Як Мазепа вбив Зеленського. 10 цікавих фактів про гетьмана та його родину
Як Мазепа вбив Зеленського. 10 цікавих фактів про гетьмана та його родину

Як Мазепа вбив Зеленського. 10 цікавих фактів про гетьмана та його родину

20 березня 2021 року виповнюється 382 рок від дня народження визначного українського діяча, гетьмана України Івана Мазепи.

"Історична правда" пропонує Вам відкрити для себе цікаві та маловідомі факти з життя цієї непересічної особистості.

Про родину.

Іван Мазепа народився 20 березня 1639 року у козацько-шляхетській родині Правобережжя.

Батьком був Степан Адам Мазепа, а матір?ю Марина Іванівна Мокієвська.

Їхньому шлюбу у 1638 році передувало засудження Степана Михайловича до позбавлення шляхетської честі через вбивство шляхтича Яна Зеленського.

Оскільки за цей необережний вчинок Степану загрожувало позбавлення шляхетської честі, врятувати його могло лише одруження.

Степану Мазепі загрожувало не лише позбавлення шляхетської честі, але й смерть.

Врятувати його могло лише порозуміння з родичами загиблого і відшкодування збитків.

Домовитися про це було непросто.

Тому "адвокатові" вдалося відтягнути на деякий час виконання вироку, а за цей час він встиг одружитися.

Саме це швидке одруження та, імовірна, скора вагітність молодої дружини зіграли свою роль і невдовзі справу вдалося залагодити.

Яким було те весілля, невідомо, однак у належний час у подружжя народився первісток ? Іван Адам Мазепа.

Ще через деякий час народилася донька Олександра (Олеся).

Долі усіх членів цієї родини склалися по-різному.

Батько довгий час обіймав посади білоцерківського городового отамана та чернігівського підчашого.

Під час Переяславської ради брав участь у переговорах з московитами на боці Богдана Хмельницького.

Після його смерті активно підтримував гетьмана Івана Виговського.

Помер у 1665 році.

Мати після смерті чоловіка стала членкинею Луцького Хрестовоздвиженського братства.

З часом стала черницею під іменем Марія, а ще пізніше прийняла схиму під іменем Магдалени.

Від 1683 року була вже відома як ігуменя Києво-Печерського Вознесенського монастиря.

Наприкінці життя також керувала Глухівським дівочим монастирем.

Аж до своєї смерті у 1707 році особисто вела справи, підписувала договори, листувалася з різними людьми.

Все своє життя була неодмінною порадницею свого сина..

Невідомий художник.

Портрет невідомої руської пані (імовірно Марії Магдалени Мазепиної), XVIII ст.

Сестра Олеся тричі була заміжня: за Павлом Обидовським, Любомиром Витуславським та Яном Войнаровським.

У першому шлюбі народився син Іван, у майбутньому полковник Ніжинський, московський стольник, зять Василя Кочубея.

У другому ? донька Маріанна, яка потім, так само як бабуся та матір, стала черницею і закінчила життя у монастирі.

У третьому ? син Андрій, ? остання надія гетьмана Мазепи, який її не виправдав.

Після поразки під Полтавою Андрій пішов за дядьком у вигнання, однак стати його наступником не захотів.

Привласнивши усю військову скарбницю і залишивши Пилипа Орлика зі старшиною без жодних засобів існування, намагався осісти в Європі.

Однак, у 1716 році у Гамбурзі був схоплений шпигунами Петра І, відправлений спочатку до петербурзької Петропавлівської фортеці, а потім на поселення до Іркутська.

Там же й помер у 1740-х роках нікому невідомим.

Дружина ? Ганна Фридрикевич, з якою Іван Мазепа побрався у 1668 році, померла у 1702 році, залишивши під опікою чоловіка двох дітей від першого шлюбу.

Їх єдина спільна з Іваном Степановичем дитина (імовірно донька Варвара – О.

