"Тихе серце": Сімейна драма і жарти про евтаназію

"Тихе серце": Сімейна драма і жарти про евтаназію

Яким вийшов американський ремейк успішної данської драми

Яким вийшов американський ремейк успішної данської драми

У картині автора "Нотінг-Хілла", режисера Роджера Мічелла жінка на ім'я Лілі в останні дні свого життя збирає всю сім'ю, позапланово відзначає Різдво, п'є вино, курить марихуану і просить онука витратити спадщину на повій. Але все не так райдужно, як може здатися на перший погляд. Лілі (Сьюзан Сарандон) невиліковно хвора і Різдво завчасно вона вирішила влаштувати для того, щоби попрощатися з близькими. Після їхнього від'їзду вона вип'є смертельну дозу ліків і помре. Якщо ж Лілі не зробить цього, то буде приречена на існування в стані овоча.

Все це – зав'язка фільму "Тихе серце" (Blackbird), голлівудського ремейку данської драми Silent Heart. Чи варто говорити, що картини вийшли різними – чи то справа в голлівудських стандартах, чи то в підході до сценарію. В американському варіанті драматизм розбавили жартами про Вудсток і не тільки, а хлопця молодшої дочки замінили на дівчину. І з дівчиною, що логічно, додалися і питання толерантності.

Гумор, який привнесли в картину Мічелл зі сценаристом оригінального фільму Крістіаном Торпом, дійсно збиває градус драми. Більш того, жарти підкреслюють силу духу Лілі, яка, зіткнувшись зі страхом смерті віч-на-віч, знаходить в собі сили на своє особисте останнє (чи ж останнє?) свято.

Автори картини вирішили не слідувати сюжету оригінального фільму надто вже строго. Їхні герої багато в чому відрізняються від своїх данських "двійників", але говорити, що вони вийшли гіршими або кращими, не можна. У них різні завдання і вони проживають різні екранні життя, хоч і в рамках аналогічної історії.

Американська версія вже встигла обзавестися на батьківщині досить суперечливими відгуками. Хтось називав її занадто сльозогінною, інші навпаки – хвалили за зворушливість, створену зоряним кастом. І тут не можна не відзначити, що данське "Тихе серце" було номіноване на "Золоту мушлю" міжнародного кінофестивалю в Сан-Себастьяні, а виконавиця головної ролі була відзначена "Срібною мушлею".

Але повернімося до американської версії. Blackbird, мабуть, захоплює не так сюжетом, як саме акторським складом. Тут зіграли оскароносні Сьюзан Сарандон і Кейт Вінслет, номінант на "Еммі" Рейн Вілсон, володарка "Тоні" Ліндсі Дункан, триразовий номінант "Золотого глобуса" Сем Нілл і актриса 2010 року за версією Hollywood Film Festival Міа Васиковська. За ними тягнуться і молоді Бекс Тейлор-Клаус і Енсон Бун.

Протягом всієї картини в повітрі висить відразу кілька болісних питань: чи прийме сім'я рішення Лілі одноголосно? Що буде, якщо протести рідних змусять її передумати? І що гірше – жити, але не мати можливості навіть ковтати і дихати самостійно, чи вдатися до евтаназії.

Взагалі тема добровільного відходу з життя важко хворої людини все ще є однією з найбільших медичних етичних дилем сучасності. Звісно, це приваблює і кіноробів. Щоби не перетворити свою роботу на зовсім вже легку мелодраму, Мічелл і Торп перенесли дію в той штат США, де евтаназія під забороною (легально вдатися до цієї процедури можна тільки у п'яти штатах). Таким чином Лілі і її чоловік Сем (Пол Ніл) свідомо йдуть на порушення закону, не кажучи вже про те, що Сему доведеться взяти гріх на душу і вбити свою дружину.

Не простіше і дочкам. Незважаючи на свої невирішені конфлікти, вони весь фільм то разом, то окремо задаються питанням – чи варто заважати смерті матері? Вони намагаються зрозуміти егоїстичне таке бажання і чіпляються за примарну надію на те, що хвороба Лілі не буде розвиватися так стрімко. При цьому, кожна з них проживає по-своєму. І якщо Дженніфер (Кейт Уінслет) тримає все в собі, то Анна (Міа Васиковська) лікує біль іншими способами. А глядачеві залишається гадати, де непідробні емоції, де егоїзм, а де щирість в їхніх словах і вчинках.

Трохи на другий план відходить в цьому конфлікті онук Ліллі Джонатан (Енсон Бун). Вже цілком дорослого хлопця не приймають всерйоз і відмовчуються замість того, щоби пояснити необхідність крайніх заходів.

При цьому у всьому, що відбувається на екрані є не тільки складності і драма. Картина оповідає ще й про те, як любов і підтримка близьких можуть допомагати пережити навіть найважчі моменти. І про любов до життя, як би це дивно не звучало в контексті евтаназії.

У підсумку "Тихе серце" через складність піднятої в ньому теми напевно спровокує і глядачів не менш складні емоції. Але, мабуть, все ж варто витратити ці 97 хвилин на те, щоб вникнути в тему хвороби, життя, смерті і людської гідності хоч трохи глибше.

#кіно #рецензія #Кейт Вінслет

Джерело: 112.ua