У річницю Майдану на вулицю вийшли п'ять тисяч людей

— Шість років тому ці дні були казкою.

Студенти йшли колонами, а ми їм аплодували.

Ще не кричали "Слава Україні!", а до хрипу горлали: "Київ, вставай!" — каже киянка 78-річна Маргарита ФОМІНА на столичному майдані Незалежності.

21 листопада у День гідності та свободи тут відбулося всеукраїнське віче.

Згадували, як починалася Революція гідності 2013‑го.

Люди починають збиратися близько 18:00.

Несуть квіти та свічки до Алеї ­Героїв Небесної сотні.

Чути, як співають гімн та українські пісні.

Колонами йдуть до храму архістратига Михаїла.

Там моляться за Україну та полеглих героїв.

Маргарита Фоміна виходить звідти з трьома подругами.— Незалежність не дається без жертв, — говорить.

— Не розумію свою сусідку.

Їй пенсію дали 5,1 тисячі гривень, а все одно проголосувала за Зеленського.

Друга отримує 7 тисяч, і теж туди.

В мене 2200.

— Хлопці віддали своє життя за гідність, а тепер їх зрадили.

Але я не розчарована.

За п'ять років зроблено багато.

Я зрозуміла, що це моя країна і за неї хтось переймається.

Відчула себе українкою, почала спілкуватися рідною мовою.

Росія нас не відпустить ніколи.

Якби знову Порошенка обрали президентом на другий термін, то і Путін би притих, і Європа стала б нас поважати.

О 19:00 починається віче.

Понад 5 тис.

людей гуртуються навколо сцени.

Під крики "Дякуємо!" на неї виходить Ігор Гурик з Івано-Франківська.

Його син Ігор загинув 20 лютого 2014-го.

Йому було 19 років.— 2013-го син сказав: "Є відчуття, що я повинен зробити щось дуже важливе".

За кілька місяців це сталося.

Він із побратимами захистив нас від куль, — говорить Гурик.

— Сьогодні Україна знову в небезпеці.

Щоб захистити свободу, маємо стати пліч-о-пліч.

Героїв Небесної сотні вшановують хвилиною мовчання.

18-річні Артур Борсук і Катерина Балова пробираються ближче до сцени.

Хлопець накидає на плечі жовто-блакитний прапор.— Шість років тому приходила сюди з батьками, — розповідає Катерина.

Вона у світлій куртці.

— Коли питала їх, що відбувається, казали: "Нарешті народжується нація".

Ми стали прикладом для всього світу.

Але тепер Україна знову в ідеологічній небезпеці.

Біля сцени люди починають гучно аплодувати.

Слово бере колишній політв'язень 48-річний Володимир Балух із Криму:— Україна рухатиметься тим шляхом, який ми обрали.

Маємо показати владі, що повинна обслуговувати наші інтереси, а не сусідньої держави.

Балух зі сцени повторює фразу під оплески.

Кілька сотень людей ходять Майданом із накинутими на плечі прапорами і жовтим скотчем на рукавах.

Це — символи "Руху опору капітуляції".— Жодного особливого статусу ­ОРДЛО.

Ні — амністіям найманців, ні — окупованим територіям, ні — відведенню Збройних сил.

Крим має повернутися до України разом із Донбасом, — озвучує зі сцени вимоги "Руху" співкоординатор акції 40-річний Андрій Левус.

— Треба зняти з посад Богдана, Єрмака, Трубу та інших "сивох".

Підготувати консолідовані претензії до Росії, посилити санкції України проти РФ, жорстко дотримуватися курсу в НАТО, усунути Коломойського.

Люди аплодують.

За сценою гурт чоловіків обступає учасника війни на Донбасі 46-річного Ігоря Мазура.

Кожен намагається поспілкуватися з ним і висловити підтримку.— У мене є традиція — приходити в цих числах на Майдан.

Був тут під час помаранчевої та Революції гідності, — говорить Ігор.

— Нова влада робить неправильні кроки, тож боротимемося з нею.

Українські громадяни зможуть будь-яке керівництво поставити на місце.

Людські жертви були не марними.

На прикладі героїв виростають нові покоління, які битимуться за свою землю й державу.

Поряд чути українську мову з американським акцентом.

Громадський активіст 35-річний Давід Пластер прийшов вшанувати пам'ять полеглих воїнів.

Гріється кавою.— Шість років тому тут було дуже холодно, — каже.

— Люди знали, що все буде добре, але не знали — як і коли.

2014-го ми отримали шанс ­робити Україну кращою.

Кожен українець має пам'ятати про тих, хто віддавав за нього своє життя.

"Слава Україні!" для мене не лише слова.

Це — символ безсмертної української душі.