К.), померла немовлям.

Так і залишився Іван Мазепа до кінця своїх днів бездітним вдівцем, опікуючись лише прийомними дітьми, племінниками та похресниками.

Про службу і цікаві зустрічі у догетьманський період.

У Івана Мазепи було дуже насичене життя, протягом якого він зустрічався з різними цікавими людьми.

Багатьом з них вдалося залишити свій слід в історії.

Ще у дитячі роки Івану вдалося на власні очі побачити Богдана Хмельницького, а потім Івана Виговського.

Будучи покойовим польського короля, він мав право близько спілкуватися з Яном ІІ Казимиром та його авантюрною дружиною Людовікою Марією (до шлюбу ? Марія Луїза Ґонзаґа де Невер – О.

К.), вдовою Владислава IV.

Даніель Шульц.

Портрет Яна ІІ Казимира, 1650 рік.

У 1660 році молодий Мазепа мав доручення до гетьмана Юрія Хмельницького, а в 1663 році ? до правобережного гетьмана Павла Тетері (Моржковського).

Після одруження з удовою білоцерківського полковника Самійла Фридрикевича, Мазепа потратив до близького оточення правобережного гетьмана Петра Дорошенка.

Перебуваючи вже на уряді генерального осавула, Іван Степанович неодноразово брав участь у переговорах Дорошенка з лівобережним гетьманом Іваном Самойловичем.

Останній, спостерігаючи за талановитим молодим дипломатом, після зречення Дорошенка, запропонував Мазепі службу при своєму дворі і навіть довірив виховання своїх синів.

Поступово Самойлович почав доручати йому виконання різноманітних доручень.

Для цього часто приходилося їздити до Москви.

Там Мазепа зумів налагодити стосунки з фаворитом царівни Софії князем Василем Голіциним, який задовго до Петра І готував реформи в Московії, контактував з боярином Борисом Шереметєвим, одним з найвідоміших воєначальників часів Великої Північної війни, листувався з Федором Головіним, одним з перших московських дипломатів, керівником дипломатичної служби Петра І.

Від 1705 року Мазепа активно листувався з польським королем Станіславом Лещинським та шведським королем Карлом ХІІ.

Останній разом із представником турецького султана Ахмеда ІІІ, проводжав гетьмана в останню путь.

Про місце обрання на гетьманство.

Як відомо, Коломацька рада відбулась 25 липня (за юліанським календарем) 1687 року під час постою козацького табору на річці Коломак.

Численні біографи Мазепи різних часів так описували місце, де відбулась одна з найважливіших подій у житті Івана Степановича:.

"…на Коломаку скликано військову раду" (О.

Оглоблін); "… в польовому таборі біля Коломака…" (Б.

Кентержинський); "Місцем дії був берег р.

Коломак" (Б.

Крупницький); "…табір розташовувався над річкою Коломак" (Т.

Долина річки Коломак Фото 2017 рік.

Достатньо великий масив джерел, на який спираються дослідники, – від діловодної документації Гетьманщини та Московської держави до щоденника очевидця подій, шотландця на російській службі Патріка Гордона та повідомлень європейської преси – не залишає варіантів для різночитань: рада справді відбулась на річці Коломак.

Але, де саме? Адже ця річка, від витоку біля села Високопілля у Харківській області і до впадіння у Ворсклу біля Полтави, має протяжність понад 100 кілометрів.

Однак останнім часом з?явилися дослідження полтавських істориків та краєзнавців, які місцем обрання Мазепи гетьманом називають долину Коломаку в районі сучасного смт Чутове Полтавської області.

Не зупиняючись на докладному аналізі здійснених розрахунків, а також аргументації прихильників чутівської версії, звернемо увагу лише на кілька цікавих свідчень.

Головним джерелом у пошуках місця проведення Коломацької ради був і залишається щоденник Патрика Гордона.

