17 июня, понедельник
С картинками
Текстовый вид
ru
Украинский
Русский
Чорнобиль – наш біль та пам’ять: Юрій Антипов про найстрашнішу техногенну катастрофу
Чорнобиль – наш біль та пам’ять: Юрій Антипов про найстрашнішу техногенну катастрофу

Чорнобиль – наш біль та пам’ять: Юрій Антипов про найстрашнішу техногенну катастрофу

Напередодні 35-ї річниці Чорнобильської трагедії Юрій Антипов, учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, екс-голова Державного агентства України з управління зоною відчуження, генерал-майор служби цивільного захисту у відставці, поділився своїми спогадами про найстрашнішу техногенну катастрофу в історії людства.

– Юрію Федоровичу, тридцять п’ять років тому сталася ядерна аварія на Чорнобильській атомній електростанції. Які її причини та наслідки?

– 26 квітня 1986 року, о 1 годині 23 хв. 49 сек. на 4-му енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції пролунало два потужних вибухи, унаслідок яких почалася пожежа активної зони уран-графітового реактора РБМК. Руйнування реактора було таким значним, що основна частина вмісту активної зони була викинута, через що у будівлі утворився отвір назовні.

За оцінками, близько 3,5% активності вийшли за межі промислового майданчика АЕС у вигляді газових, парових та аерозольних викидів. У період з 26 квітня до 10 травня 1986 року, коли зруйнований реактор було остаточно заглушено, за офіційною інформацією, в атмосферу було викинуто близько 50 МКі радіоактивних речовин (приблизно 4% загальної активності палива в реакторі, маса палива близько 190 тонн).

За іншими оцінками, з реактора було викинуто від 90% до 100% палива. Загалом, за уточненими оцінками, викинуто 42 МКі найбільш небезпечного для людини радіонукліда йоду 131 I, однак основна частина радіоактивних речовин у вигляді палива, сплавів та інших матеріалів з високою питомою масою випала в межах промислового майданчика АЕС.

Забруднена територія площею 160 тис. квадратних кілометрів. Найбільше постраждала північна частина України, захід Росії та Білорусь. Радіоактивні опади пройшли (тією чи іншою мірою) на територіях 20 держав.

Від радіаційного ураження під час гасіння пожежі, що виникла в ніч аварії, загинули 28 осіб (шестеро пожежників і 22 працівники станції). У 208 людей діагностували променеву хворобу. Значну частину населення було евакуйовано із зони лиха. У роботах з ліквідації наслідків катастрофи брали участь від 600 до 800 тис. осіб (200 тис. осіб – з Росії).

Згідно зі звітом ООН кількість людей, безпосередньо або побічно постраждалих від аварії на ЧАЕС, становить 9 млн, з них 3-4 млн – діти. Катастрофа коштувала Радянському Союзу приблизно втричі більше, ніж сумарний економічний ефект, накопичений в результаті роботи всіх радянських АЕС за 1954-1990 роки.

Аварія оцінюється як найбільша за всю історію ядерної енергетики, як за кількістю загиблих і постраждалих від наслідків людей, так і за економічним збитком. На момент аварії ЧАЕС була найпотужнішою в СРСР. З технічної точки зору причиною аварії на станції стала недосконалість конструкції реактора РБМК-1000 і недотримання правил його експлуатації персоналом.

Запроектна аварія в атомній енергетиці, якщо її не локалізувати, швидко переростає в необоротну радіаційну катастрофу. Саме за таким сценарієм розвивалася Чорнобильська катастрофа. Величезні швидкості протікання перехідних процесів виключають можливість управління локалізацією перших стадій катастрофи, що починається.

За визначенням В.І. Вернадського, існує “точка часу”, після якої процес розвивається необоротно і некеровано. Для Чорнобильської катастрофи точка часу оцінена у 56 секунд. Це практично виключає можливість адекватних дій персоналу.

Чорнобильська катастрофа стала своєрідним тестом на реальну готовність країни до подій такого масштабу. Вона дала приклади високого професіоналізму і патріотизму, одночасно з усією очевидністю продемонструвавши, наскільки важкі наслідки неготовності та неправильних дій влади, особливо в першому – гострому – періоді аварії.

– Як розвивалися події після аварії?

– Голова Ради Міністрів України А.П. Ляшко був поінформований про аварію на ЧАЕС о 3 годині ночі 26 квітня 1986 року. Уряд України з 26 до 27 квітня підготував для евакуації 1 100 автобусів, три потяги на 1 500 місць і два теплоходи. Однак ця ініціатива  не була реалізована.

Тільки 27 квітня о 12 годині урядова комісія ухвалила рішення про евакуацію населення міста Прип’ять, хоча вже 26 квітня рівень радіації в окремих місцях досягав десятих часток рентгена на годину.

Інтенсивність випромінювання у м. Прип’ять була значно нижчою, ніж навколо міста, проте існувала реальна небезпека променевого ураження людей, які продовжували нормально жити – гуляли з дітьми, влаштовували весілля, поводилися, як завжди. Поруч горів реактор, відбувалися викиди в атмосферу радіоактивного йоду та інших радіонуклідів, і ніхто не знав достеменно, що може статися ще.

