На виставці безперервно грає 50-секундна композиція

У Музеї історії Києва триває виставка Андрія Ревенка "Деревина: друге життя".

Художник розповідає про скульптуру "Безіменний пеньок"Цей розмальований у золотий, червоний, зелений та синій кольори пеньок я знайшов біля дверей одного підприємства в Борисполі.

Його використовували як підставку.

Я проходив повз нього кілька тижнів.

Зрештою забрав до майстерні і розмалював акрилом.

Дивився на цей пеньок і думав: скільки ж він усього бачив.

Згадував своє дитинство, школу.

Ставало сумно, бо цього не повернеш.

Думав, що не хочу, аби і цей шмат дерева просто зник.

Мене вразило інтерв'ю з одним художником.

Він розповів, що в його майстерні залишилися шматки матеріалів.

Він їх збирався викинути, але передумав.

Зібрав докупи на постамент і підписав: "Ми залишилися жити".

Я розчулився.

Так старі пеньки, підгнилі колоди і шматки деревини почав перетворювати на арт-об'єкти.

Кайфував від роботи з деревом.

Найбільше подобалося обробляти його бензопилою.

Починаючи, не знав, яким буде результат.

"Безіменний пеньок" – різнобарвний.

Я хотів, аби він був помітним.

Виставка "Деревина: друге життя" – про повернення.

Ніби новий старт для забутого.

Учора на виставку приходили дві літні жінки.

Я їм розповідав, що ці дерева – відголоси минулого.

А розмалювавши, я дав їм шанс на майбутнє.

На їхніх очах виступили сльози.

Не знаю, чи згадали молодість, чи замислилися про час загалом.

Та це й неважливо.

Головне – змусити їх відчувати.

Створювати експонати мені допомагали близько десятка людей, не митців.

Хлопцю, який підвозив мене вантажівкою, запропонував знімати відео до виставки.

Обробляти шматки деревини, обтесувати й обрізати їх допомагав безробітний, який якось напідпитку зайшов у майстерню.

Мені здалося, що в ті моменти цим людям потрібна була мистецька терапія.

На виставці безперервно грає 50-секундна композиція німецького музиканта Нільса Фрама.

Вона не набридає.Розфарбований пеньок із Борис­поля – найяскравіше втілення основної ідеї: дати життя чомусь старому, мінімально змінюючи його.

Тема другого шансу у мистецтві набирає обертів.

Мисткиня з Броварів Жанна Кадирова робила проект "Секонд хенд".

Майструвала сукні з кахельних плиток занедбаних будівель – фабрик, мануфактур.

Використала плитку з автостанції у Чорнобильській зоні.

А американець Деніел Тернер (один із номінантів міжнародної премії Future Generation Art Prize 2019, нагороду започаткував Фонд Віктора Пінчука, переможець отримав $100 тис.

– Країна) із металевих ліжок Вінницької обласної клінічної психоневрологічної лікарні виливав експонати проекту "ВКПЛ Балка 1, 2".

У житті є речі, втрачені назавжди.

У мене з'явилася можливість їх повернути.