Професійний військовий, він ретельно фіксував майже всі переходи війська під час походу 1687 року з наведенням пройдених відстаней та прив'язкою до географічних об'єктів.

Він, зокрема, зазначив, що 20 липня військо виступило до річки Коломак, а про прибуття наступного дня на місце майбутніх подій повідомлявав так: "Наведя гати или переправы, мы перешли ручей и разбили стан в круглом вагенбурге на дальнем, возвышенном берегу".

Тобто рада, як мінімум відбулася на правому березі р.

Далі Гордон зазначив: "Мы выступили к р.

Коломак… это в 4 милях от города Полтавы".

Відомий козацький літописець Самійло Величко у своєму літописі, описуючи місце проведення Коломацької ради, зазначив, що:.

"Головні ж московські й козацькі війська, що були на Коломаку, де брід Буцького, з князем Голіциним стояли … Потім, за монаршим дозволом, писанім у грамоті до старшини і всього козацького війська, учинили вони для вибрання нового гетьмана чорну, чи загальну, раду, виїхавши зі свого обозу в поле на простір.

Там вони 25 липня вибрали, згідно до звичаю й давніх прав, вільними голосами й поставили собі гетьманом генерального осавула Іоанна Стефанова Мазепу".Як Мазепа вбив Зеленського. 10 цікавих фактів про гетьмана та його родину - Фото 1.

Меморіальна таблиця на будинку Чутівського краєзнавчого музею Фото 2017 рік.

Сучасні полтавські краєзнавці, посилаючись на свідчення місцевих старожилів, стверджують, що брід Буцького ще у ХІХ ст.

знаходився саме поблизу Чутового.

Відтак, місце проведення ради могло бути десь неподалік.

На сьогоднішній день від смт Чутове на північний захід є дорога, яка веде на Гадяч, Суми, Батурин.

Цілком імовірно, що саме цим шляхом після Коломацької ради Іван Мазепа поїхав до Гадяча разом із козацьким військом, а Патрик Гордон із московським військом пішов далі на схід уздовж р.

Про майно і скарбницю Самойловича і статті витрат Мазепи.

Одразу після обрання Івана Мазепи гетьманом, 25 липня 1687 року, його можна було називати "правителем без грошей".

Однак невдовзі ситуація почала потроху виправлятися.

Як відомо, після арешту Івана Самойловича все його майно, а також майно його синів, було конфісковано.

Старшина оцінювала ці статки мільйонами у грошовому та матеріальному вимірах.

Однак, московити майже одразу почали ділити між собою скарби колишнього гетьмана.

Офіційно до московської казни ніби надійшло 2458 золотих червінців, 23 725 єфимків, 1145 левків, 1907 рублів дрібними монетами, 15 пудів срібного посуду тощо.

Однак, після державного перевороту у Москві 1689 року і початку судової справи проти Василя Голіцина, було встановлено, що велика частка майна Самойловича осіла в його кишенях.

Частина речей ніби була продана.

Решту було роздано московським можновладцям у вигляді подарунків.

Безумовно, певна частина скарбниці Самойловича була передана Іванові Мазепі.

З цих сум лише незначні кошти повернулась родині скинутого гетьмана.

Ні самому Самойловичу, ні його синам, скористатися ними вже не прийшлося.

Натомість, гроші дісталися жінкам.

Йдеться про те, що одну тисячу імперіалів отримала Анастасія Іванівна, донька Самойловича, коли виходила заміж.

Ще тисячу злотих, срібний посуд та коштовності, Мазепа віддав як посаг за онукою Самойловича ? Мариною Юріївною Четвертинською.

Погодившись віддати частину майна свого попередника московським можновладцям, віддавши, те що міг, нащадкам Самойловича, Іван Мазепа мав подбати про те, чим почати наповнювати скарбницю, яка йому дісталася.

"Коломацькі статті" 1687 року залишали гетьману не так багато можливостей.

