Русифікація України-2: в українські ЗМІ намагається потрапити гігант пропаганди Кремля

Звісно, значний сегмент цієї пропаганди спрямований на простолюд і,здавалось би, особливим інтелектуалізмом не відзначається.

Але має вона йсегмент, орієнтований на інтелігенцію, для якої притаманне критичнемислення й ліберальні підходи.

Так, у радянські часи більшість мас-медіавідзначалися прямолінійністю, насаджуючи потрібні комуністичній елітіідеологеми.

Проте існували окремі видання не для широкого кола людей,яким дозволявся певний лібералізм.

Наприклад, такими були «Літєратурнаягазєта», деякі «товсті» журнали.

Підписка на них була лімітованою – некожен міг отримати ці видання.

На їхніх сторінках можна було зустрітиматеріали, в яких порушувалися питання, про котрі мовчала більшістьмас-медіа.

Зустрічалася там і критика (звісно, дозована) радянськоїдійсності.

Однак у певний «момент Х» ці видання робили свою справу.

Зокрема, коли письменник Олександр Солженіцин пішов у відкриту опозиціюдо радянської влади й опинився за кордоном, на сторінках «Літєратурнойгазєти» з’явилася серія статей під назвою «Отпор літєратурномувласовцу».

Відтоді пройшло немало років, багато що змінилося.

Але принципиросійської пропаганди лишаються тими ж.

Є зараз у Росії велика кількістьмас-медіа, орієнтованих на плебс.

Проте є й на позір ліберальні, ледьне опозиційні засоби масової інформації.

До останніх належитьрадіостанція «Ехо Москви».

Правда, здебільшого, і одні, й другі російські ЗМІ фінансуютьсявладними структурами.

Наприклад, згадуване «Ехо Москви» належить«Газпрому».

За великим рахунком, ця радіостанція теж займаєтьсяпросуванням «русского мира» – щоправда, в ліберальному варіанті.

Чому Олексій Венедиктов приїхав до Києва?Нещодавня поява Олексія Венедиктова, головного редактора «Еха.

Москви», в Києві не є випадковою.

Він уже робив спроби відкрити філіюсвоєї радіостанції в Києві за часів правління Віктора Януковича.

Бо ж.

Київ – «мать городов русскіх».

Тут без «Еха Москви» не обійдешся.

Революція гідності, схоже, перекреслила ці плани.

Тепер Венедиктов (чийого куратори?) вирішили, що настав підходящий момент.

Адже в Українівлада помінялася.

А деякі її представники роблять проросійські жести.

Точому б не спробувати знову «увійти в ту саму річку»? Декого, можливо, обурить, що я говорю про кураторів Венедиктова.

Аджевін позиціонує себе як «вільний журналіст».

Та хочеться нагадати, щодідусь цього діяча по лінії батька був високопоставленим працівникомНКВС.

Звісно, як повчав «батько народів» Йосиф Сталін: син за батька невідповідає.

А тим паче – за діда.

Але, як говорить українська приказка,яблуко від яблуні недалеко падає.

«Чекістські традиції» в Росії живучі.До того ж зараз Росію очолює людина, вихована на цих традиціях.

Але чи здійснив Венедиктов свій візит до Києва за власноюініціативою, чи за ініціативою господарів радіостанції, не так важливо.

Важливо інше.

Для чого потрібне «Ехо Москви» в Києві? Воно могло б працюватиме напевну цільову аудиторію – російськомовну інтелігенцію.

Такої в Українічимало.

Це «добрий» спадок радянських часів.

Адже тоді, якщо ти хотів«вибитись у люди», займатися розумовою працею, тобі, як правило, требабуло стати якщо не росіянином, то принаймні російськомовним.

Винятокробився лише для вузького кола неросійських національних культурнихдіячів.

Адже необхідно було тримати марку «гармонійного розвитку»народів СРСР, які лише в перспективі мали злитися в нову історичнуспільність, так званий «радянський народ».

Контент «Еха Москви», створюваний для інтелектуалів, безперечно, можезацікавити представників російськомовної інтелігенції України.

Власне,дехто з них і зараз черпає інформацію з цього джерела, не особливоусвідомлюючи, що «Ехо Москви» тонко проводить російську пропагандистськулінію.

До речі, останнім часом трактування радіостанцією подій в.

Україні стало більш негативним.

«Ехо Москви», звісно, позиціонувало б себе в Україні як «іншу Росію»,«Росію мислячих людей» і так далі.

Але під цією гарною обгорткою мимали б той самий «русский мир» – лише у «м’якшому», ліберальномуваріанті.

Станція працюватиме на ідею «зближення з Росією», порозуміння знею – навіть ціною ігнорування національних інтересів України.

Українська мова – загроза «русскому миру»Одним із головних меседжів Венедиктова під час його київського візиту полягав у тому, що він зустрічався з представниками нової влади і обговорював питання зняття мовних квот для українських мас-медіа.

Адже «Ехо Москви» (чи то «Ехо Кієва» – як воно ніби має називатися)збирається вести мовлення виключно російською мовою.

Можна за цей меседж лише подякувати Венедиктову.

Він укотрепродемонстрував, що мова має значення.

Та ще й яке! І там, де лунаєросійська мова, там діє російська пропаганда, там і просувається«русский мир».

Відповідно, якщо більше української мови, то й «русскогомира» менше.

Для російських очільників їхня мова була і є не лише засібкомунікації, а й засіб ідеологічного впливу.

Хотілося, аби це зрозуміли представники нової української влади таблизьких до них бізнесменів.

Можливо, вони наївно сподіваються, щозбережуть владу й свій бізнес, коли сюди прийде «русский мир».

Ситуація з.

Кримом і Донбасом наочно продемонструвала, що спочатку йдуть російськіпропагандисти, російські «культурники», які пропонують відповіднийкультурний продукт (чи то примітивний, чи то інтелектуальний), а потімзаходять російські війська.

До речі, колишніх можновладців, які правили в Криму й на Донбасі зачасів Януковича, росіяни викинули як «відпрацьований матеріал»,призначивши більш надійних для них людей.

Відбувся переділ і вбізнесовій сфері.

Це саме чекатиме й сучасну українську владу тазорієнтованої не неї підприємців, якщо вони закриватимуть очі напросування «русского мира» в Україні.

Хочеться сподіватися, що в нових можновладців та їхніхбізнес-партнерів спрацює хоча б інстинкт самозбереження.

Бо такі «танці»з мас-медійними «вовками» типу Венедиктова можуть закінчитися для нихплачевно.