Боротьба за в'язнів: Що саме в ООН ухвалили по Україні, Росії та Криму

Її підтримали 67 країн, утрималися - 82.

Ще 26 держа.

включно з Росією, Білоруссю та Казахстаном, були проти.

В порівнянні з минулим роком до компанії противників додалася одна країна - Філіппіни.

Якщо рік тому головний акцент резолюції робився на засудженні мілітаризації Криму Росією та порушень там прав людини, включно з призовом кримчан у російське військо, автоматичне присвоєння їм російського законодавства.

Тоді вона торкалася свободи совісті та релігій, а також права власності.

Остання ж кримська резолюція містить низку важливих моментів щодо українських політв'язнів.

Вперше з моменту окупації Криму були вказані імена переслідуваних осіб - Олег Сенцов, Володимир Балух та Емір - Усеїн Куку.

Також лунає заклик щодо звільнення всіх українців, які незаконно утримуються в Криму та РФ і засуджуються політично вмотивовані переслідування.

Безперечно, у документі не згадуються поіменно всі політв'язні.

Для Сенцова, Балуха та Куку така поява в резолюції є чимось на зразок гарантії безпеки.

А для інших політв'язнів - це сигнал про можливе вирішення питання.

Оскільки проблема незаконного утримання українців у в'язницях Росії та окупованого Криму лунає на вищому рівні.

Коли є увага міжнародної спільноти, тоді ворог більше цінує життя цих людей.

Також у документі міститься заклик до Росії надати експертам з Міжнародного комітету Червоного Хреста, а також з Європейського комітету з питань запобігання катуванням і українського консульства інформацію про стан здоров'я та умови утримання українців.

Паралельно з цим має бути наданий доступ до українців незалежним лікарям з міжнародних організацій.

Уповноваженому Верховної ради з прав людини має бути наданий дозвіл на відвідування політичних заручників у Криму та на Росії.

Паралельно з цим у резолюції стабільною лишається позиція щодо незаконності анексії Криму, заклик до повернення півострова Україні, а також лунає вимога щодо припинення криміналізації прав на свободу слова і вільних зібрань у Криму.

Додати до цього можна і засудження призову кримчан в російську армію, а також депортацію тих, хто не прийняв російське громадянство.

Є ще вимога до міжнародних організацій та спеціалізованих установ ООН позначати в офіційних документах український півострів як "Автономна республіка Крим та місто Севастополь (Україна), які є тимчасово окупованими Російською Федерацією".

Цей момент, разом з усіма іншими, особливо важливий.

Оскільки він гарантує, що міжнародна спільнота на вищому рівні не забуває про злочин Росії в Криму.

І очі не будуть на це закриті, а наслідки, включно і в суді у справі України проти Росії, обов'язково будуть.

Якщо повернутися до країн, які стабільно голосують проти кримської резолюції, то нічого дивного в тому немає.

Сербія, Казахстан, Киргизія завжди були проросійськими.

Білорусь є частково незалежною країною, яка отримує величезні субсидії з РФ, включно з кредитами і продажем нафти без мит.

Ця країна економічно залежна.

І ми маємо з нею більше тисячі кілометрів спільного кордону.

Натомість, тристороння контактна група по Донбасу збирається там, а про Мінські домовленості всі ще пам'ятають.

Вважати Білорусь нашим союзником - помилково, але і звинувачувати їх в тому, що вони постійно голосують проти кримської резолюції - теж не варто.

Бо навіть умовна незалежність Білорусі сьогодні вигідна Україні.

Це дає бодай якусь гарантію, що через білорусько-український кордон не поїдуть російські танки.

І для того, щоб це існувало, Білорусь та окремо Лукашенко змушений прогинатися під Росію в окремих питаннях.

Сама ж резолюція щодо Криму не гарантує деокупації півострова так само, як і звільнення політв'язнів.

За ці чотири роки були резолюції, які не призвели до успіху в цих питаннях.

Але вони потрібні, бо щоразу демонструють увагу до України, її громадян, а також стабільність світової спільноти у власних поглядах, повагу до міжнародного права.

Якби в цьому плані щось пішло не так, то це дало б Кремлю сигнал, що міжнародна спільнота закрила очі, ослабла, і можна робити наступний крок, за який очевидно нічого не буде.

Де буде цей крок - в Україні, Білорусі чи Прибалтиці - питання вже другорядне.