Фактично евакуація розпочалася о 14 год. і приблизно за три години було евакуйовано все населення Прип’яті. З міста вивезли 45 тис. людей, із них близько 17 тис. дітей. Однак понад 30 годин часу було втрачено. Людям дали надію на повернення, і вони могли взяти з собою лише документи.

Значно пізніше стало зрозуміло, що буквально смертельна небезпека нависла над містом Прип’ять. Як і всі інші міста для персоналу АЕС, воно було розташоване на відстані 3 км у північно-західному напрямку від ЧАЕС. Це давало можливість персоналу в разі аварії упродовж 20 хв. самостійно прибути на свої робочі місця.

Хмара, що утворилася після перших вибухів, містила колосальну кількість радіоактивних аерозолів. Сталося так, що вона рушила прямо на місто. Проте на підході до Прип’яті радіоактивний струмінь розділився на два потоки. Вони обійшли місто з двох боків, і на його території осіла лише частина радіоактивних опадів.

Якби нерозділена хмара “лягла” на місто, в якому проживало 45 тис. людей, це призвело б до непоправних наслідків. Наскільки непоправних – можна судити з уражень лісу неподалік міста, який у короткий термін перетворився на сумнозвісний Рудий ліс.

Обсяг робіт був дуже великий, задіяно величезний людський і економічний потенціал СРСР. Ситуація була вкрай складною. Не тільки руйнівний реактор і територія атомної електростанції, а й уся зона відчуження була джерелом радіоактивного зараження. Зволікати та приймати половинчасті рішення для керівників ліквідації аварії було неприпустимо.

– Юрію Федоровичу, що для вас означає 35-річчя Чорнобильської катастрофи?

– Передусім пам’ять про ті події та людей, котрі брали в них участь. Ціна ліквідації ядерної катастрофи була дуже великою, тоді ніхто не знав, чим все це закінчиться. Насамперед я маю на увазі людські втрати.

– Що вам найбільше запам’яталося?

– Незвичайна стійкість і самовіддача ліквідаторів. Міста Прип’ять, Чорнобиль та інші населені пункти, з яких евакуювали населення. Вони нагадували міста-примари, особливо в нічний час. На балконах – кинута білизна, в дитячих пісочницях – іграшки… І якась моторошна тиша.

І ще підняття державного прапора СРСР над Чорнобильською атомною електростанцією. Основне джерело смертельного радіоактивного випромінювання було повністю блоковане.

– Як, на ваш погляд, держава ставиться до ліквідаторів?

– Сьогодні в Україні “віє” порожнечею, повна байдужість до людських доль і держави. Ліквідатори не стали винятком. Важко хворі та покалічені вони ходять владними кабінетами та доводять, що їм несправедливо нарахована пенсія і зняті ці мізерні пільги, немає нормального житла, ліків, лікування тощо. Зрештою, навіть гідно поховати не можуть і не хочуть. Просто на всю країну хочеться закричати: Зупиніться, де ваше серце, душа, почуття жалю і сумління?!

Був період, коли чорнобильцям значно покращували житлові умови та медичне забезпечення. Тоді прем’єр-міністром України була Юлія Володимирівна Тимошенко. Це той короткий період, коли держава справді піклувалася про ліквідаторів.

– А яка сьогодні роль громадської організації Союз Чорнобиль України?

– Ця організація в такому вигляді, як сьогодні, давно віджила себе і чорнобильцям не потрібна. Глобально і системно проблемами ліквідаторів вони практично не займаються. Необхідні термінові та невідкладні заходи щодо повного перезавантаження діяльності громадської організації Союз Чорнобиль України, як у центрі, так і на місцях.

Десятиліттями там керують ті самі люди, які в силу свого інтелекту і рівня відповідальності не розуміють основного призначення цієї організації. Тільки безсовісно “обважили” себе всіма видами нагород, і імітують бурхливу діяльність. Це неприпустимо. Нехай не ображаються чесні та сумлінні учасники цих організацій, їх там дуже мало.

– Ви  автор та співавтор багатьох книг, одна з яких Чорнобиль – наш біль і пам’ять…

– Ця книга присвячена ліквідаторам чорнобильської катастрофи, які не шкодували свого життя заради щасливого майбутнього своєї Батьківщини. На превеликий жаль, багатьох сьогодні немає серед нас. Вічна їм пам’ять. Вони ніколи життям і смертю не торгували. Вічний вогонь на солдатських могилах потрібен усім нам. Він нагадує, що за щастя жити на Землі віддані прекрасні молоді життя.

У кожної людини є в житті такі моменти, коли від її вибору залежить, в який бік поведе її доля. Ліквідатори Чорнобильської катастрофи зробили вибір, як їхні діди та батьки – стали на захист свого народу. Ми з гордістю і честю служили своїй Батьківщині, не шкодуючи здоров’я і життя. Чорнобиль – наш біль і пам’ять.

Источник материала
Поделиться сюжетом