Чому в України не виходить отримувати вигоду зі свого газового потенціалу?

Чому в України не виходить отримувати вигоду зі свого газового потенціалу?

Оригінал на сайті OilPrice

Багато країн, які мають намір стати самодостатніми в питанні забезпечення своїх потреб у вуглеводнях, часто намагаються обманом заманити потенційних інвесторів, пропонуючи їм вигідні умови. Це досить логічно, тому що високоризиковані проекти повинні видаватися привабливими, і згодом — вже після першого комерційного виявлення і початку видобутку — уряд зможе подумати над тим, як можна збільшити суму сплачуваних податків і отримати додатковий прибуток.

Яким би банальним і нудним це не здавалося, бувають випадки, коли цей логічний ланцюжок переривається і фаза виявлення перетворюється на самовпевнену демонстрацію некомпетентності. Можливо, Україна сьогодні роздумує про те, щоб зробити з "Нафтогазу" національного нафтогазового гіганта, водночас послабивши конкуренцію та інтерес до українського сектору розвідки і розробки.

Раніше Крим був головною надією України в сенсі видобутку вуглеводнів, оскільки він володів найбільшим потенціалом для розвитку сонячної енергетики і в його водах були найбільші газові родовища України. Оскільки Україна фактично втратила Крим після бурхливих подій 2014 року, Міністерство енергетики країни зіткнулося з потребою розв'язати важке завдання, що полягає в тому, щоб збільшити внутрішній видобуток і в такий спосіб мінімізувати імпорт з інших країн.

Хоча в грудні 2015 року Україна офіційно припинила купувати природний газ у російської компанії "Газпром", велика частина газового імпорту — це російський газ, який постачають до України з Польщі, Словаччини та Угорщини (так звані реверсне постачання). Тож у завдання імпортувати якомога менше газу є ще й політичне підґрунтя: Київ усвідомлює репутаційні витрати імпорту газу і прагне в якийсь момент від нього відмовитися.

Передбачалося, що аукціон з продажу ліцензій 2019 року в Україні мав стати своєрідним проривом, який нарешті дозволить розпочати офшорне буріння, але нічого не вийшло. Поєднання декількох факторів - непотрібний поспіх у його організації, наявні побоювання з приводу політичної стабільності України, тривога з приводу можливої корупції на етапі отримання ліцензій — відштовхнуло великі західні компанії і призвело до того, що право на розробку блоку "Дельфін" — перлини аукціону — отримала нікому не відома компанія Trident Acquisitions (пов'язана з одним російським політичним дисидентом). Незадоволений таким поворотом подій, український уряд скасував результати ліцензійного раунду за чотири місяці після його закриття.

Тодішній прем'єр-міністр коротко сформулював причини невдоволення Києва, сказавши, що цей аукціон з продажу ліцензій не був "ані репрезентативним, ані конкурентним". Блок "Дельфін" площею в 9 тис. 500 кв. км, межує з Голіцинським і Штормовим родовищами, і до нього входять три вже відкриті родовища (Зональне, Мирна і Чарівна), чиї видобувні запаси, за наявними даними, сягають 48,3 млн тонн нафтового еквівалента. Хоча час від часу в ЗМІ з'являються повідомлення, що "Дельфін" може бути багатий нафтою, цілком ймовірно, його спіткає доля його сусідів, і воно виявиться переважно газоконденсатним родовищем. Як хай там як, скасування результатів аукціону 2019 року відродило в Києві надію на те, що "Дельфіном" можуть зацікавитися великі західні компанії.

Менш ніж за рік український уряд зробив ще один різкий розворот у цьому питанні: у грудні 2020 року він вирішив передати блок "Нафтогазу" — національній нафтогазовій компанії. Це було зроблено без відкритих торгів, що різко суперечило заявленій урядом меті зробити ліцензування максимально конкурентоспроможним. Права на розвідку і видобуток у "Дельфіні" було надано строком на 30 років, і Кабінету міністрів України навіть довелося внести поправки до нормативної бази, щоб зняти побоювання з приводу законності такого кроку. Нафтогаз пообіцяв провести сейсморозвідку в "Дельфіні" (востаннє він оцінювався у 2005 році з використанням методів сейсморозвідки 2D) і заявив, що намагатиметься залучити міжнародних партнерів.

Додавання блоку "Дельфін" до портфоліо "Нафтогазу" є солідним репутаційним кроком для цієї компанії, особливо з урахуванням того, що вона, як і раніше, хоче здійснити первинне розміщення акцій, щойно економіка України відновиться після пандемії коронавірусу. Ба більше, "Нафтогазу" вдалося уникнути сплати збору за ліцензію (на шкоду скарбниці України), що можна кваліфікувати або як рішення Києва надати компанії преференції, або як наслідок реалістичної оцінки уряду шансів на залучення іноземних інвесторів. Водночас "Нафтогаз" абсолютно щирий у своєму прагненні залучити іноземних інвесторів, тому що компанії не вистачає технологій глибоководного видобутку для розробки і комерціалізації "Дельфіна".

Іншим показовим прикладом того, якими надалі будуть  розвідка і видобуток в Україні стало те, що "Нафтогазу" дозволили купити компанію "Надра Юзівська", що володіє правами на найбільше в країні родовище сланцевого газу Юзівське. Юзівське розташоване вздовж великих українських вугільних родовищ на сході Донецької та Харківської областей, і частина цього родовища площею в 7886 кв. км розташована в небезпечній близькості від самопроголошених народних республік. Початок розробки сланцевих пластів був дуже багатообіцяльним. Компанія Shell підписала у 2013 році угоду про розподіл продукції — на той час сукупні запаси родовища оцінювалися в 4 трлн кубометрів. Однак щастя тривало всього два роки, і у 2015 році Shell покинула проект, позбавивши його всіх пов'язаних із видобутком сланців технологій.

У самого "Нафтогазу" є лише мінімальний досвід роботи зі сланцевими пластами, тому йому доведеться шукати іноземні компанії, які могли б приєднатися до нього в розробці Юзівського, проте близькість лінії фронту значною мірою ускладнить пошуки. Тож "Нафтогаз" сьогодні управляє двома найбільш багатообіцяльними родовищами в Україні, але в обох випадках йому потрібна допомога - найкраще якої-небудь великої західної компанії, здатної запропонувати розв'язання складних технологічних завдань, у яких сам "Нафтогаз" може загрузнути. Тим часом канадська компанія Vermillion Energy нещодавно відмовилася від ідеї підписання угоди про розподіл продукції з Україною через побоювання з приводу низької прибутковості і небажання стикатися з бюрократичними перешкодами. Це стало зрозумілим сигналом, що відхід іноземних компаній і зростання концентрації українських компаній у цьому секторі є незаперечним трендом.

Віктор Катона

Переклад ІноЗМІ.

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на [email protected].