Культура насильства у Колумбії: як гангстерські угрупування транспортують наркотики
Культура насильства у Колумбії: як гангстерські угрупування транспортують наркотики

Культура насильства у Колумбії: як гангстерські угрупування транспортують наркотики

За даними Колумбійського національного центру історичної пам'яті, у період з 1958 по 2013 роки у битві за контроль над наркотрафіком загинуло понад 220 тисяч людей: 177 тисяч – цивільне населення. Підводні човни як вантажні мули з'явилися на службі наркокартелів на початку нульових, але наркобарони знову кинули виклик найкращим і найпотужнішим правоохоронним системам.

Колумбія багата на метали, нафту і різні природні ресурси. Там чудові традиції і цікаві розваги. Як, наприклад, півнячі бої: після поєдинку тільки один із них вийде із клітки живим. В таку ж клітку потрапили і самі колумбійці. Тільки замість бойових півнів вони опинилися із армією, картелями і парамілітарними організаціями. Усе через кокаїн. Більше – у новому випуску "Конфліктів" на 24 каналі.

Трансформація ринку наркотиків

Починаючи із 70-х років ХХ століття в Колумбії почали вирощувати листя коки. Усе через трансформацію ринку наркотиків. Спочатку дилери продавали марихуану. Коли її почали присікати, а контроль над постачаннями перехопили потужні угрупування, справа перейшла до кокаїну. Гроші на його виробництво були мінімальними, а прибуток – колосальним. Ба більше, сприятливий клімат Колумбії дозволив вирощувати коку – рослини, з якої добувають пасту коки, а потім трансформують її у кокаїн. Та наживаються на цьому не мешканці, а картелі. З одного боку, вирощування коки дає людям заробіток, а з іншого – саме через це їхнє життя перетворилося у пекло.

Зіткнення лібералів і консерваторів

У 1948 році почалася так звана La Violencia або громадянська війна. В боротьбі за владу зіткнулися ліберали і консерватори. Країна потрапила в терор. Масові протести призвели до того, що суспільство поділилося на своїх і чужих. Поки представники політсил билися між собою, армія тодішнього диктатора Гомеса Кастро почала репресіїї над церквою. Протестантів вишукували по всій країні: їх або убивали або кидали за ґрати. Конфлікт інтересів впливав і на цивільних, які часто потрапляли під перехресний вогонь.

За 10 років сутичок загинули майже 300 тисяч людей. Почали з'являтися партизанські формування, такі як ФАРК. Спалахнула нова хвиля війни. Вони осіли в лісах, звідки і продовжили свою партизанську боротьбу. Але, в намаганнях уряду залагодити ситуацію, вони тільки відкрили двері нової, ще жорстокішої війни, яка триває і до сьогодні. Уже понад 200 тисяч людей загинуло, понад 5 мільйонів стало біженцями.

Початок вирощування кокаїну

Із розпалом конфлікту у 70-х на горизонті почали з'являтися картелі. Нестабільна ситуація в країні дозволила їм спокійно заполонити невеликі поселення і довколишні ліси. Там почали вирощувати коку. 

  • по-перше, США ще з ХІХ століття почали формувати закони, які забороняють вирощення і розповсюдження психотропних речовин. В цей список потрапив і кокаїн. А заборонений плід солодкий;
  • по-друге, поки увага Вашингтона була зайнята В'єтнамом і Кубою, картелі почали нишком продавати свій продукт у США. Це дозволило їм швидко стати на ноги, що призвело до терору мирного населення.

Адже, на відміну від мафіозі, наприклад, в Італії, у них немає кодексу честі. Якщо італійці мали внутрішні правила і принципи, убивали один одного за вплив, то наркомафія убиває абсолютно всіх, хто переходить дорогу. У них свої правила: не говорити зайвого, слухатися барона і приносити гроші. Їм, навіть, плювати на ієрархічний уряд. Якщо глава картелю стане невигідним чи ослабне, його тут же уб'ють. Наркотероризм перетворився у масовий тероризм, спрямований не тільки проти окремих одиниць влади чи уряду, а проти цілого суспільства.

Перші гангстерські угрупування

Медельїн

Медельїн був першою гангстерською групою, яка мала ознаки багаторівневої корпорації. І хоча картель розвалився ще 1993 року, до сьогодні його вважають найпотужнішою транснаціональною організацією Колумбії. Тільки 1986 року, і тільки завдяки Медельїну нарахували 3,5 тисячі убивств – 10 трупів щодня. Під контролем кокаїнового короля Ескобара була не тільки політика, а й практично вся країна. Його дохід оцінювався у 2 мільярди на рік. З такими коштами він міг підкупити будь-кого.

