У травні відбулась акція "Стоп культурний карантин". У 25 містах України увімкнули спрямовані в небо промені світла. Засновниця та директорка столичного "Дикого театру" Ярослава Кравченко розповідає, як вижити митцям під час нового локдауну.

Який вплив мала акція та чи виконали вимоги працівників культури?

- Акція привернула увагу до того, наскільки масовими є креативні індустрії в Україні. Звичайні громадяни вважають, що культура - це тільки артисти чи художники. Та це набагато більше галузей, які об'єднані. Митці ще й працюють за кулісами. Це оренда майданчиків, техніка, світло, звук. Як правило, цих людей ми не бачимо.

Не всі вимоги виконали. Ми обмежені в кількості глядачів, проведенні зйомок, вистав, масових заходів. Це дуже вдарило по всій індустрії. Не всі незалежні театри дожили до кінця 2020 року. Деякі колеги не витримали натиску, зокрема в Харкові. Київські ще більш менш витягували. Скоротили податки з 20 до 7 відсотків. Дали можливість отримати театральні КВЕДи. ФОПам виплачують по 8 тис. гривень. Тому можна казати, що йдуть назустріч. Український культурний фонд уперше надав інституційну підтримку. Однак з нею є проблема. Кошти, що мали прийти в жовтні, надіслали за два дні до Нового року. За цей час мали розподілити їх та відзвітуватися. Це стресово і важко.

Яка найбільша проблема в спілкуванні з владою під час карантину?Відсутність нормальної комунікації. Є вкиди в ЗМІ через ненадійні джерела. Кажуть, що зачиняємось на локдаун. Нам масово дзвонять глядачі. Починаємо готуватися незрозуміло до чого. Концертні та театральні сфери не настільки мобільні. Це великі кораблі. Збираєш 20 артистів, техніків, орендуєш приміщення. Глядачі планують саме цей час, саме це місце. А тут тобі треба за один день усе розвернути. Це дуже важко. Коли різко ввели карантин вихідного дня, у п'ятницю відмінили суботню виставу. А за тиждень не могли попередити? Відповідають: "Так ми писали в пресі". Це жахливо. Кожен політик називає різні дати карантину. Навіть між собою не можуть погодити.

Як готувались до локдауну з 8 по 24 січня?Усі театри перенесли вистави та прем'єри на початок січня. Це створює велику конкуренцію. Глядач, який мав квитки на декілька вистав, має обрати одну. Лише у Києві 28 державних театрів та близько 100 незалежних. У кожного по прем`єрі. А постійних глядачів не так багато.

Усі театри вибудовали репертуар до 8 числа, а потім після 24-го. Боюсь, що знов без попередження продовжать. У нас весною була вистава "Кицюня", продали всі квитки. Переносили її 5 разів. Уявіть, це 300 місць. Які були терплячі глядачі та актори. Ніхто навіть не жалівся. Хоча це втрати прибутку та репутації. До того ж не з нашої вини. Усе б пережили, якби було нормальне інформування. Чи є в карантину якісь плюси?Нас дуже підтримала аудиторія. Донейтили, брали участь в аукціонах, купували сертифікати. Це така штука, як підписка на Netflix. Хочеш дивитися якісний контент та поважаєш виробника - оплачуєш доступ. Принаймні щоб пережили карантин. Це світова тенденція, добре що дійшла до українців. Зрозуміли, що можуть комфортно споживати контент, а не дивитися рекламу 1xbet чи Потапа.Ми зламати традицію, що в інтернеті усе безкоштовно, та заклали фундамент розуміння, що театр онлайн - прибутковий. Показували вистави у Zoom, прем'єри "Борщі" і "Лабрадор" відбулись там. Посилання коштувало приблизно 100 гривень.Креативні способи побомжувати ми звичайно знайдемо. Але питання в тому, що сплачуючи податки, ми вже підтримуємо культуру. У наших податках це закладено, хоч і невеликий процент. Тому логічно, щоб вони прозоро доходили.

Мали підтримку з-за кордону?

В Україні тільки 6 інституцій виграли грант від німецького Гете-інституту. Нам пощастило потрапити в це число. Реалізували проєкт Non COVID mobile theatre. Це театр з мінімальним набором техніки, щоб можна було легко робити виїзні вистави. Купити проектор, стільці, мобільне світло. Улітку показали "Червоне, чорне і знову червоне" у музеї під відкритим небом Мамаєвій слободі. Тоді ще було обмеження на покази в приміщеннях. Тому адаптувалися під вуличний формат. Виступали простонеба, у двориках. Навіть у шахті та зоопарку.Театральний критик Сергій Винниченко вважає, щотеатрального сегменту в Україні не існує: "Існують поодинокі театри, театральні діячі. Гравці ринку маловідомі, матеріали для аналізу та прогнозу відсутні. Театральний менеджмент здебільшого гадки не має про власне позиціонування, стратегія розвитку до сих пір є синонімом плану постановок, а про власну історію згадують хіба що до ювілеїв".
Источник
Оригинальная версия
Поделиться сюжетом