Харизматична лідерка дисидентського руху, вбита КДБ: карколомна історія шістдесятниці Алли Горської

90 років тому народилася Алла Горська – видатна художниця, шістдесятниця та правозахисниця.

Її біографія – це готовий сценарій для повнометражної кінодрами, який не потребує доопрацювань, а лише детального відтворення карколомних сюжетів.

Оберігаючи сон двотижневої донечки юна художниця Олена Зарецька поспішає до Національного художнього музею.

З огляду на ремонт, двері для звичайних відвідувачів – зачинені, а от цих, особливих, – музейники радо приймають і навіть виносять зі сховищ дві картини Алли Горської.

Одна з яких – улюблена Олени Зарецької: "Тут моя бабуся Алла Горська в такому дуже материнському щирому образі, із такої історично-культурної долі Алли Горської.

Вона швидше така сильна жінка, жінка-Україна, жінка борець, а тут – така ніжна, так міцно тримаючи сина, він до неї так притулився.

Мені, як онучці, це, звичайно, тішить".

Біля автопортрету з сином – особливо помітно, наскільки онука схожа на Аллу Горську, про карколомну долю якої знає лише з розповідей родичів та книг.

Її називали неофітом, бо, народжена в забезпеченій радянській номенклатурній родині, з нуля вивчила українську мову, в своїй творчості – шукала глибокі українські контексти, а в житті – стала харизматичною лідеркою дисидентського руху.

Алла Горська, режисер Лесь Танюк та письменник Василь Симоненко першими публічно розповіли, що до Биківнянського лісу НКВС звозив трупи жертв політичних репресій.

Коли у серпні 1962 року трійця дисидентів приїхала сюди, то побачила, що діти грають у футбол черепом свого ровесника, простреленим у потилицю.

Вимогу оприлюднити правду про моторошні злочини, так званий "меморандум №2", друзі написали до Київради.

Але відповіли їм не адресати, а КДБ.

Як розповідає заступниця директора заповідника "Биківнянські могили" Тетяна Шептицька: "У Черкасах Василя Симоненка дуже сильно побила міліція і він незадовго після того помер.

Лесь Танюк він був змушений у якийсь своєрідний спосіб втекти до Москви і там переховуватися, і реалізовувати себе як режисер саме там".

А за Аллою Горською, яка активно протестувала проти незаконних арештів дисидентів, відвідувала в таборах політв'язнів, – КДБ невпинно стежив, до дня смерті.

28 листопада 1970 року художниця поїхала у Васильків до свого свекра Івана Зарецького за швейною машинкою.

А за кілька днів – її тіло знайшли в льосі з проламаним черепом.

А тіло свекра – за 34 км від Василькова на залізничних коліях.

Офіційна версія: начебто свекор через особисту неприязнь вбив невістку, а згодом сам звів рахунки із життям.

Близькі в це не вірили.

"Алла була жінкою високою, кремезною, а він був уже старенький, хворий, ходив із паличкою.

І як би він подужав таку свою невістку навіть чисто фізично, а ще потім це тіло звалити в льох…" – описує завідувачка "Музею шістдесятництва" Олена Лодзинська.

Син Алли Горської – Олексій Зарецький – залишився без матері в 16.

Усе життя досліджував та видавав книги про неї, а от із донькою до смерті – говорив лише про батька, знаного художника Віктора Зарецького.

"У мене було відчуття, що ця тема замовчувалася, про маму.

Вона така трохи болісна, тому батько про неї зі мною не говорив", – знизує плечима Олена Зарецька.

Хрест на могилі Алли Горської зробив її учень – нині академік Володимир Прядка.

Згадує, як після дворічної муштри у республіканській художній школі, ціла група, наставницею якої була Горська, на "відмінно" склала іспити в художньому інституті.

"Улюблені нащадки – Алла Олександрівна не раз нам признавалася в тому, що вона нас любить, як учнів.

А ми – само собою були в неї закохані.

Ще в її надзвичайну чарівність, вона дуже красивою була жінка, ще молода, енергійна, сила в неї була величезна, колосальна", – згадує Прядка.

Леся Головата, Сергій Клименко та Орест Пона, "5 канал".