Танець святого Віта

"Завжди цікаво дивитися, як у прихованої вати починаються танці святого Віта щоразу, коли їй нагадують, що тут – Україна, і що це "надолго и всерьез" і переждати не вийде, – пише 4 серпня у Facebook письменниця 59-річна Оксана Забужко. – От уже добалакалися до того, що співати гімн у школі – це "совок". Орвелл ридає. Ніхто цим "борцям із совком" не розповів, що в Совку взагалі не існувало такого явища, як масовий хоровий спів? Що прибалти тому й назвали свої 1989–1991 роки співочою революцією, бо там уперше багатотисячний хор виконав заборонені гімни своїх країн доби міжвоєнної незалежності? Ніхто не пам'ятає, коли фани київського "Динамо" вперше заспівали на стадіоні – який там гімн, о Господи, "Червону Руту"! – і яка це була подія?"Київська міська держадміністрація підтримала проєкт рішення про обов'язкове виконання гімну України в кожній школі. Автори ідеї – "свободівці" Олег Бондарчук, Юрій Сиротюк та Ігор Мірошниченко. Вони вважають, що це сприятиме вихованню патріотизмуТанець святого Віта (Chorea sancti viti), або хорея Гентінґтона, або хорея Cіденгама, або мала хорея – розлад центральної нервової системи. Проявляється мимовільними рухами тулуба, кінцівок, голови, м'язів обличчя. Є ознакою уражень мозку при ревматизмі чи дегенеративних змін у корі головного мозку.Перші згадки про недугу зустрічаються в західноєвропейських історичних документах XVI–XVIII ст. ст. Неконтрольовані рухи хворих нагадують танець. Неврологи називають їх хореєю – від грецького слова χορεία, "танець". Уперше в медичному контексті його використав лікар Парацельс (1493–1541), описуючи рухи людей, які впадали в релігійний екстаз. Його метод лікування: "Тримати інфікованих на хлібі й воді в темному неприємному приміщенні. Або змусити зліпити власні фігури з воску чи смоли, перенести на них провокативні думки, а потім спалити".Святий Віт – мученик періоду раннього християнства. Син римського сенатора-язичника з Сицилії. 7-річним, а за іншими джерелами – 12-річним, прийняв християнську віру. За відмову молитися римським богам Віта кинули до левів. Але звірі не зачепили праведника. Тоді 303 року його посадили в казан із кип­лячою олією. Православна церква поминає святого Віта 16 травня, католицька – 15 червня.У IX ст. мощі святого Віта передали із Сен-Дені в Саксонію. Хворі на епілепсію ішли до його могили в день наро­дження і там танцювали, щоб подолати страхи і біль. Здорові також вірили: хто зробить це – буде здоровий весь рік.Католицька церква вважала "танцювальників" або одержимими дияволом, або жертвами проклять святого Віта. Іноді їх звинувачували в єресі.У липні 1518 року спалах "танцювальної чуми" стався в Страсбургу, тепер Франція. Майже 400 осіб безперервно танцювали на вулицях кілька днів. Багато хто з них помер від серцевих нападів, інсультів і фізичного виснаження.Початок цієї епідемії описав Жан Теле в романі "Долучіться до танцю":"Мадам Трофю з немовлям на руках вийшла з дому на вулиці Жью-де-Енфан і попрямувала на міст Корбо. З нього кинула дитину в річку – бо не мала молока в грудях і не могла її нагодувати. Стала танцювати. Городяни, становище яких було так само нестерпне, почали повторювати її рухи. Танець став заразним. Люди танцювали день і ніч тижнями".Бургомістр наказав зібрати танцівників на найбільшу площу. Найняв музикантів, щоб акомпанували, і чоловіків – щоб підтримували ослаблих.Джон Воллер, доктор медицини з історичного факультету Мічиганського університету, США, дії страсбурзького бургомістра назвав катастрофічними. "Влада перетворила епідемію на кошмарний сценарій, гідний полотна Босха", – писав у медичному журналі The Lancet.Епідемія "танців" згасла у вересні. Людей вивезли за місто, у храм Святого Віта, й наклали покуту: "На їхні закривавлені ступні взули червоні черевики, і всіх почали водити навколо дерев'яної фігури святого. Конвульсії почали слабшати, а за кілька тижнів припинилися", – писав Воллер у The Guardian.Однією з теорій, що поясню­вали танці святого Віта, є харчове отруєння спорами гриба Claviceps purpurea, що розвивається на колосках жита. Він містить алкалоїд, який використовують під час виробництва наркотика ЛСД. Воллер заперечує це. Вважає, що отруєні не могли танцювати багато днів. На його думку, це були психогенні масові захворювання, викликані страхом і депресією. Спалахи "танцювальних епідемій" ставалися в часи голоду, повеней, посух – того, що можна сприйняти як знак наближення біблійної катастрофи. Страх перед надприродним міг спровокувати стан своєрідного трансу.Напади нестримного, а іноді смертельного танцю фіксували також 1247 року в німецькому місті Ерфурт. Там "200 городян корчилися на мосту, доки той не завалився, втопивши їх усіх".Такі епідемії 1375-го прокотилися також Голландією та Північно-Східною ­Францією. Люди дриґалися тижнями. Часто – в агонії. "Кричали про жахливі видіння і благали священників і монахів рятувати їхні душі", – писав доктор Воллер.У XV ст. абат монастиря біля міста Трієр згадував, як група осіб шість місяців стрибала і смикалася, доки в деяких не потріскали ребра і не зламався поперек.Очевидці розповідали, що люди не контролювали себе. Наприклад, в Аахені 1374-го виконували непристойні рухи й публічно займалися сексом. Того ж року 11 тисяч жителів французького міста Мец одночасно захворіли на танець святого Віта. Психоз змушував людей кидати справи, збиратися на вулицях і трястися, доки ноги не стиралися до кісток.Танець святого Віта – це спадкове захворювання головного мозку. Передається від одного з батьків, незалежно від статі, з імовірністю 50%. 1872 року на засіданні Медичного наукового товариства штату Огайо, США, Джордж Гентінґтон презентував його докладний опис. 1983-го встановили точну локалізацію патологічного гена в хромосомі. За 10 років розробили ДНК-діагностику. Це дало змогу встановлювати носіїв патологічного гена задовго до появи симптомів.