На відміну від держав із розвиненою економікою, Україна не забезпечує прозорих і прогнозованих умов для бізнесу, це й пояснює брак інвестицій
На відміну від держав із розвиненою економікою, Україна не забезпечує прозорих і прогнозованих умов для бізнесу, це й пояснює брак інвестицій

На відміну від держав із розвиненою економікою, Україна не забезпечує прозорих і прогнозованих умов для бізнесу, це й пояснює брак інвестицій

На момент, коли в Україні були створені перші спеціальні економічні зони й території пріоритетного розвитку зі спеціальним режимом інвестиційної діяльності (1990 роки), на них сподівалися, як на панацею. Очікувалося, що це привабить до нас інвесторів, залучить у виробництво нові технології, налагодить експорт, допоможе розвиткові окремих територій. Там, де запроваджували спеціальні економічні зони (далі — СЕЗ), іноземні та вітчизняні підприємства отримували право на пільгове оподаткування, сплату нульового імпортного мита та чимало інших преференцій.

Попри усі благі наміри такі зони стали в Україні одним із головних інструментів мінімізації податків. Уже на початку 2000-х Міжнародний валютний фонд у своїх звітах зазначав, що СЕЗ в Україні активно використовуються для уникнення податків та контрабанди товарів. Оазами економічного розвитку ці території теж не стали — туди вдалося залучити лише десяту частину планованих інвестицій, з-поміж яких іноземних було не більше чверті.

Що із залученням інвестицій в Україну тоді було не так, і чи все із цим у нас гаразд нині?

У рейтингу легкості ведення бізнесу (Ease of Doing Business Index), який Світовий банк щороку складає для оцінки розвитку економіки у окремих країнах, Україна 2020 року посіла 64 місце з-поміж 190 країн. Рейтинг показує, наскільки зручною для підприємців є регуляція економіки у країнах. Ідеться про вартість започаткування бізнесу, податкове навантаження на бізнес, вартість кредитних коштів, захист права власності тощо. Лідерами Ease of Doing Business є Нова Зелландія, Сінгапур, Гонгконг, Данія та Південня Корея (перша пʼятірка), Німеччині та Канаді належать 22 та 23, Японії — 29, Франції — 32, Ізраїлю та Швейцарії — 35 і 36 місця. За цими оцінками нас випередили не лише Польща, Чехія та Словаччина (40, 41 та 45 місця рейтингу), а й Грузія (7), Литва (11), Вірменія, Молодова та Білорусь (47, 48 та 49). Ба більше: близько до вершини рейтингу сягнули навіть абсолютистсько-монархічні Обʼєднані Арабські Емірати (16 місце), економіка яких без велкиких зусиль держави могла б існувати за рахунок самої лише експлуатації покладів нафти та газу.

Якщо хтось спробує зауважити, що це все через те, що Україна захищає власного виробника, наприклад — не дозволяє іноземцям скуповувати землі сільгосппризначення (агровироробництво — одна з провідних галузей нашої економіки), погляньмо на дані Індексу сприйняття корупції (англ. Corruption Perceptions Index — CPI), який щороку складає міжнародна організація Transparency International. Індекс оцінює корупцію в державному секторі (масштаби хабарництва, бюрократії, розкрадання публічних коштів тощо). Що більше балів набирає держава у індексі CPI, то менше корупції у її публічній сфері.

Найменше корупцію толерують у Новій Зелландії та Данії — ці країни за індексом CPI набрали 88 балів зі 100. На другому місці — Фінляндія, Сингапур, Швеція та Швейцарія (85 балів), за ними — Норвегія, Нідерланди та Німеччина (3, 4 і 5 місце та відповідно 84, 82 і 80 балів). В України — лише 33 бали зі 100 можливих та 117 місце у списку зі 180 країн). Обʼєднані Арабські Емірати і тут у лідерах — 71 бал та 21 місце.

Що має робити країна, щоби бізнес, зокрема й іноземний, прагнув вкладати кошти в її економіку? Швидка й проста відповідь: ринок має бути вільним, устрій країни — демократичним, тоді то й потечуть кошти в її економіку. Однак країни завжди дбають

не лише про притік коштів, а й про захист стратегічних для них галузей економіки. Відповідно, місцевий бізнес отримує протекцію, економіка — регулювання, як наслідок певна частина економіки знову опиняються під тиском держави. Отримується замкнене коло.

