Конституційний суд визнав: загроза українській мові є рівносильною загрозі нацбезпеки

Конституційний суд України (КСУ) 14 липня визнав конституційним Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» від 25 квітня 2009 року № 2704–VIII.

Як інформує сьогодні відділ комунікацій КСУ та правового моніторингу, суб’єкт права на конституційне подання просив визнати оспорений закон таким, що не відповідає Конституції України.

Зокрема, автори подання зазначали, що окремі норми мовного закону «фактично означають дискримінацію російськомовних громадян», обмежують перелік мов корінних народів і національних меншин і визначають «вибіркове використання та вибірковий захист мови одного корінного народу та деяких інших мов національних меншин…» та «…фактично встановлюють пріоритет для використання англійської мови та інших офіційних мов Європейського Союзу».

У Рішенні Конституційний суд України визначив, зокрема: «українська мова є невіддільним атрибутом української державності, що зберігає свою історичну спадкоємність від давньокиївської доби. Українська мова – доконечна умова (conditio sine qua non) державності України та її соборності…тому будь-які зазіхання на юридичний статус української мови як державної на території України неприпустимі, оскільки порушують конституційний лад держави, загрожують національній безпеці та самому існуванню державності України».

(Для збільшення натисніть на документ)

Суд констатував, що володіти українською мовою як мовою свого громадянства – обов’язок кожного громадянина України. При цьому кожен громадянин України є вільним у виборі мови або мов для приватного спілкування. Порядок функціонування української мови як державної та її підтримка державою мають поєднуватися із шанобливим ставленням до мов національних меншин, що історично проживають в межах України, та забезпеченням захисту мовних прав осіб, що належать до таких меншин.

Конституційний суд установив, що оспорений Закон не містить приписів, які можуть обмежувати вільний розвиток, використання і захист мов, що мають юридичний статус мов національних меншин (включно з російською), а також тих приписів, що перешкоджали б державі сприяти розвиткові самобутності, зокрема мовної, корінних народів і національних меншин України.

Конституційний суд України констатував, що законодавче врегулювання, метою якого є утверджувати українську мову як державну, захищає також і демократичний лад нашої держави, а дібрані законодавцем засоби в рамках застосованого в Законі диференційованого підходу є домірними легітимній меті, що її переслідувано в оспореному Законі.

Суд вважає, що оспорений Закон є юридичним інструментом подолання наслідків тривалого перебування різних частин України в складі інших держав та загального зросійщення України, яке тривало не одне століття під час перебування України в складі спочатку царської Росії, а згодом СРСР, та є належною юридичною основою для запровадження інституційних механізмів, що забезпечують функціонування української мови як державної з можливістю вживати державою заходів підтримчої дії (affirmative action) на користь української мови, не перешкоджаючи розвиткові, використанню й захистові мов національних меншин України.

Конституційний суд України не виявив порушення права законодавчої ініціативи народних депутатів України під час розгляду оспореного Закону на пленарних засіданнях Верховної Ради України та його ухвалення.

Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.