А. Благій: У дитинстві найкращим подарунком для мене був пластилін

Минулої неділі на сцені Чернівецького обласного академічного театру ляльок відбулась прем’єра. Ставили казку з елементами кіберпанку і стильовим освітленням. «Сумна весела казка» вийшла досить динамічною й першим маленьким глядачам дуже сподобалась. Жваво вигукували відповіді на питання акторів, а в кінці дякували оплесками.

Один із акторів, що виконував дві ролі, Антон Благій. Він же вигадав, як умонтувати підсвітку у костюми героїв, щоб можна було її вмикати непомітно. І не тільки це вигадав. Ви могли бачити Антона, прогулюючись вулицею Кобилянської, з лялькою-маріонеткою, а ще виграв одну із номінацій у фотоконкурсі від «Вікіпедії». Про це й не тільки поговорили після вистави.

Вистава вийшла незвична

Перші асоціації зі світловими ефектами на костюмах нагадали американські фільми про танцюристів, де у постановках використовували підсвітку костюмів. Але наживо бачити не доводилось, аж тут – на ляльковій виставі.

- Як з’явилась ідея про цю виставу?

- Автор п’єси Ярослав Грушецький написав виставу в ярмарковому стилі і там героєм був Петрушка. Режисер Наталія Марків вирішила осучаснити сюжет і замінила Петрушку на Пульчінеллу. Це той самий герой, але в кожній країні він має свою назву. В Україні – Петрушка, в Італії – Пульчінелла, в Англії – Петч. І додали до неї елементи кіберпанку. Разом із художницею Христиною Родіоновою знайшли спільне бачення, а я створив світлові ефекти.

Антон втілив перші ляльки з лед-підсвіткою та анімовані афіші у  Театрі ляльок

До кожної вистави ляльки і декорації виготовляють у спеціальних цехах. Тому вони всі неповторні.

- Разом із цехами знайшли варіант лед-підсвіток, пристосували їх до костюмів. На кожному костюмі був свій блок живлення з кнопкою вмикання підсвітки у потрібний момент. Ми на репетиціях досконало відпрацювали рухи, щоб непомітно вмикати й вимикати. І так у нас вийшло незвична для Театру ляльок постановка.

У виставі «Весела сумна казка» Антон зіграв дві ролі. У живому плані грав роль Капітана і Пульчінеллу в ляльковому плані.

З дитинства любив майструвати

- Я з дитинства займався творчістю. Найкращим подарунком для мене був пластилін, любив виліплювати різних героїв із побачених у мультфільмі, а відтак і своїх вигадував. Найкраща іграшка для мене це був пластилін, бо з нього міг створити собі будь-яку іграшку. У початковій школі завжди брав участь у гуртках, різних заходах. Але це все було у Сибіру, бо я там народився. А потім з батьками ми переїхали до Кременця й все стало на паузу.

- Коли змінилась ситуація?

- Коли вступив до Кременецької гуманітарно-педагогічної академії ім. Т. Шевченка на біологічний факультет. Я бачив себе у лаборантській сфері. І ось на першому курсі товариш Тарас привів мене у студентський експериментальний театр «Пілігрім». Василь Володимирович Скоропляс був тоді керівником і ставив «Енеїду», саме не вистачало хлопців для постановки. Я прийшов, аби спробувати. Але в мене були проблеми з дикцією. Вдома батьки не розуміли, що я говорю, заговорював слова. Вони дратувались, я дратувався. Василь Володимирович побачив у мені перспективу, побачив у мені свого наступника. Ми з ним робили багато масових заходів у Кременці до дня міста, постановок у театрі, концертів. Я його називаю хресним батьком у мистецтві. Він мене виговорив, дефектів мовлення допоміг позбутися, фізичні затиски зняв.

- Мабуть вже було ясно, що з лаборантством не вийде, але навчання продовжував?

- Звичайно, перевівся на індивідуальний план і почав працювати секретарем на факультеті образотворчого мистецтва. І за ті 4 роки я опанував всі техніки, які викладають студентам.

- Можна сказати, що вчився на роботі?

