— З дитинства все роблю ногами. Ще малою мама й сестра навчили вишивати хрестиком. Тепер маю гарні рушники, серветки, подушки. А 12 років тому почала освоювати мистецтво макіяжу, — каже 39-річна Віра ОМЕЛЬЧУК із села Залісці Шумського району на Тернопільщині. Вона народилася без рук. Усе робить ногами.— Я п'ята дитина в сім'ї — наймолодша, — розповідає Віра Омельчук. — У школі була на індивідуальному навчанні, вчителі приходили до мене додому. Але я ніколи не відчувала самотності, бо маю багато друзів. Від них переймаю різне ремесло. Коли була консультанткою фірми "Оріфлейм", зацікавилася макіяжем. Насамперед — щоб самій гарно виглядати. Кілька разів їздила на навчання до Києва, потім опановувала секрети мейк­апу через інтернет. Спершу практикувалася на подругах. А зараз до мене приходять різні жінки, щоб навести красу перед святами, весіллями, випускними вечорами. За макіяж беру 100 гривень. Якщо вечірній і треба намалювати стрілки, то роб­лю його 30–40 хвилин. Також навчилася виконувати корекцію і фарбування брів. За таку послугу мені платять 50 гривень.У березні жінка встановила рекорд України в номінації "Мінімальний час нанесення макіяжу ногами". Впоралася за 12 хв. 48 с.— Мене запросили на передачу "Стосується кожного". Я не знала, що встановлюватиму рекорд. Про це мені сказали перед ефіром. Добре, що взяла косметику. Інструменти дали у студії. Рекорд присвятила дітям. Хочу, щоб знали: мама багато вміє, всього може добитися і завжди їх любитиме. Також своїм прикладом хочу показати всій країні, що люди з інвалідністю здатні багато на що. Коли є віра, бажання і натхнення — можливо все.Віра Омельчук розлучена. Живе з матір'ю та дітьми: 9-річною Евеліною та Арсеном, 6 років.— Із чоловіком розійшлася, коли він почав випивати, — говорить Омельчук. — Маю першу групу інвалідності. Отримую 4700 гривень пенсії. З родиною живу у приватному будинку. Крім курей і поросяти, не тримаємо господарки. Як тато був живий, то мали коня й корову. Біля хати обробляємо 20 "сотих" городу, бо треба і самим жити, і дітей годувати. А з теперішніми цінами далеко не поїдеш. Саджаємо картоплю і грядки. Взимку топимо дровами, бо в селі газу немає. Мої сестри живуть недалеко від нас, допомагають.

Источник материала
Оригинальная версия
Поделиться сюжетом