ПЗРК "Колібрі": Чим Україна збиватиме "яструбів" Путіна

Президент України Петро Порошенко під час засідання РНБО анонсував завершення розробки і початок випробувань вітчизняного ПЗРК "Колібрі" в 2019-му році.

Наразі характеристики комплексу не озвучуються, інформацію тримають у повній секретності.

Втім, деякі деталі про майбутній наш ПЗРК вже зараз відомі.

Вперше про "Колібрі" заговорили у 2011 році.

Тоді цю розробку розглядали як перспективне озброєння Протиповітряної оборони Сухопутних військ ЗСУ.

Сім років тому анонсували, що ПЗРК "Колібрі" надійде на озброєння до 2025-го року.

Але в ті часи гроші на розробку виділялися кволо та робота гальмувалася.

Після анексії Криму і початку війни на Донбасі модернізація засобів ППО стала пріоритетом.

Анонсувалися розробки ЗРК середньої дальності "Полтава", ПЗРК "Барс" і "Колібрі".

Тривала модернізація переносних ЗРК "Стріла-2М" та "Ігла-1".

Розроблені в Україні модифікації ( "Стріла-2 мм" і "Ігла-1М") цілком відповідають сучасним вимогам і ледь не тотожні до американського комплексу "Стінгер".

Чим ми будемо збивати "орлів" Путіна.

Якщо говорити про ПЗРК "Колібрі", то розробка передбачала заміну 90% складових частин головки самонаведення та рульового механізму ракети виробами вітчизняного виробництва.

Як писав "Український мілітарний портал", це дозволить встановити термін технічної придатності зенітних керованих ракет 9М313.

Після розпаду СРСР Україні у спадок дісталася величезна кількість комплексів "Стріла-2" та "Ігла-1".

"Укроборонпром" в 2012 році представив проект модернізації ПЗРК через процес старіння радянських ракет.

Нові системи отримали назву "Стріла-2 мм" та "Ігла-1М".

Завод "Арсенал" займався продовженням строку експлуатації ракет 9М313 та 9М39, оскільки виробники знаходяться за межами України.

В 2012-му році мова йшла про 30 років, а в 2016-му - до 35 років.

Також після розвалу "совка" виробництво головок самонаведення залишилося в Україні.

Наша держава до 2014-го року забезпечувала експортні контракти Росії на поставку Р-27 і Р-73, ПЗРК "Стріла" та "Ігла", а також ракет класу "повітря – поверхня" по всьому світу.

В 2014-му році Україна поставила під загрозу експорт російських бойових літаків, припинивши постачання теплових головок самонаведення ДБН "Маяк" для ракет ближнього бою Р-73Е, якими комплектуються всі російські бойові літаки.

Про це тоді писала вся російська преса, бо цими ракетами з українськими головками самонаведення комплектуються всі російські бойові літаки.

МК-80 "Маяк" виробляє київський завод "Арсенал".

Головна фішка модернізованих вітчизняних ПЗРК - нові модифікації голівок самонаведення, які розробляє "Арсенал" – ОГС 36-45 для ПЗРК "Стріла-2ММ" та ОГС УА-424 для ПЗРК "Ігла-1М".

Як пише "Український мілітарний портал", "Стріла-2ММ" може вести вогонь по літаках і вертольотах на зустрічному курсі.

Оптична головка самонаведення забезпечує комплексний захист від помилкових інфрачервоних цілей і природних перешкод, підвищена боєздатність в умовах постановки організованих завад.

ОГС УА-424 забезпечує для ПЗРК "Ігла-1М" ефективний захист від завад, створюваних ІЧ-пристроями, підвищену ймовірність ураження цілі, а головне – значне збільшення дальності стрільби по цілі на зустрічному курсі".

Якщо говорити про модернізацію радянської ПЗРК "Ігла" в комплекс "336-24" , то в ній була вдосконалена головна частина ЦКБ "Арсенал".

На заміну інфрачервоній голівці самонаведення 9Е418 прийде нова, яка дозволить комплексу підвищити тактико-технічні властивості навіть в порівнянні з ПЗРК "Ігла-1", "Стріла-2М" та навіть "Стінгер".

За даними "Українського мілітарного порталу", у "Ігли" коефіцієнт ймовірності ураження цілі в складній завадовій обстановці складає 0,1.

Для ПЗРК "336-24" він дорівнює 0,4 – 0,6.

Дальність дії комплексу "336-24" складає 5200 м.

Повертаючись до ПЗРК "Колібрі", то в 2009 році на Le Bourget Московський науково-дослідний інститут "Агат", що входить в концерн ППО "Алмаз-Антей", презентував прототипи радіолокаційних голівок самонаведення (РГСН) п'ятого покоління.

Серед них була так звана "Колібрі".

Вона призначалася для авіаційної ракети калібру 150-мм і важила всього 8 кг.

Правда, голівки можна було адаптувати під конкретну модель авіаційної та зенітної ракети.

Вони - повністю цифрові, прийнятий РГСН сигнал перетвориться в цифру на першій проміжній частоті і далі вся його обробка йде тільки в цифрі.

Таке рішення і дозволило добитися помітного зниження масо-габаритних характеристик РГСН.

Для порівняння можна сказати, що кілька десятиліть тому напівактивна РГСН мала масу 30-40 кг.

До речі, калібр ракети 9М39, яка використовується в комплексі "Ігла" - 72 мм.

Якщо сьогодні мова йде про ракету 9М313 для "Колібрі" і заміну складових частин голівки самонаведення, враховуючи український досвід забезпечення російського експорту, можна припустити, що в тому чи іншому вигляді презентована голівка п'ятого покоління в 2009-му році на Le Bourget і може стати основою ракети для вітчизняного ПЗРК.

Варто окремо сказати, що ПЗРК використовуються для ураження низько летючих вертольотів і літаків супротивника на зустрічних й паралельних курсах в умовах впливу природних та штучних теплових перешкод.

В умовах війни на Донбасі, де небо давно захопили безпілотники, "Колібрі" стане в нагоді, якщо вартість пострілу відповідатиме цінності збитої цілі.

Не кажучи вже про крилаті ракети ворога.

Важливо, що українські розробки, зокрема "336-24" та "Колібрі" можуть перекрити діру, яка утворилася в комплексах ППО малої дальності, що стане суттєвим досягненням нашої оборонки.