Не варто обмежувати роботу суспільних мовників новинами чи освітніми програмами, — очільник PBI
Не варто обмежувати роботу суспільних мовників новинами чи освітніми програмами, — очільник PBI

Не варто обмежувати роботу суспільних мовників новинами чи освітніми програмами, — очільник PBI

Не варто обмежувати роботу суспільних мовників новинами чи освітніми програмами, — очільник PBI - Фото 1

Public Broadcasters International (PBI) — неприбуткова організація, що була створена у 1990 році за ініціативи TV Ontario (Канада) та NHK (Японія), і незабаром до неї приєдналися багато інших суспільних мовників, серед яких PBS (США), CBC (Канада), BBC (Великобританія), KBS (Південна Корея), SVT (Швеція), DR (Данія), NRK (Норвегія), SABC (Південна Африка), RTÉ (Ірландія) та France Télévision (Франція).

Членство в організації дає право учасникам відвідувати щорічну конференцію PBI та отримувати доступ до інформації, зібраної PBI (наприклад, профілі мовників).

Організація відкрита для телерадіомовників, які пропонують програми та новини для всіх аудиторій і які, відповідно до закону чи статуту, зобов'язані слугувати загальним суспільним інтересам.

«Детектор медіа» поспілкувався з чинним генеральним секретарем PBI Тошіюкі Сато, який понад 35 років присвятив роботі в японському суспільному мовнику NHK, а тепер допомагає розвивати суспільне мовлення по всьому світу.

— До PBI входять кілька десятків мовників-членів, чи платять вони членські внески та які сервіси вони отримують? Ми намагалися знайти вебсайт PBI, однак у мережі вдалося відшукати лише сайти щорічних конференцій вашої організації.

— Єдина функція і завдання PBI — це організовувати щорічну конференцію (для керівництва суспільних мовників — Ред.), і нічого більше.

Постійні члени сплачують PBI членські внески у розмірі 5000 доларів на рік.

Якщо ж мовник хоче якимось чином підтримати нас, але не стає постійним членом, він може заплатити 2000 доларів.

Наша конференція відбувається раз на рік протягом двох днів, і покликана познайомити суспільні мовники з їхніми колегами по всьому світу, допомогти дізнатися важливу інформацію про їхню роботу, досвід та проблеми.

Через цей захід можна знайти багато хороших друзів.

Якщо ви доєднаєтеся до PBI, ви платити невеликий внесок, натомість можете підтримувати зв'язки з партнерами по всьому світу.

Ми не схожі на EBU (Європейська телерадіомовна спілка — Ред.), не організовуємо щорічні пісенні конкурси чи обмін контентом, ми лише зустрічаємося щороку і заводимо друзів.

Зазвичай приїжджають близько десяти керівників суспільних мовників, а також близько сотні фахівців високого рівня з питань виробництва, менеджменту, новин.

Здебільшого ми маємо 6-10 панельних дискусій на різні теми.

Цьогоріч зустрічаємося в Брюсселі, нас приймають франкомовний та голандськомовний суспільні мовники Бельгії — RTBF та VRT.

— Якими ви бачите основні виклики для суспільних мовників по всьому світу?.

— Виклики різняться від країни до країни, але дещо ми маємо спільне — це виклик нових медіа.

Часто викликом є питання недостатнього фінансування мовника та політичний вплив.

Приклад вашої країни, України, — політична нестабільність, бажання політиків впливати на громадську думку за допомогою медіа.

Раніше був виклик — комерційні мовники, які конкурували із суспільними, також це стосувалося кабельних мереж, супутникових каналів, розвитку інтернету.

Медіа трансформуються і зустрічаються з різними викликами, однак виживають.

Ми обговорюємо, задля чого ми маємо вижити, для кого ми хочемо працювати, і в цьому полягає сенс нашої роботи.

— У вашому виступі перед слухачами навчального курсу «Роль медіа в демократичних країнах: доступ до інформації та функція watchdog» ви говорили про важливість розважального контенту для суспільних мовників, адже він виробляє звичку в аудиторії вмикати канал у час резонансних подій.

За вашими спостереженнями, чи багато суспільних мовників керуються таким підходом, тобто роблять розважальний контент важливою частиною своєї роботи? В Україні багато експертів переконані, що лише новини є важливими для суспільного мовника, а розважальний контент — це парафія комерційних мовників.

— Я не думаю, що це хороша ідея — обмежувати роботу суспільних мовників новинами чи освітніми програмами, адже суспільний мовник має викликати довіру і відчувати себе поряд з аудиторією.

Для цього дуже важливим є розважальний контент.

Ви бачите, яким викликом стає Netflix, OTT зараз всюди, вони виробляють (розважальний — Ред.) контент і мають успіх.

Чи маємо ми дозволити їм єдиним робити це? Я думаю, що українці повинні мати доступ до свого контенту, а ваша драма, сценарії можуть користуватися попитом серед інших країн.

— У нашій країні якраз обговорюється ідея, щоб на рівні закону зобов'язати суспільного мовника витрачати певну частину свого бюджету на виробництво через незалежні від мовника продакшн-студії.

Чи вважаєте ви таку ідею виправданою, і чи є ще в якійсь країні приклад встановлення таких зобов'язань для суспільного мовника на рівні закону?.

— Це питання регулювання, воно різниться від країни до країни.

Ось, наприклад, у Франції, суспільний телемовник мав власний продакшн та виробляв документальні фільми, драматичні тощо.

Але через вплив одного з президентів Франції, сестра якого була з продакшн-бізнесу, було накладено зобов'язання виробляти всі ці програми за межами мовника.

У Німеччині ліцензійний збір розподіляється між окремими мовниками — ARD, ZDF, Deutschland Radio та іномовленням Deutsche Welle.

У випадку BBC деякі кошти спрямовуються на підтримку місцевої журналістики, тому що місцева журналістика зараз помирає і зібрані кошти мають спрямовуватися на її підтримку.

У Японії всі кошти залишаються в NHK.

У випадку, якщо у вас хочуть підтримати місцеві продакшн-компанії — це може бути втілено, але суспільний мовник повинен мати певний контроль, а також продукт має належати суспільному мовнику.

— Як ви вважаєте, у країнах, де все ще існують державні мовники (передусім азійських та африканських), чи є шанс перетворити їх на суспільні в недалекій перспективі? Чи, можливо, форсувати це не варто?.

— Зараз Японське агентство міжнародної співпраці JICA активно працює над цим.

Зокрема в Тунісі, Косово, Непалі, М'янмі я нещодавно читав про це лекції.

Думаю, є сенс працювати над таким перетворенням, я вірю в суспільне мовлення.

Суспільне мовлення є незалежним у своїй редакційній політиці, а державне немає контролю над своєю редакційною політикою.

Ці країни можуть стати відкритішими та більш зрозумілими для сусідів і світу загалом.

Особливо суспільне мовлення значить багато для розвитку громадянського суспільства та побудови відкритого суспільства.

Інтерв’ю записано під час навчального курсу «Роль медіа в демократичних країнах: доступ до інформації та функція watchdog», організованого Японським агентством міжнародної співпраці (JICA).

.

150 Публікацій.

Світлана Остапа.

медіаекспертка, голова наглядової ради НСТУ, заступниця шеф-редактора «Детектора медіа».

Теги по теме
Новости Япония Бельгия
Источник материала
loader
loader