"Кожен третій помирав, кожен другий — отримував поранення" — під Іловайськом загинули 368 українських бійців

"Бої за Іловайськ - це історія про самопожертву, доблесть і мужність", — каже офіцер ЗСУ Роман Кулик у столичному Музеї Майдану. Минулої середи тут пройшла зустріч учасників боїв під містом Ілловайськ на Донеччині. Вони тривали з 7 по 31 серпня 2014 року. Тоді полягло 368 українських бійців, 18 вважають зниклими безвісти. Участь у заході взяли 3 ветеранів: Ігор Гевко "Брокер", Ігор Михайлишин "Піаніст" і Сергій Міщенко "Яр"."Штурм Іловайська розпочався 10 серпня. Розвідка бою проводилася батальйонами "Донбас", "Азов" і "Шахтарськ". Зранку від Многопілля по головній трасі до Іловайську ми почали штурм. Відбили три головні атаки. 18 серпня ми зайшли в Іловайськ, облаштувалися в будівлі 14-ї школи. Наступного дня отримали наказ просуватися далі: зайняти адміністрацію, прокуратуру, штаб ДНР. 87 наших бійців розділилися на 3 групи. По дорозі взяли в полон 8 чоловіків, без жодного пострілу відібрали їхню "газельку". Досить легко відбивали атаки, доки не ввійшли у центр міста. Біля адміністрації почалося пекло. Бій тривав близько 4 годин. На моїх очах загинув командир взводу "Шульц" - Сергій Шкарівський. Ворожі сили збільшувалися, а ми не отримували обіцяного підсилення. Довелося відходити. Щоб перейти вулицю, стріляли із гранатомета. Мали на це близько 10 секунд", - поділився спогадами Ігор Гевко. "Коли вийшли з бою, побачив побратима "Франка". Поранений, увесь у крові, тримається за живіт. Все зрозуміло, але промовчати я не міг. Спитав: "Як справи, брат?". Він показав мені живіт. Сказав йому: "Тримайся", — додав він."Тоді кожна собака знала, що ми знаходимося в школі. І туди летіло все, що могло. Кульмінація цих атак – вечір 23 серпня. Ворог здійснив колосальний артилерійський наліт, знищивщи майже увесь наш транспорт. Коли підійшло підкріплення, один із побратимів запитав: "Як у вас тут справи?". Відповів: "Кепсько. Ви, хлопці, взяли квиток в один кінець". Для багатьох це виявилося правдою", — розповів Ігор Михайлишин. "24 серпня ми знову почали штурм ремонтної станції потягів. Звільнили її, потім зайняли пожежну частину й блокпост. Щоправда, його не втримали довго: ворог постійно отримував підкріплення. Почалися перемовини з ворогом про наш вихід з "котла". 29 серпня близько 5 ранку ми вийшли із ремонтної станції. Відразу після цього її накрили з "Градів". Я був у кузові машини і не бачив, як почався бій. Можливо, ми врятувалися, бо в нашого командира закінчилися цигарки. Він зупиняв машини, які проїжджали повз нас. І лише в кінці колони бійці ЗСУ дали йому закурити. Ми стали за ними.Коли визирнув з кузова, побачив навколо хаос. Стріляли з правого і лівого боку", — згадав "Піаніст". Слово бере Сергій Міщенко. Він був стрільцем-санітаром штурмової роти батальйону."До 27 серпня ми евакуйовали поранених в боях, які опинялися в військових госпіталях. Суцільного оточення в Іловайську не було. Так, було важко доставляти боєкомплекти, продукти харчування, воду. Але ми завжди мали зв'язок із "великою землею". Нам не вистачало організованої евакуації поранених і знань. В Іловайську ми втрачали людей, але це були втрати, які навряд можна було зупинити", - розповів "Яр". До розмови по скайпу долучається Всеволод Стеблюк з позивним"Айболіт". Він — начальник медичної служби батальйону "Миротворець"."Ми з хлопцями прибули на позиції. Майже урочисто увійшли в Іловайськ на День Незалежності. Зайняли депо, який захищав батальйон "Херсон". Там првоели 5 складних і трагічних днів. А 29 серпня відбулася найбільша трагедія в історії сучасної України. Кожен третій, хто виходив з Іловайська, помирав, кожен другий зазнавав поранень", — сказав він.