Щоб розібратися, як знайти баланс між державним регулюванням економіки й спрощенням умов ведення бізнесу, розгляньмо приклад Обʼєднаних Арабських Еміратів. Ця соціально-економічно розвинена країна не належить до демократичного західного світу. Попри те, що на її правничу систему значно впливає мусульманська релігія, там змогли створити сприятливий економічний клімат, як для іноземних інвесторів, так і для місцевих підприємств.

Про ОАЕ

Початком свого розквіту ОАЕ завдячують промисловому видобутку нафти та газу, налагодженому на їхній території у 1950 роках. Однак відразу після здобуття незалежності в 1971 році уряд ОАЕ почав докладати значних зусиль до розбудуви й інших, окрім тих, що поʼязані з нафтою та газом, галузей економіки. Завдяки спеціальним урядовим програма в ОАЕ розвинулося будівництво (будматеріали теж мали бути вітчизняними). Окрім промислових підприємств та обʼєктів побутової інфраструктури, було споруджено мережу сучасних автошляхів, численні лікарні та заклади освіти, також і вищої. Емірати нині є девʼятою найбагатшою економікою світу,й сягають за цим показником рівня Данії та США. Країна стала визнаним у світі промисловим, фінансовим та туристичним центром й узяла на себе функції потужного логістичного і транспортного хабу в регіоні Перської затоки. Так, нині в ОАЕ діють два сучасні морські порти та два аеропорти, у одному з яких пасажиропотік та обсяг перевалки вантажів є чи не найбільшим у світі.

Вільні економічні зони

Однією з передумов економічного розквіту ОАЕ вважається створення на території країни численних вільних економічних зон (ВЕЗ). Нині їх там близько 40, більшість — в еміратах Дубай та Абу-Дабі (ОАЕ є федерацією, що обʼєднує сім незалежних держав — еміратів). На території такої зони можливе створення компаній, усі власники якої — не громадяни ОАЕ (на решті території країни іноземний інвестор для заснування підприємства обовʼязково має знайти місцевого партнера — громадянина чи фірму, що перебуває у власності громадян країни). У компаній, які зареєстровані і розташовані у вільній економічній зоні та ведуть свою діяльність у її межах, або деінде, крім ОАЕ, протягом перших 50 років після реєстрації прибуток не оподатковується узагалі (виняток — бізнес, що спеціалізується у нафтогазовидобуванні та банківська справа). Не потрібно на території таких зон сплачувати податок з отриманих дивідентів чи надходжень за користування ліцензіями. Також підприємства не платять мито на імпортовані товари, якщо ті, перебуваючи в ОАЕ, не полишають території вільної економічної зони — останнє стало передумовою того, що численні міжнаціональні компанії створюють на території вільних зон складські й логістичні потужності. Більшість таких вільних зон в ОАЕ працює за оншорними правилами (англ. onshore) — розташовані там компанії мають вести бухгалтерський облік, звітувати перед урядовими установами, відраховувати частку від зарплатні співробітників у фонд соціального страхування, сплачувати ПДВ тощо. Тобто, умови ведення бізнесу є цілком транспарентними, й інформацію про бізнес та його власників легко перевірити. Це, а також те, що ОАЕ уклало угоди про уникнення подвійного оподаткування з понад шістьма десятками країн, переводить бізнес на території вільних економічних зон ОАЕ в розряд цілком легального. Адже зони з подібними економічними правилами діють і в розвинених країнах Європи, наприклад — у Нідерландах.

Захист місцевого підприємництва

Інтереси своїх локальних компаній ОАЕ захищає надійно. Передусім, вони не перебувають у невигідному, порівняно з іноземними інвесторами, положенні. Правило про нульове оподаткування прибутків дійсне в ОАЕ і для вітчизняних компаній та фізичних осіб. Так само, як і на території вільних зон, оподаткуванню підлягає лише прибуток нафто-, газовидобувної промисловості та банків (відповідно 50-55 та 20%), усі компанії мають сплачувати обовʼязкові відрахування на соціальне страхування працівників (12,5%) тощо. Однак поза вільними економічними зонами іноземний інвестор може в ОАЕ створювати лише бізнес, 51% власності у якому належатиме громадянам країни чи юридичним особам, заснованим громадянами ОАЕ. Усі компанії, що працюють на території ОАЕ, у разі, якщо серед їх персоналу є громадяни країни, мають забезпечувати їм умови праці, що не суперечать культурним і релігійним традиціям країни. Загалом на території вільних економічних зон лібералізація стосується лише економічного законодавства, натомість норми карного кодексу є такими самими, як і у решті регіонів країни.

