Історія на тарілці: Як закарпатці випередили Хрущова

ua продовжує рубрику "Історія на тарілці", в якій ми розповідатимемо не лише рецепти страв, але і про те, як сталося, що вони з'явилися.

Відома історія про те, як Микита Хрущов, відвідавши Штати, подумав, що і собі треба насаджати кукурудзи та збирати багатий врожай, і яким фіаско закінчилося намагання засадити геть усе цією "невбигаливою" культурою.

А от чи знаєте ви, що закарпатці їли кукурудзу ще в ті часи, коли навіть прапрабабки Хрущова в проекті не було? Причому готували з неї не тільки банош – кашу з кукурудзяного борошна, звареного на вершках, а й більш легкий для шлунку варіант – токан, яким, за допомогою різних додатків, можна було кожного разу смакувати по новому.

Закарпатці, які воювали з турками в Придунайській долині, в битві під Белградом потрапили в пастку і були взяті в полон.

Довгих сім років вони томилися в неволі, аж доки з турками не було укладено мирну угоду.

Тоді українців, після сплати викупу, відпустили домів.

Дорогою вони побачили не знайому досі кукурудзу, спробували, зрозуміли, що це можна їсти і один з колишніх бранців прихопив з собою кілька кочанів з чужого поля.

Та й приніс в рідне селище Баранівці.

Після перших врожаїв тамтешні ґазди зрозуміли, що жовтенькі зернятка смачні та придатні в їжу і людям і худобі.

Поступово стали з'являтися рецепти кукурудзяних страв.

На щастя, до винаходу салату з крабових паличок було ще кілька століть (інакше б може і не було вже ніякого Закарпаття, борони його Господи), тому стиглу кукурудзу переважно змелювали на борошно і пекли коржики.

Довгий час її навіть називали "турецькою пшеницею", а в селі Великі Лучки навіть печатку було обведено кукурудзяним стеблом.

Це свідчило, що кукурудза тут була однією з основних зернових культур як мінімум з 1842 року.

Але найбільше всім до смаку припала каші з кукурудзяного борошна – Токан і Банош, як і всі прості-геніальні страви, вважаються винаходом одразу кількох світових кухонь.

Батьківщиною густої каші з кукурудзи вважають і Румунію, і Молдову, і Угорщину, і Грузію і навіть Італію (там вона називається полента).

На Закарпатті з приводу того, хто саме винайшов варити кукурудзяне борошно не заморочуються, а просто впевнені – щоб зробити це смачно, треба бути гуцулом.

Чи гуцулкою.

Чи українкою, зухвало додаємо ми.

Інгредієнти.

Склянка кукурудзяного борошна (саме борошна, не крупи!).

3 склянки води.

Сіль.

Додатки.

Бринза, сир, сало, шкварки, ковбаса, смажена цибуля.

Як готувати токан.

В казанок (саме в казанок, інакше пригорить) вилити воду, додати три ложки борошна, сіль і закип'ятити.

Потроху всипати решту борошна, постійно розмішуючи дерев'яною (саме дерев'яною, інакше буде не так смачно) ложкою чи лопаткою, і варити, постійно помішуючи хвилин приблизно 30.

Далі зменшити вогонь до мінімуму і варити ще хвилин 10 до повного загустіння.

Коли ви вставите качалку в казан і покрутите, а каша не приставатиме до качалки – страва готова.

Після цього обов'язково треба дістати токан з казана і перекинути на дошку чи таріль з дірочками, щоб токан не зопрів.

Якщо ви все зробили правильно, він триматиме форму.

Ниткою чи мокрим ножом нарізаємо на шматки і подаємо із додатками.

В якості додатків може бути смажена цибуля, підсмажене сало, ковбаса, шинка.

Дуже смачно посипати гарячий токан крихтами бринзи чи натертим сиром, обсмажити його на пательні і подавати з яєчнею чи овочами – перед вами величезне поле для експериментів і кулінарних відкриттів.