Країною керують двоє людей, і серед них нема Зеленського

main image main image

Країною керують двоє людей, і серед них нема Зеленського

Останнім часом мене непокоять зміни у національному дискурсі.

Точніше нарративи, що лунають з боку дуумвірату офісу Богдана-Портнова, адже керівництво державою сьогодні здійснюють насправді саме ці люди, а не обраний Володимир Зеленський.

Отже, мається на увазі спроба звести патріотичні настрої в суспільстві в бік маргінального націоналізму.

На жаль, це повністю збігається з риторикою Кремля.

І сьогодні дуже важко відрізнити дії дуумвірату від Адміністрації Президента РФ.

Відмова від параду у будь-якому вигляді, навіть без військової техніки, його заміна справжньою демонстрацією в стилі радянських часів з колонами лікарів, вчителів і піонерів, ліквідація комітету з питань ветеранів та відповідного міністерства, - все це кроки на руйнацію патріотичного руху України.

Кроки, що спрямовані на те, аби звести прояви патріотизму в глухий маргінез через який має бути соромно.

Задум простий: лишити країну тих, хто готовий встати на її захист та покласти за неї життя.

Не допустити повторення 2014 року, коли тисячі хоробрих сердець взяли в руки зброю та встали на захист України, не давши Кремлю скористатися розваленою армією, відсутністю керівництва країни й розширити територію Росії ще декількома губерніями.

Цікаво, що Росія навпаки докладає зусиль для мобілізації населення.

Діти в колясках у вигляді танків, хороводи з портретами та інші прояви військового інфантилізму – це спроба Кремля згуртувати прибічників в умовах відсутності ідеї та підстав для справжньої гордості.

Різниця у російському та українському патріотизмі – величезна.

Російський патріотизм спрямований на підтримку та захист влади.

Йому байдуже сьогодення росіян, їх забезпеченість та тим більше їх свободи.

Для них велич вимірюється кордонами на карті, територією, куди більшість з них ніколи не поїде, тому що це нікому не потрібно.

Український патріотизм орієнтований на майбутні покоління і прагнення жити у вільній, успішній державі.

Але зрозуміло, що успішна держава – це незалежна держава, в якій лише її громадяни вирішують власне майбутнє, слідують своїм традиціям, мають свою історію та героїв.

Не дають сусідам спаплюжити своє минуле та замінити бандуру на балалайку.

Сьогодні ветерани й армія – токсичні.

Вони знають, хто ворог.

Вони бачили тих, хто вдерся з-за порєбрика на Донбас та в Крим.

Ветеранів та військових неможливо переконати в тому, що «їх там немає» і потрібно «просто перестати стріляти».

Тому вони незручні в політиці примирення.

Зрозуміло, що юридично через баришевські та басманські суди завжди можна довести, що Україна сама розпочала війну.

Але є ті, хто точно знає винних.

Суд можна купити, але історію купити не можна, особливо коли є її свідки.

Я знаю, що найближчим часом нас переконуватимуть у тому, що український патріотизм, насправді є націоналізм, а націоналізм, то є фашизм.

Методички Кремля рідко змінюються, а їх сутність гарно описана у творах Оруела.

Сьогодні нас переконуватимуть у тому, що комітет з питань ветеранів не потрібний, і краще ці кошти (а насправді комітет коштує «0») спрямувати в бюджет.

Завтра відмовляться від міністерства у справах ветеранів, а їх переведуть під опіку Мінсоцполітики, розмивши в категоріях між пенсіонерами та учасниками Куліковської битви.

А потім ветеранів, як і всіх патріотів заведуть в маргінез.

Останньою стане армія.

Її знову скоротять, будуть виявлені надлишки, що розпродаватимуться.

Наприкінці буде прийняте рішення, що Україна – це мирна нейтральна країна, що немає намірів об’єднуватися у військово-політичні оборонні союзи, а тому армія їй не потрібна.

Адже нападати вона не збирається, а зовнішніх загроз вже немає через проголошення нейтралітету.

Ну, а далі буде приклад окупованої нацистами Швейцарії, Франції та Норвегії під час Другої світової: нібито і прапор є, і уряд маріонетковий, і на карті позначка є, а країни як такої немає.

А все починається з ветеранів.

Єдине, про що потрібно пам’ятати, що в окупації владу не обирають.

Її призначають.

В іншій країні.