Чому інвестори засновують підприємства у ВЕЗ

Прагнучи оптимізувати оподаткування, компанії, що ведуть свою діяльність на території кількох країн, воліють розташовувати свої більш витратні виробництва там, де прибуток опадатковується за вищою ставкою, а прибутковіші підрозділи — там, де оподаткування надходжень нижче. Виробничі підрозділи переносять і на території, уряди яких надають інвестиційні пільги. Міжнаціональним корпораціям, що створюють підрозділи у ВЕЗ, часто йдеться про трансферне ціноутворення — продаж товарів чи послуг у рамках асоційованих компаній, метою якого є зменшення сплати податків у країнах, де такі відрахування високі. Щоб привабити іноземного інвестора до ВЕЗ, країна-господар має обовʼязково подбати про укладання угод щодо уникнення подвійного оподаткування із якомога більшою кількістю економічно розвинених держав — це автоматично знімає питання про легальність і прозорість дбізнесу, який там створює свої підрозділи.

Що впливає на вибір країни для ведення бізнесу

Не всі країни надають однаково вигідні умови для ведення бізнесу. Ідеться як про фінансові чинники, так і про юридичні, політичні та соціально-економічні. Стосується це і вільних економічних зон. Наприклад, важливим є розмір суми, яку інвестору слід легально заплатити у бюджет країни задля заснування там підприємства. Суттєво впливає й розмір фіксованого щорічного податку за право вести бізнес на території ВЕЗ. Рішення підприємця інвестувати в економіку залежатиме від наявності податкових канікул, які йому нададуть у країні. Загалом інвесторам радять ретельно аналізувати податкове законодавство країни, чи бува не зачаїлися в ньому невигідні для котроїсь з галузей умови. Це — фінансові чинники.

Свої висновки щодо прогнозованості ведення бізнесу в країні інвестор повʼязуватиме з тим, як там функціонує юридична система та чи надійно захищене право власності. Однією з ознак цього буде середня тривалість судових процесів. На рішення впливатиме й міра бюрократії, адже у разі, якщо вона велика, інвестору доведеться витрачати більше зусиль на належну комунікацію з урядовими установами.

Прогнозованість ведення бізнесу потенційні інвестори оцінюватимуть також і за тим, наскільки часто країна змінює ставки оподаткування, чи схильні там розширювати базу оподаткування, чи не готуться бува реформа, якою передбачені нові податки абощо.

Впливатиме на бажання інвесторів засновувати бізнес й політична ситуація в країні, зокрема — наявність відкритого військового конфлікту. Про міру корупції в країні судитимуть з того, як вона витрачає свої публічні кошти, чи створює великі інфраструктурні проєкти, чи розбудовує транспортну мережу. Рівень освіченості місцевого населення, знаня громадянами англійської мови, їхні культурні та релігійні пріоритети будуть важливі також.

Інвестиційний потенціал України

Якщо оцінимо інвестиційну привабливість України за озвученими вище критеріями, то зрозуміємо, що про зручність ведення бізнесу у нас не йшлося — ні раніше, ні тепер. Україна приваблювала інвесторів у свої вільні економічні зони хіба що нульовим оподаткуванням та відсутністю імпортного мита. Решту інвестиційних пріоритетів — прогнозованість ведення бізнесу, відсутність бюрократії та корупції у нас не брали до уваги взагалі. Що й дало наслідок — відсутність інвестицій та ледь відчутний для держави економічний ефект від створення вільних економічних зон.

Нашим великим пріоритетом є те, що ми є суспільством, яке відкрито декларує західні демократичні цінності. На нашу користь працює і місце розташування нашої країни — не лише на одному материку із західними демократіями, а й надзвичайно близько від них. Освітній рівень нашого населення високий, а культура та панівна релігія — такі самі, як і в Європі. Решта залежатиме від нашої політичної волі створити умови для бізнесу, і не лише іноземного, а й вітчизняного.

Одарченко Катерина - політтехнолог, президент Institute for democracy and development "PolitA"

Теги по теме
Украина Экономика Бизнес
Источник материала
Поделиться сюжетом