- Так, руки нарешті знайшли заняття. Ремонтував мольберти і рамки для картин, вивчав основи рисунка і гіпсової ліпнини. Я мав доступ до всіх курсів і у вільний час вчився й сам, пробував.

- Там же навчився виготовляти ляльки?

- Так. Василь Володимирович якось дав мені одну цікаву книгу, там йшлось про театр ляльок Пітера Шумена. Ютубу ще не було й інформацію знайти було дуже важко, але щось таки вдалось. І ми робили театралізовану екскурсію. Туристичну групу возили по різних локаціях, де ми показували різні історичні дійства. І в одному місці нам треба було показати, як прадавнє плем’я антів відбило напад готів. Тоді прийшла ідея зобразити ватажка готів Вінітару великою рухомою лялькою. І я зробив 3-метрову ляльку, її можна було надіти на плечі як рюкзак. Двоє хлопців керували 2 руками ляльки, а третій – ніс. Це фактично було перша лялька, яку зробив власноруч для театралізованого дійства. Потім виготовив ляльок-талісманів для кожного факультету академії, відтак зробив шопку, китайського дракона та багато іншого.

Сам змайстрував ляльку-маріонетку

Така активна діяльність не могла залишитись поза увагою керівництва. З часом Антон почав викладати в академії, а сам додатково вступив до Рівненського державного гуманітарного університету на спеціальність «Режисер драматичного театру».

- Як же опинилися у Чернівцях?

- Я на режисері познайомився зі своєю майбутньою дружиною, а вона чернівчанка. Так потрапив до Чернівців.

- Чернівчани могли бачити вас на Кобилянської, там ви граєте на вулиці з лялькою-маріонеткою. Розкажіть більше про неї.

- Я з нею виходжу у теплу пору року на вулицю Кобилянської. Ляльку-маріонетку звати Гюнтер, колись грав у рок-групі, виступали на з’їздах байкерів, днях міста. Та група вже розпалася, кожен переїхав хто куди, а любов до музики лишилась. Тому й вирішив поєднати два своїх захоплення. Знаючи рок-тусовку зсередини, тому Гюнтер це збірний образ гітаристів з різних неформалів. Татуювання в Гюнтера справжні, які є в моїх друзів.

- Хвилюєтесь перед вуличними виступами?

- Щоразу. Хвилювання – це ознака того, що ти вболіваєш за результат. Але реакція людей тішить, нас знімають, фотографують, усміхаються.

- Коли у Гюнтера з’явиться подруга?

- Незабаром (посміхається, - авт.). Заготовка є, але ще лялька не готова.

- Для вистав у театрі робили ляльки?

- Ні, тут є спеціальний цех, який створює ляльки. Але коли мав вільний час на карантині, то зробив для сина під ляльку дракончика і черепашку.

- Чи є улюблена роль у театрі?

- Усі ролі улюблені. Це як діти, не можна сказати, що котрусь більше любиш.

- Які ще маєте хобі? Про музику вже почули.

- Мені подобається фотографувати. Ось нещодавно взяв участь у фотоконкурсі «Вікі любить пам’ятки». Це був наче квест для мене. Роздрукував список місць, які не мають зображення на вікіпедії, приготував канапки і чай, взяв дружину, сина у візочок і пішли гуляти містом. За весь період я завантажив 333 фотографії й вже цим виборов перше місце у кількісній номінації. Ще одна перемога у номінації «Єврейська спадщина» за фото Єврейського народного дому.

- Які плани на майбутнє?

- Планую роботу з доповненою реальністю. Почав із анімованих афіш до вистав нашого Театру ляльок.

Спілкувалася Віталія КОЗМЕНКО

Антон вміє працювати над собою й вміє швидко вчитися. Його результати в акторській грі помітні.
Я дуже рада, що до нашого театру прийшов Антон. Він цікаво й різнопланово себе реалізовує. Багато що вміє. Коли ми обговорювали, як втілити цю виставу, наша завгосп сказала, що подумаємо, але як втілити задум, не знали. Підійшов Антон і каже, я знаю як це можна зробити. І світловими ефектами ми завдячуємо найбільше йому.

Наталія Марків, режисер