Картель Колумбії
Медельїнський картель / Telegram

Оскільки Медельїнський картель контролював практично всю країну, то й сили правоохоронних структур були спрямовані на боротьбу тільки із ним. Це дозволило іншим картелям розвиватися в тіні, без втручання уряду чи силових структур.

Калі

Одним із таких формувань був картель Калі. Його лідери починали свою діяльність із організації спеціальних підрозділів у США. Поки військові і поліція були зайняті сутичками із бійцями Ескобара, члени Калі нарощували потужності і експорт до сусіда. Налагоджені транспортні системи, зв'язки в країні і мільярди у кишенях допомогли стати на ноги. Окрім того, що картель самостійно вирощував коку, вони ще й викупляли її у місцевих фермерів. Така тактика забезпечувала їм безперебійні постачання. Наприклад, 1984 року проурядові сили знищили 13 тонн кокаїну, 7 літаків і 14 лабораторій для переробки пасти коки у чистий продукт. Але, через безперебійні постачання "сирих" матеріалів, ця атака уряду була лише незначною царапинкою на тілі картелю.

У 90-х роках картель Калі вважався найпотужнішою транснаціональною корпорацією Колумбії. Вони контролювали 90% кокаїнового ринку світу. Картель занепав через багатотонні конфіскації товарів і арешти лідерів. 1998 року угрупування остаточно розвалилося.

Норте-дель-Вальє, Північне узбережжя

Ще 2 гравці на наркотичній арені: картелі Норте-дель-Вальє та Північне узбережжя. На відміну від Калі та Медельїну, вони були менш впливовими, хоча не менш жорстокими. З'явилися вони вже в кінці 90-х, а діяльність перевалила за нульові. Їхня небезпека була у тому, що вони мали своїх людей на всіх щаблях влади: від сільського голови до сенаторів і суддів. Президент Ернесто сампер Пісано, який був главою з 1994 по 1998 роки, отримував пожертвування від картелів, прикриваючи їхню діяльність.

Вони сформували план підкупу влади, тому що у них було на це багато грошей. Особливу увагу звертали на тих, хто міг заподіяти їм шкоду: поліцейські, місцеві політики і ті, хто міг чинити опір.

Формування трафіку

Картелі надсилають свої конвої через Атлантику і формують трафік через західну Африку в Європу літаками, субмаринами і катерами. Хоча географічно так склалося, що США найближчий і найбільший споживач. 80% усього колумбійського кокаїну переправляють на Кубу, а звідти – до Флориди. Дилери розвозять товар всією країною. За понад 30 років транспортні шляхи так добре налагодилися, що правоохоронці практично не в силах зупинити ці потоки психотропних речовин. Америка щорічно витрачає мільярди на боротьбу із наркотрафіком у себе в країні. Хоча поки ця боротьба результатів не принесла. Експерти вважають, що Вашингтон б'є не в ту точку. Ліквідувати потрібно дилерів і картелі, а не постачання. Адже як тільки одну перехоплюють силовики, на її місці з'являється інша. Наприклад, в одному із регіонів Колумбії виробляють пасту коки. Її собівартість – тисяча доларів за кілограм. Коли її переробляють у чистий кокаїн і продають на вулицях США грам за грамом, вартість того кілограму переростає уже в 100 тисяч доларів.

У битві за контроль над наркотрафіком картелі убивають і цивільних. Адже більшість їхніх воєн проводять у містах серед цивільних. Залякування – це добрий інструмент контролю населення. Хоча останнім часом до битви долучилися різні парамілітарні організації. Одні хочуть наркотиків і багатства, інші – смерті наркомафії. Люди у цьому протистоянні – лише спостерігачі, що нерідко потрапляють під гарячу руку.

Колумбійський картель
Колумбійський картель / Фото скриншот з відео

За даними Колумбійського національного центру історичної пам'яті, у період з 1958 по 2013 роки у битві за контроль загинули понад 220 тисяч людей: 177 тисяч – цивільне населення. Щодо сутичок на політичному рівні, то якщо політиків підкупити не вдається, з ними розправляються фізично. Ще до нульових, картелі убили 5 кандидатів у президенти. У всіх них президентська програма була побудована на ліквідації наркобізнесу і кримінальних угрупувань.

  • Хайме Пардо Леаль – 1987 року розстріляний у своєму автомобілі.
  • Луїс Карлос Галан – 1989 року застрелений під час зустрічі із виборцями.
  • Бернардо Харамільйо Осса – 1990 року розстріляний в аеропорту Боготи.
  • Карлос Пісаро Леонгомес – 1990 року убитий на борту літака.
  • Альваро Гомес Уртадо – 1995 року розстріляний групою невідомих.

