Проєкту "Техніка війни" незабаром виповниться 5 років. Про створення, процес зйомок, команду, троллінг Росії та хейтерів – в ефірі 24 каналу розповів автор програми "Техніки війни" Сергій Камінський.
Про проєкт "Техніка війни"
Фішка "Техніки війни" в тому, щоб розповідати про зброю, про техніку, про спорядження. Як ми побачили ще в 2014 році, ця тема дуже заходила в наших попередніх програмах, таких як: "Військовий вісник", "Захисник вітчизни". Тому ми вирішили зробити окремий проєкт. Більше – читайте в матеріалі 24 каналу.
Про тематику
Передовсім, я люблю техніку, люблю автомобільну техніку. Я частково автомобільний журналіст. І тому, звісно, у військовій сфері можна тільки про військову техніку і військову зброю розповідати. Тому я заглибився десь 10 років тому в цю тематику, і продовжую.
Початок
У вересні 2020 року буде 5 років, як виходить "Техніка війни". Влітку я зробив пілотний проєкт, запропонував нашій директорці Яні Холодній. Але вони паралельно хотіли запустити програму "Будемо жити". Буквально одна година була вирішальна. Був момент, коли вона мені подзвонила і сказала, що наразі у нас немає ресурсів, тому краще пізніше. Я все ж наполягав, тому що або в той момент починати, або потім було б пізно. І все ж – я погодився.
Але через годину вона подзвонила зі словами: "Мені зателефонував продюсер з 24 каналу, він все ж хоче зустрітися". Ми зустрілися через 2 тижні. Показали пілот, внесли деякі корективи і програма пішла. Перший місяць я робив її сам, це були випуски по 15 хвилин. Потім приєдналися Олексій Чубашев, потім Юрій Стоянський, Павло Ковальчук, Геннадій Салівон. Зараз над проєктом з журналістів працюють 2 людини – я і Геннадій Салівон.
Сергій Камінський та Геннадій Салівон / Колаж 24 каналу
Команда
Я – начальник відділу аналітичних програм на "Військовому телебаченні". Я син військового офіцера. Навчався в Київському військовому ліцеї, Львівському інституті. І потім прийшов служити на студію. По суті, тут я вже служу 15 років. Займався різними проєктами: соціальними, інформаційними, аналітичними. І зараз прийшов до цього проєкту.
У Геннадія Салівона дуже цікава іісторія. Він, напевно, єдиний у нас бойовий офіцер на студії серед журналістів. Тому що під час АТО в певну хвилю мобілізації він був артилеристом. Я за це його дуже поважаю. Він дуже цікавиться зброєю, особливо – стрілецькою. Тому він в цій сфері кращий спеціаліст.
Виробництво
Ми пишемо сценарії. На знімальному майданчику виступаємо у всіх ролях: коли треба – і операторами, і режисерами, й інтерв'юерами. Потім повертаємось, все розшифровуємо і монтуємо. Потім вже виходить готовий продукт. Також я записуюсь на 24 каналі кожного четверга як ведучий.
Насправді, процедура підготовки програми має велику географію. Ми перебуваємо в Будинку офіцерів, частина каналу – біля червоного корпусу університету Шевченка. Наші монтажери, графіки, наш диктор перебувають у Львові. Працюємо ось так дистанційно. Іноді диктор може щось не так начитати і поїхати додому. Доводиться виходити з ситуації: щось чи підрізати, чи взагалі забирати новину.
За що любите програму?
Чесно кажучи, перед поїздкою в США, в мене були намагання її закрити. Вона трохи мені набридла, насправді. Але потім, повернувшись, і запропонувавши інший формат глядачі його не особливо сприйняли. Ми тоді вирішили зробити великою частиною програми – інтерв'ю. Пару місяців так виходило: на ютубі стало краще, а на телебаченні рейтинги впали. І ми все ж повернулися до телеформату. Зараз я розумію, що це справа, якою я люблю займатися. Будемо дивитися далі. Поки – така ситуація.
Троллінг москалів
Іноді буває, коли вони дають привід. Тому що Росія – це ворог, і це стало зрозуміло ще з 2014 року. Я сам народився в Росії. Це була свого часу для мене рідна земля. І в мене там дядько жив, але вже його немає. Однак те, що відбулося в 2014 році – ні в які ворота не лізе.
"Росія – це ворог, і це стало зрозуміло ще з 2014 року" / Фото 24 канал
Успіхи
Враховуючи взагалі медіапростір за останні роки, маючи доволі обмежений ресурс, вдалося створити програму, яку має сталий формат, якісь свої принципи. І маючи, дійсно, обмежений технічний ресурс, вдається робити стандарт з якимось конкретним форматом і якістю програми. Звісно, у нас з'являються молоді спеціалісти, слава Богу, і вони стараються робити щось краще, якось нас перемагати. Іноді це вдається. І мене це радує.
Хейтери
Останні 3 роки, напевно, взагалі нічого не дратує, тому що до цього звикаєш. Від телеаудиторії, звісно, фідбеку немає, тому що ми не залишаємо свою електронку. Є у нас група у фейсбуці на більш ніж 6 тисяч дописувачів. Звісно, вони теж в коментарях щось пишуть. Перші рік-два, можливо, якісь коментарі проросійські чи якісь неадекватні якось може і дратували чи засмучували. А потім просто виробляється імунітет.
Був у мене момент – просто не читай коментарі, як багато хто з відомих людей радять. Не читай і все, тому що завжди будуть люди, які за і проти. Зараз, звісно, треба читати, треба зворотній зв'язок. Іноді коментарі, дійсно, доречні, і я на них відповідаю, чи відповідає сторінка "Військового телебачення". Ніякого роздратування немає, це робочий процес і це наші реалії. В соцмережах зараз багато хто що коментує, ставить лайки чи дизлайки. Від цього нікуди не дінешся. Але я розумію, що телеглядач – більш масовий, ніж у нас в інтернеті. Тому я так легко до цього ставлюсь.
Чому професія військового журналіста – необхідна, і що далі буде з програмою – дивіться у повному відео інтерв'ю з Сергієм Камінським.