Як топ-менеджер Наполеона переміг та інші неймовірні історії – п’ять книг про дивних людей

Як топ-менеджер Наполеона переміг та інші неймовірні історії – п’ять книг про дивних людей

У цій добірці – роман про нову економіку та українське етнофентезі, історія колишнього остарбайтера і пригоди сучасного неандертальця. Все разом – сучасна література, яка цікава не лише жанровим розмаїттям, а й професійно створеними текстами.

Игорь Опадчий. Твоя. – К.: Саммит-книга, 2020

Цей роман про успішного топ-менеджера цілком міг би вписатися в офісну прозу нашого часу, ставши культовим маніфестом чергового Y-покоління, якби не глибший сенс меседжів, закладених у ньому. Науково-філософська складова, елегантна довершеність економічних теорій, нарешті, просто детективний сюжет і психологічна напруга, яка нагнітає інтригу з кожним розділом цієї добротної прози – ось що перетворює роман "Твоя" на справжній бестселер. Головний герой має все, працюючи в елітному холдингу, але не хоче стати таким, як його господарі, для яких гроші – це еквівалент вже не багатства, а влади. "Кампанелла, Мор, Маркс и Энгельс успели укоренить в его сознании возможность другой реальности, в которой нет частной собственности и нет их, денег – золотого тельца истории". Саме таку реальність він намагається створити на дозвіллі у своїх художніх текстах про Наполеона у Москві, і у проектах на роботі. Тож не дивно, що доля надала йому можливість взяти участь у дослідженні, яке може перевернути увесь сучасний світ. Але куди приведуть відкриття досі незнаних здатностей мозку людини? І наскільки реальний наш світ, як нам здається? Словом, чим закінчиться пригода, що ставить під сумнів звичну структуру економіки і реальність загалом, варто дізнатися, прочитавши цю неймовірну історію сучасного інтелекту до самісінького фіналу.

Микола Жулинський. Акордеон: Майже роман. – Л.: Піраміда, 2020

Батькові автора "Майже роману", який побував в Освенцімі та виїхав згодом в еміграцію, насправді пощастило, адже це вже друга книга, в якій розповідається про його американські пригоди – з гумором, любов’ю, розумінням. Жодна "література" при цьому не потрібна, адже сам життєвий "матеріал" промовляє так, що просто бери та записуй. "– Шо Вам, тату, привезти з України? – Шо-шо... Куряче капшо. Нічого. Мішок гречаної вовни. З неї добрий борщ виходить. Шо там у вас є? Ви – злидні, комуністи все забрали, нічого у вас там нема. – Та все-таки кажіть. Щось привезу, але що? – Привези мені акардіона. Буду грати і співати. Я – вєсьолий челавєк. Поняв?" Тож мова у романі про те, як містичним чином поріднилися американський батько автора з акордеоном, привезеним з України, який не вмів грати, лише відчував серцем головну мелодію свого життя.

Адель Хаиров. Подкова Тамерлана. – К.: Каяла, 2020

Незвичним у цій книжці є те, як за текстами її автора, у чиєму прізвищі вчувається розкішний "хайр" бунтівника, нині пишуть наукові праці про міф Казані. Здається, ми давно вже зрозуміли, що на "великих віхах" та іншій "колективній пам'яті" у розмові про наше минуле далеко не заїдеш і цінність має лише так звана мікроісторія. З її осколків і складається калейдоскоп життя, про яке мовиться у цій книзі оповідань. І справа в тому, що з усього асортименту наочної агітації того часу, що строкатою колодою мерехтить у руках чергових шарлатанів-мемуаристів, у автора – лише ті речі, які не винесеш потайки у блокноті агітатора у свої майбутні спогади. Запахи, звуки, доторки. "Мой нос многое помнит, - погоджується автор. - Нет‐нет, да и появится в ноздрях дурманящий запах бензина из кабины грузовика, острый солярочный - от шпал и придорожной травы, сладковатый - от пивных дрожжей, горячий хлебный - от потной лошади. Эти "компоненты" памяти как раз и есть передуманное и пережитое, снящееся и мерещащееся в каждом скрипе входной двери. Спросить бы, кто там – может, бабушка вернулась. "Она что‐то спрашивает, но ответить не могу. Пирожок мешает!".

Ганна Левада. Інститут часу. У вирі зниклих світів. – К.: Зелений Пес, 2020

У цій книжці - три історії циклу "Інститут Часу", три неймовірні подорожі у часі та просторі, де стираються грані між минулим і майбутнім, де не існує просторових перешкод і меж фантазії. Але пройти цей шлях можуть тільки справжні – ті, хто вміє відрізняти добро від зла. Дипломна робота для студентів може стати неабияким випробуванням, особливо якщо для її виконання потрібно вирушити в минуле. Даша і Микита відчайдушно беруться за проект, навіть не підозрюючи, скільки несподіванок він їм принесе і яка сила-силенна пригод чекає на них попереду. Минуле приховує багато загадок, але героям книги "Дипломна робота" під силу їх розгадати. Таємничі зникнення та інші перипетії другої книги - "Місце, якого не існує" - триматимуть у напрузі до самого кінця. Мрії збуваються зовсім не так, як хотілося б героям, і хто знає, що станеться, коли вони вирушать у подорож африканською саванною? І коли пам’ять про них буде стерта? Лише після таких двох мандрівок Даша і Микита будуть готові до головного випробування - участі в Тисячолітній війні. Зустрічі з гігантами і міфічними богами очікують у третій книзі циклу - "Війна богів". Ця книга захоплює й не відпускає з першої до останньої сторінки. Для кожної з мандрівок героям знадобиться справжнє кохання і незламна дружба - лише вони допоможуть пройти всі випробування. 

Артем Чапай. Дивні люди. – Чернівці: Видавництво 21, 2019

За сюжетом цього роману, українські вчені відтворили за ДНК неандертальця. Він виростає в секретному інституті, замаскованому під гаражний кооператив, і лише після досягнення повноліття виходить у великий світ. Через брак життєвого досвіду та особливості мислення український неандерталець постійно потрапляє у дивні ситуації, а на тутешніх "сапієнсів" дивиться поглядом дещо наївного стороннього. Втім, з часом виявляється: все може бути складніше. І це не фантастика. Це, як з іншого приводу скаже одна з героїнь, "радше, трагікомедія". Що ж до головних меседжів роману, то автор в одному з інтерв’ю висловив таку думку: "Якщо там є "меседжі", то головні стають очевидними в самому кінці, і називати їх буде спойлером. Я б, радше, говорив про "дух", а він незмінний – така собі універсальна любов, тільки світська. Стьопа Вовк – він же трохи "син людський", у книзі на це багато натяків. Але при цьому увесь час втирає іншим про шимпанзе, генетику та еволюцію – із зрозумілих причин чи, як він каже, "по понятним причинам".

Ігор Бондар-Терещенко

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на [email protected].

Джерело: 112.ua