Вимушені переселенці (ті, хто залишилися в живих) змушені шукати притулок деінде. Найчастіше вони гуртувалися у невеликі поселення за містами: будували шалаші і пили дощову воду. Там не було комфортних умов, електроенергії чи банальних зручностей проживання. Вони перетворилися на кочівників. Жили там доти, поки їх знову не гнали члени банд.

Ідея Плану Маршалла

У 1998 році на президентське крісло сів Андрес Пастран. Він вирішив покінчити із криміналом і наркотероризмом. Тоді вперше прозвучала ідея так званого Плану Маршалла для Колумбії. Разом із главою Білого Дому вони склали "План Колумбія": це фінансова і військова допомога для підвищення економіки країни і викорінення картелів. Америка в цьому була зацікавлена як ніхто, адже потік наркотиків із Колумбії треба було зупинити. Все виглядало добре. Згідно із прогнозами, нововедення, що чекали на Колумбію, мали підняти її на ноги.

План уряду США і Колумбії мав на меті послабити вплив картелів і зменшити потік наркотиків. Це планували зробити через місцевих дрібних фермерів. Представники уряду хотіли запропонувати їм економічну альтернативу вирощування коки. Економічна альтернатива скоріше звучала як ультиматум. У кожного фермера був вибір: або продовжувати вирощувати коку в тіні, або вийти на світло вирощуючи овочі і фрукти. В додаток, американський уряд буде надавати фінансову допомогу фермерам, які йдуть по слідах нової програми "покращення" Колумбії.

Якщо фермер продовжував вирощувати коку, його посіви знищували, а сам фермер ризикував сісти за ґрати. З іншого боку – можна підписати пакт, який допоможе займатися бізнесом легально, насолоджуватися життям і утримувати свою родину. На ділі така тактика абсолютно не працювала. Ті фермери, які підписали угоду, за кілька місяців повернулися до вирощування коки. На це були такі причини:

  • Картелі. Вони звикли викуповувати коку у місцевих фермерів. Її відсутність призвела до погроз і убивств членів фермерських сімей. Перед селянами постав новий вибір: або кока, або життя родини.
  • Конкуренція. Вирощування бананів чи ананасів не могло зрівнятися із потужністю і кількістю товарів у великих агрохолдингах. Затрати змушували завищувати ціни на свою продукцію.
  • Бідність. Через відсутність належної інфраструктури для транспортування фермерської продукції був потрібен спеціальний транспорт. Зазвичай великогабаритні автівки або човни. Грошей на такий транспорт у фермерів не було.

Згодом програму реабілітації Колумбії розкритикували. Не тільки за те, що фермери залишилися без роботи, а й за те, що війна тільки погіршилася. До колумбійської армії долучилися ще й Штати. Одним із ключових пунктів Плану Колумбія була фумігація – це винищення плантацій коки хімічним способом. Однак від розпилення отрути страждали не тільки картелі, а й звичайні фермери, чиї посвіти після кроплення миттєво перетворювалися на добриво.

Вони почали процес фумігації. Коли літаки розпилюють ці небезпечні хімікати, то вони потрапляють не тільки на плантації коки, а й на фермерські угіддя. Зараженими стають водойми, і навіть самі ж люди, в тому числі і маленькі діти. Як наслідок – утворення найрізноманітніших хвороб у тих, хто потрапляє під зону розпилення.

Колумбійський картель
Картель Колумбії / Фото скриншот з відео

Окрім цього, американці відправили до Колумбії своїх військових. Це були інструктори, які вчили легальним і нелегальним діям для перемоги над картелями. Хоча регулярна армія США участі у війні не брала. Єдиним позитивним і результативним моментом у цій історії був договір про екстрадицію наркомафіозі до США. Так, упіймавши одного барона, він назавжди вибував із гри. Вибратися із американської тюрми було неможливо. Чого не можна сказати про колумбійські корумповані пенітенціарні установи. Наркобарони у Колумбії боялися екстрадиції. Вони знали, якщо їх упіймають і відправлять у США, то у їхніх в'язницях вони проведуть решту свого життя. У Колумбії це так не працювало. Якби їх затримали, то незабаром вони б вийшли і продовжили діяльність.

Війна із колумбійськими наркомафіозі триває і до сьогодні. Поки в Європі, Канаді чи США люди вживають кокаїн, прості колумбійці віддають за це життя. Американські аналітики і політологи вважають, що План Колумбія із самого початку був приречений на поразку. Адже Штати борються із наркотиками, а в Колумбії треба побороти наркотероризм. І чим більше ріжеться голів наркоспрута, тим більше вони відростають. Картелі – це уже давно не ті монстри, якими їх описують у Штатах. Вони винайшли нові методи роботи: купують підтримку місцевих робочими місцями і соціальною допомогою. Викорінити їх буде не так просто: ні зараз, ні найближчим часом.

Теги по теме
Наркотики История
Источник материала
loader
loader