трьох синів.

Один я лишився, — розповідає чоловік.

— Довго живу, бо ніколи нічого близько до серця не брав.

Голодовку тридцять третього року добре помню.

Біля нашої хати була колгоспна кухня, то ми бігали туди красти їжу.

У батьків корова була, але мусили дорізати.

На війну не попав, бо мав 13 років.

Першого німця побачив 1941 року.

Він їхав підводою з поліцаєм.

Ми пасли корів.

Щось нас хлопчаків насмішило.

Німець подумав, що з нього сміємося.

Наказав поліцаю нас вишикувати.

Підходив до кожного й бив нагайкою по плечі.

Дуже боляче не було.

Просто образливо, бо нізащо.

Після призову 1951-го потрапив на Чорноморський флот.

Служили п'ять років.

Починав на старезному лінкорі "Севастополь", а за рік перевели на лінкор "Джуліо Чезаре", відібраний після війни в італійців.

Його перейменували на "Новоросійськ".

На "Севастополі" ми жили, як миші в норах — вузько, тісно, незручно.

Інша справа "Новоросійськ" — широкі коридори, просторо, сонячно.

Я мав звання старшини першої статті.

Моя спеціальність — артилерист.

28 жовтня на півдня вийшли в море.

Під вечір повернулися.

Стали на рейд.

Я спав так міцно, що не почув вибуху.

Хоча розповідали, що звук чули ледь не по всьому Криму.

Мене розбудив мічман.

Каже, на кораблі щось вибухнуло, все наповнюється водою.

Побачив страшну картину — величезну суцільну дірку.

Говорили, була більш ніж 100 метрів у діаметрі.

Всюди повно води й мулу.

Слідів крові чи убитих видно не було.

Казали, від вибуху одразу загинули 250 осіб.

Оголосили бойову тривогу.

Нас вишикували на палубі в три шеренги — 800 осіб.

Усього на кораблі було півтори тисячі екіпажу.

Ще й звечора взяли на борт півтисячі солдатів берегової охорони.

На палубі всі ждали наказу евакуюватися.

Довкола вовтузилися буксири, не могли нас зрушити з місця.

Рятувальних жилетів ніхто не дав.

Доки командири чухалися, ніс корабля застряв у мулі.

Вода поступово заливала все.

Я підібрався ближче до борту.

Після четвертої ранку лінкор ліг на бік.

Люди почали падати з палуби в море.

Я стрибнув сам.

Летів довго, здавалося, цілу вічність.

Упав із висоти 20 метрів і поплив до берега.

Мене підібрав корабель-міношукач, — Федір Іванович витирає сльозу.

— Матрос Іванов зовсім не вмів плавати.

Але врятувався.

Вибухом у море викинуло баян, то він за нього вчепився й доплив.

Пощастило, що не вибухнув пороховий погріб.

Хлопців згодом поховали в Севастополі в братській могилі.

"Новоросійськ" порізали й дістали по шматках.

Всередині знаходили тіла похованих заживо.

Федір Іщенко просить подати альбом зі старими фотографіями.— Ось, тут намагалися сфотографувати команду.

Вишикували всіх у 14 рядів.

Витратили майже годину.

Я прибіг останньої миті й ліг просто перед фотографом, — перегортає сторінки.

— Після демобілізації з нас взяли підписку про нерозголошення таємниці.

Заборонили взагалі на цю тему говорити.

У село Федір Іванович повернувся 28-річним.

Одружився з ­Іонією.

Була на 10 років молодша.

Виховали сина та двох ­доньок.

Син помер.

Доньки доглядають батька.— Тато все життя працював комбайнером — розповідає Ольга Федорівна.

— Робив до 70 років, потім сторожував.

Історію про лінкор не розповідав.

Уперше мати обмовилася 1980 року.

Батько лише в 1990-х почав трохи розказувати.

Просив зятів, щоби відвезли його до Севастополя на могилу хлопців.

Але коліна сильно боліли, ходити було важко.