У своїй книзі "100 оповідань з історії медицини" (видавництво "Альпіна Паблішер") Михайло Шифрін виклав у формі коротких ілюстрованих оповідей історію доказової медицини XVI-XX ст.
У книзі ви знайдете дивовижні відкриття лікарів-дослідників, дізнаєтеся більше про перші значущі операції. Автор доступною мовою пояснює складні медичні терміни і суть фізіологічних процесів. Книжка наповнена науковими фактами, перевіреними у спеціальній літературі, спогадах, інтерв'ю, лекціях, архівних матеріалах.
Читаємо уривок із книги разом!
Презерватив у профілактиці венеричних захворювань
Ґабріеле Фаллоппіо, 1563
13 листопада 1563 р. було опубліковано звіт про клінічні дослідження дуже важливого винаходу — презерватива, який анатом Ґабріеле Фаллоппіо придумав для профілактики зараження сифілісом.
Розповідь Фаллоппіо — це лекція, прочитана ним у Падуанському університеті. Починається вона заманливо: "Я навчу вас захищатися від галльської хвороби на випадок, якщо ви побачили прекрасних сирен і спарувалися з ними". Метод був дієвим. Студенти так полюбили свого професора, що видали записи лекцій Фаллоппіо після його смерті. Першим побачив світ курс про галльську пошесть, як тоді називали сифіліс.
Ця хвороба здавалася страшнішою від чуми: карантин не міг впоратися з епідемією. Ліків від сифілісу не було, крім ртуті, якою пацієнти труїлися без жодної гарантії одужання. Особливо беззахисними були жінки. Заміжніх не рятувала вірність — у походах і відрядженнях чоловік часто зустрічав "прекрасних сирен". Тому законні дружини роками відмовляли чоловікам у близькості. А "сирени" ризикувалище більше. Про них Фаллоппіо сказав: "Куртизанки теж мають душу, і не слід їх заражати".
Його теорія зводилася до однієї ідеї: після сексу на шкірі здорової людини лишаються "гнильні часточки" хворого, вони в’їдаються в пори на шкірі, і здорова людина сама починає гнити. Отже, не можна пускати "часточки" у свої пори.
Для походу до "сирен" Фаллоппіо зшив зручну полотняну сумку по формі стегна, "таку велику, щоб у ній можна було носити цілу аптеку". Перед зляганням треба, за його словами, очистити одяг куртизанки і, якщо це можливо, її лоно. Потім у хід ішов головний винахід — льняний ковпачок, який надягали на головку члена й дуже міцно зав’язували. Від небажаної вагітності він не рятував, але порівняно з люесом це не було проблемою.
Найважливішим був розчин, яким просочувався презерватив. Намучившись зі ртуттю, європейські лікарі поцікавилися, чим лікуються на батьківщині сифілісу — в Америці. Виявилося, що смолою гуаякового дерева, яке росте на Ямайці. Фаллоппіо кип’ятив тирсу гуаякової деревини, змішував відвар із товченим коренем тирличу, сиропом алое та іншим традиційним зіллям. Потім льняний ковпачок вимочували у відварі й добу сушили в тіні. А після використання його треба було обов’язково обробити галунами та іншими їдкими речовинами.
Секрету з цих маніпуляцій Фаллоппіо не робив: важливо було якомога швидше розповсюдити презервативи, щоб зупинити епідемію. Випробування почали в березні 1555 р. Список усіх 1100 учасників експерименту зберігався в архіві герцога Падуанського. Відомо, що ті, хто дотримувався інструкції, вберегли своє здоров’я. Редагуючи видання лекцій Фаллоппіо, його колега Антоніо Фракандзані зробив одне зауваження: за своїм презервативом слід пильнувати, він оброблений їдкими галунами, і тому може почати пропускати заразу.
Злі язики казали, що льняний ковпачок "захищає від задоволення, як лати, а від хвороб — як павутинка". І все ж таки до латексу, який слідом за гуаяковою смолою прийшов з Америки, нічого кращого Європа не знала.
Знеболювання пологів
Джон Сноу й королева Вікторія, 1853
7 квітня 1853 р. британська королева Вікторія під наркозом народила принца Леопольда. Знеболювання пологів було ще експериментальним методом, що спричиняв питання релігійного характеру, які Вікторія сміливо зняла. Вона пішла на це, аби подолати післяпологову депресію. А Джон Сноу, провідний анестезіолог Англії, пристав на її запрошення, тому що хотів виявити шляхи зараження холерою.
Джон Сноу, син фермера з-під Йорка, у школі показав блискучі математичні здібності. Йому би стати вченим, але грошей на університет не було. У 14 років, щоб бодай чогось навчатися, Джон пішов підмайстром до хірурга. У 18 років він уже вмів усе, що робили в місцевій лікарні, і під час епідемії холери 1831—1832 рр. відповідав за барак на вугільній копальні Кіллінгворт. Справи в нього йшли краще, ніж у дипломованих лікарів, — багатьох вдалося виходити, — і Сноу повірив у себе.
Йому спала на думку проста ідея. Холера дуже відрізняється від інших інфекцій: вона вражає лише шлунково-кишковий тракт, а отже, потрапляє до організму виключно через рот, з їжею й питвом. Установивши джерела холери, можна позбавити від неї Англію, а, може, і весь світ. Сноу вирішив зробити це. Потрібні були тільки освіта й кошти.
