Фільм "Скло": пустий та безглуздий

Щоденник кіномана:.

"Якщо ви читаєте цей текст, це означає, що я залишився живим після перегляду нового фільму відомого М.

Найта Ш’ямалана.

Чим довше я думаю про це кіно, тим складніше мені збагнути сенс мого життя.

Чи справді "Скло" існує, а може моя хвора уява лише створила цей фільм у підсвідомості та змусила мене повірити у його реальність? Я вже не знаю.

Все, чого я хочу — забути це кіно та більше ніколи про нього не згадувати, але я мушу написати рецензію.

Можливо, мені вдасться зберегти комусь життя… ".

Колись наприкінці дев’яностих років молодий режисер індійського походження зробив свої перші кроки у Голлівуді.

Кроки, треба визнати, були досить успішними.

Після стрічки "Шосте відчуття" критики та журналісти називали М.

Найта Ш’ямалана новим Стівеном Спілбергом.

Він подавав великі надії стати одним з найкращих режисерів сучасності.

І ось, на хвилі своєї слави індієць приходить до висновку, що він справжній геній.

Його засліплює власне ЕГО.

Так, "Невразливий" ще був доволі таки непоганим фільмом, настільки, що у далекому двохтисячному році мені захотілося побачити його продовження, але потім щось пішло не так.

Кожна нова стрічка М.

Найта була дедалі гіршою за попередню.

Критики змінили своє ставлення до режисера, а відомі кіноблогери з великим задоволенням знущалися над фільмами Ш’ямалана у своїх оглядах.

Замість того, щоб стати одним з найкращих голлівудських режисерів, М.

Найт став одним з найгірших, а все, що він випускав, глядач сприймав як комедію.

Аж раптом, у 2016 році трапляється диво, і глядач приємно дивується, побачивши на великих екранах стрічку "Спліт" із Джеймсом Мак-Евоєм у головній ролі.

Джеймс зіграв героя, всередині якого живуть 24 особистості.

Не сказати, що кіно вийшло ідеальним, але воно спрацювало.

Як результат — великі касові збори, велика армія прихильників акторської гри Джеймса Мак-евоя та продовження під назвою "Скло".

Як проект, "Скло" мав неабиякий потенціал, і особисто я його чекав з великим нетерпінням, але….

Щоденник кіномана:.

"Як написати структуровану рецензію на фільм, який зовсім не має структури? Я намагаюсь провести сценарний аналіз, але замість цього починаю втрачати свій розум.

Я чекав цього фільму 18 років, а що отримав натомість? "Скло" — це безглуздя, що триває вічність… Чи залишусь я колишнім собою… Вже не певен…".

Найт Ш’ямалан, здається, не зовсім розуміє, як саме працює драматургія, в чому і полягає його головна проблема.

Проте, разом із тим він має певний талант.

Не знаючи певних законів кіно, ти можеш опинитися у виграшному становищі, або навпаки, що і спіткало "Скло".

Звісно, інколи, неіснуючі для тебе кордони, можуть допомогти тобі створити справжній шедевр, але ця штука доволі інтуїтивна, і спрацьовує у М.

Найта нечасто.

Визнаю, перша третина стрічки багатьом сподобається.

Режисер створює неповторну самобутню атмосферу, закидає декілька ефектних сцен та дає надію, що нас очікує непогана історія.

Герой Брюса Вілліса намагається знайти героя Джеймса Мак-Евоя, щоб врятувати викрадених дівчат.

Йому допомагає його син, який перехоплює сигнали поліцейських радіохвиль.

Щоправда, це було зовсім неважливо, бо трапляється так, що Вілліс цілком випадково зустрічає Мак-Евоя на вулиці.

Він швидко знаходить його схованку із заручницями.

Герої зіштовхуються, починається бійка, але їх обох заарештовують та відправляють до психіатричної клініки.

У тій самій клініці опиняється Містер "Скло" (Самюель Л.

Всі вони мають пройти курс лікування, під час якого героїв будуть переконувати, що ніяких суперздібностей в них нема, а вся їх сила — лише плід хворої уяви.

Саме на моменті потрапляння героїв до лікарні і починаються проблеми фільму.

Я вже не буду писати про неймовірні збіги обставин, на яких тримається щонайменше половина всієї історії, бо тоді лише на них піде сторінки чотири тексту.

Я навіть не буду питати, чому небезпечних пацієнтів охороняє тільки три санітари на всю лікарню та їхня лікарка.

Мене більше цікавить, де хоч якісь натяки на логічне пояснення усього, що ми бачимо впродовж двох годин фільму.

Все лікування головних героїв зводиться до однієї бесіди з тією самою лікаркою, яку зіграла Сара Полсон, та до незначних покарань.

Наприклад, коли Брюс Вілліс намагається зламати двері, його зі всіх боків поливають водою, а Джеймса Мак-евоя лякають блимаючими ліхтарями.

Проте не бійтеся: замість розвитку сюжету вас будуть годувати порожніми пафосними діалогами, які подаються з таким виглядом, наче Ш’ямалан вклав у них увесь сенс існування людства.

Також, окрім основної, не дуже цікавої сюжетної лінії, нам пропонують велику кількість часу спостерігати за другорядними героями минулих картин.

Якщо прибрати їх з фільму, сценарій взагалі нічого не втрачає.

Щоденник кіномана:.

"Я намагався закінчити рецензію якнайшвидше, але чим довше я писав, тим більше згадував усе це ла…о, яким мене намагалися нагодувати.

Розібравшись із однією помилкою картини, одразу згадуєш іншу.

Ти неспроможний розпутати цей клубок із нитками.

Це нескінченний процес… Мені здається, що я вже ніколи не вийду з цього лабіринту.

Я втратив себе у часі, але мене вже не зупинити.

Якщо вся стрічка виглядає пустою та безглуздою, то фінал перетворює "Скло" на парад абсурду та нісенітниці.

Найт Ш’ямалан намагається здивувати глядача своїми фірмовими сюжетними несподіванками, які лише заколочують цвях у труну адекватності.

Режисер не зовсім розуміє, що повороти працюють лише тоді, коли по всьому фільму розкидані натяки на них, які глядач одразу не помічав.

Та коли твісти висмоктують із пальця у самому фіналі, як робить це пан Ш’ямалан, то може статися абсурдне фіаско, що ми і маємо у "Склі".

Я хотів би детальніше розібрати їх, але люди досить агресивно реагують на спойлери.

Ось вам під час перегляду може стати цікаво, а як саме герой Джексона здійснив свій хитрий план? Проте чіткої відповіді фільм не надасть, тільки непотрібні флешбеки без нормальних пояснень.

І якби всю ту тупість не подавали глядачу з виглядом нового світового шедевру, якого світ не бачив з часів братів Люм’єр, то і картина не викликала би стільки негативу та істеричного сміху.

Мені дуже хотілося б сказати, що все компенсується добрими екшен-сценами, але з цим ще набагато гірше.

Увесь екшен зводиться до того, що герої просто штовхають один одного у стіни, а більшість часу нам демонструють великі плани їхніх обличь.

І навіть це можна було б пробачити, але те, як знімають головних героїв доводить тебе до сказу остаточно, так що на виході із кінотеатру ти питаєш себе: "невже це кіно існує насправді?".

Звісно, є окремі моменти, які дарують тобі емоційне задоволення, є крута гра Джеймса Мак-Евоя, є непогані жарти.

Але якщо це не сплести між собою грамотною історією, то вони так і залишаться окремими моментами.

Шкода, потенціал у стрічки був, проте Ш’ямалан остаточно підірвав "Склом" довіру глядача.