- Танюша, привет! Я завтра приду вас поддержать и поснимать. У меня профессиональный фотик и навыки фоторепортажей.
- Круто. Дякую! Вдягай шапку, бо буде дощо/сніг.
- Ой, ой, лякаєте кримчанку. Мені і так дуже холодно.
- Не лякаю, попереджую.
- Дякую!
- Mи ж майдан вистояли - цілу зиму! Такі дрібниці не страшні.
- Яйца брать? И помидоры соленые?
Я відмотую кілометри наших листувань - і в цьому була вона вся: легка, іскриста. Ближче ми познайомилися у 2016 році, але про Олену я знала задовго до. З неї почалася незалежна журналістика в Керчі.
Пам'ятаю, як в часи Януковича ТРК "Бриз" і Керч-FM стали відомими на всю країну. Очолювані Оленою Батраковою (Лисенко), ці медіа вели журналістські розслідування, не боялися критикувати місцеву владу. Керченські чиновники слали скарги на журналістів у Нацраду, тиснули на рекламодавців сайту «Kerch.fm», водоканал Керчі шість разів намагався перекрити воду, поліція відкривала кримінальну справу через коментарі під статтею на сайті видання, податкова Керчі звинувачувала у несплаті податків, а Керченська міськрада намагалася скасувати оренду земельної ділянки, на якій було розташовано вежу ТРК «Бриз».
Маленька редакція мужньо цьому протистояла.
«Журналісти ТРК «Бриз» закликають мера Керчі та його заступників припинити всі спроби тиску на ЗМІ. Свобода вираження думок – одна з основних цінностей людей. Це невід’ємне право кожного. Ми вимагаємо від мера Керчі публічних вибачень за образи нас і наших читачів», - заявляла тоді Олена.
А потім до Криму вдерлася Росія. На початку березня 2014-го Олена Лисенко з колегами фіксували, як росіяни проводять військову техніку через переправу.
Після захоплення урядових будівель у Сімферополі в них жевріла надія, що ось-ось приїде якась спецслужба і їх звільнять. Але нічого такого не сталося. Журналісти продовжували ходити до військових частин, які блокувалися росіянами, розповідали на сайті про те, що відбувається.
«Мені почастішали погрози. Писали у Facebook, приходили листи на пошту. Раніше я займалася журналістськими розслідуваннями і до погроз звикла. Однак зараз їх намагалися втілити в життя. Ми якось прийшли в гараж і виявили, що хтось намагався спалити нашу машину. Зловмисники закинули у гараж мотузку, просякнуту пальним і підпалену. На щастя, вона потухла...», - розповідала Олена.
Вона переїхала до Києва влітку 2015 року. Спочатку працювала на Громадське радіо, потім - у Крымская правозащитная группа / Crimean Human Rights Group.
Олена знала практично всіх кримських політв'язнів, їхніх рідних, найменші побутові проблеми, і всім допомагала. Першою била тривогу, коли в Криму затримували когось із знайомих українських активістів. Здається, її добре і велике серце могло умістити весь світ.Такі випробування для такої світлої людини... Надламане здоров'я. Втрата рідного дому після окупації. А тепер ще й син у реанімації через ковід... На початку травня Олена святкувала день народження.
«Мені тепер 3 рази по 16, ось я себе знову відчуваю такою щасливою, як у 16», - написала вона.
Оленочко, тобі тепер завжди буде тричі по 16. І для мене завжди залишишся втіленням української Керчі. Ми туди обов'язково ще повернемося. Сидітимемо і дивитимемося на море.
Разом із тобою...RIP