Ситуацію дещо виправили нові "Московські статті" 1689 року.

Головною статтею прибутку стали оренди, тобто кошти від продажу горілчаних виробів.

Існувала система різноманітних податків.

На потреби гетьмана, тобто "на кухню і булаву" йому також передавались окремі села з угіддями, греблями на річках, рибні озера, млини, лани та сіножаті, перевози через річки тощо.

На жаль, точного уявлення про усі статті прибутку, а також про щорічні надходження, історикам поки не вдалося сформулювати за браком джерел.

Однак, зрозуміти загальний обсяг бюджету Гетьманщини можна за витратами з нього.

Так, відомо, що крім витрат на утримання війська, Мазепа чимало коштів витрачав на навчальні заклади, на ремонт старих та будівництво нових храмів, на оздоблення соборів коштовним церковним начинням, на допомогу християнських святиням поза межами Гетьманщини.

В матеріалах Бендерської комісії 1709 року було зазначено, що на позолочення бані однієї з церков Києво-Печерської лаври, гетьман виділив 20 500 дукатів, на будівництво кам?яного муру довкола Печерського монастиря ? один мільйон, на великий дзвін та дзвіницю Печерського монастиря 73 000 золотих, на позолочення бані митрополичого собору у Києві 5 000 дукатів, на потреби київського колегіуму та братського монастиря більш, ніж 200 000 золотих, до того ж на потреби бурсаків гетьман щорічно виділяв 1 000 золотих, на будівництво храму Св.

Миколая у Києві більше 100 000 золотих, на спорудження вівтаря у Межигірському монастирі 10 000 золотих, на відновлення кафедрального собору у Чернігові 10 000 золотих, на завершення Троїцького собору Троїцько-Іллінського монастиря у Чернігові 10 000 золотих, на вівтар для церкви у Вільно (нині ? Вільнюс, Литва) ? 10 000 золотих, на потреби Храму Гробу Господнього в Єрусалимі було передано "чашу з чистого золота, лямпу та срібний вівтар" тощо..

Невідомий майстер.

Потир, XVII ст.

Вклад Івана Мазепи до Успенського собору Києво-Печерської лаври.

Загалом прийнято вважати, що на культурно-освітні потреби за 21 рік свого гетьманування Іван Мазепа витратив за сучасними мірками понад 1 млрд гривень.

Про Мазепу як господаря.

На жаль, сучасні історики не можуть похвалися тим, що мають достатню кількість документів, які давали б можливість сформувати уявлення про те, яким господарем був Івана Мазепа в своїх власних маєтках.

Поки він ще перебував на службі у Петра Дорошенка, його власним господарством опікувалася дружина.

Коли ж він став гетьманом, займатися господарськими питаннями особисто йому було ніколи.

Ними мали опікуватися управителі маєтків, яких гетьман ретельно підбирав.

З кінця XVII ст.

Мазепа почав набувати через царські пожалування, а також купівлю власним коштом, маєтки, які знаходилися в суміжних із Гетьманщиною повітах Московської держави.

Частіше за все це були пустища, нерідко заболочені місцевості, які слід було осаджувати й заводити там господарство.

Згідно з описом цих володінь, зробленим 1708 року, гетьману належало 40 сіл, слобід та хуторів.

Частина збережених матеріалів дозволяє відтворити картину господарювання в гетьманських володіннях на території Московської держави.

Зокрема відомо, що у Рильському повіті Мазепа осадив слободу Іванівську.

За свідченнями М.

Плохінського, який спеціально досліджував питання організації господарства в гетьманських володіннях, воно перебувало в зародковому стані.

Тому повинності були незначними та необтяжливими для селян.

Діяли всілякі пільги щодо сплати податків.

Кількість дворів постійно збільшувалася, щонеділі був базар, а на свята (двічі на рік) – ярмарки.

Источник материала
loader
loader