Щоб вступити до столичної медичної школи й отримати диплом, майбутні лікарі зазвичай влаштовувалися помічниками лікарів, що мали велику практику. На свого першого лікаря Сноу рік працював за їжу й хорошу характеристику. Наступний лікар уже був готовий платити гроші. Але його кабінет нагадував авгієві стайні. Тільки-но господар рушав обходити пацієнтів, Сноу засукував рукави, мив підлогу, витирав пил, давав лад шафам і шухлядам.
Лікар був абсолютно зачарований і приймав пацієнтів у чудовому настрої, аж доки одному з них не знадобився витяжний пластир. Лікар зазирнув до шухляди, де лежали пластирі. Вона виявилася порожньою.
— Дідько! — вигукнув лікар. — Джоне, де пластирі?
— А, пластирі? Із цієї шухляди? Та я їх спалив, вони всі старі були, використані.
— Ні, дорогий друже, так не годиться. Ти мене розориш. Мої пацієнти повертають використані пластирі. Хороший пластир і шістьом послужить. Більше так не роби.
Сноу обіцяв так не робити й незабаром полишив рідний Йорк. У малодоступному селі Пейтлі-Бридж знайшовся лікар, що міг лікувати і платити помічникові. За 18 місяців у нього Сноу здобув величезний досвід і підготувався до іспитів у лондонській медичній школі, куди прийшов пішки. У 1838 р. він здобув бажаний диплом, йому дозволили лікувати пацієнтів Вестмінстерської лікарні й навіть займатися там наукою, але цілком безплатно.
Як член Королівської колегії хірургів, Джон повісив на дверях своєї орендованої квартири табличку «Доктор Сноу». Дзвіночок не стихав ані вдень, ані вночі, але люди, які зверталися по допомогу, були, як правило, неплатоспроможні. Щоб зводити кінці з кінцями, Сноу як експерт, займався судовою медициною.
Зате у Вестмінстері діяло наукове медичне товариство, де можна було слухати доповіді й виступати. Сноу постійно доповідав щось нове. Перші кілька років його ніхто не слухав. Колеги перепитали, як його звати, коли молодий лікар запропонував методику штучної вентиляції легень у новонароджених за допомогою двоциліндрового повітряного компресора.
Ані сім’ї, ані особливих перспектив не було: кожен зароблений у суді зайвий пенні витрачав на книжки й досліди, а вільний час — на бібліотеку Вестмінстерського товариства. Джон сподівався одного дня прочитати там повідомлення, яке прокладе йому шлях до науки. Сталося це восени 1846 р., коли американський стоматолог Мортон повідомив про відкриття ефірного наркозу. Сноу зустрів на вулиці знайомого аптекаря. Той ніс під пахвою величезну маску з трубкою.
— Доброго ранку, лікарю! Дуже поспішаю, даю ефір тут і там, у мене величезна ефірна практика.
— Цікаво, — подумав Сноу. — Аптекар дає наркоз. А що він знає про дихання? Цим має займатися лікар.
Після низки дослідів на тваринах і на собі Сноу зробив маску для наркозу власної конструкції й запропонував послуги лікарні Святого Георгія. Спочатку йому видали найменш важких пацієнтів — у стоматологічній амбулаторії. Але дуже скоро Лістон, провідний хірург лікарні, накинув оком на Сноу й почав кликати його на кожну операцію.
Джон ретельно занотовував до щоденника перебіг операції та дози, відстежував усі новини знеболювання. Наркоз викликав у лікарів ентузіазм, і вони пробували на собі всі леткі речовини поспіль. У листопаді 1847 р. акушер Джеймс Янґ Сімпсон спробував хлороформ, міцно заснув і ледве прокинувся. Якби він помер, хлороформ вважали би просто отрутою, а так його стали широко застосовувати завдяки швидкому й надійному всиплянню. Як сказав про це Сноу, "ефір безпечніший за хлороформ, але я віддам перевагу хлороформу, як ми віддаємо перевагу фосфорним сірникам перед кременем із кресалом, нехай навіть вони отруйні й загораються в кишені".
Сноу був першим анестезіологом, який усерйоз задумався, чому хлороформ узагалі діє. Напевне, леткі речовини пригнічують здатність тканин поглинати кисень. Сноу наочно показав це, помістивши тонку свічку в пляшку, через яку пропускалися пари хлороформу. Полум’я зменшувалося на очах і у випадку згущення парів, і у випадку тривалого горіння в атмосфері з постійною концентрацією.Це спостереження Сноу вважав найвдалішим у житті: "Ось як працює наркоз: пригнічення процесів окислення відбувається й у разі підняття дози, й у разі тривалого вдихання розбавлених парів".
Сноу не знав лише, що його статтю прочитав принц-консорт Альберт, чоловік королеви Вікторії. Він вивчав проблему знеболювання в акушерстві: його сімейне життя отруювали напади люті, які починалися в королеви після кожних пологів.
Судячи зі щоденників Вікторії, то був справді щасливий шлюб. Наприклад, коли королева журилася щодо юності, яка минала, то писала не про себе: "Подумати тільки, моєму коханому скоро 32!». Щоб насолодитися товариством чоловіка, Вікторія спеціально переселилася до малодоступного замку Балморал у горах Шотландії. Вечорами вони вдвох відпливали на весловому човні ловити форель до самого сходу місяця, у світлі якого поверталися до замку. У неділю водили дітей на службу до сільської церкви без будь-якої охорони, тільки біля входу в Балморал стояв один-єдиний полісмен. Із дітьми Вікторія проживала все те, чого не було в її самотньому дитинстві: шкільні уроки з мамою, ігри в піжмурки, «лисицю та гусей", схованки й тисячі різних витівок.
Ідилію порушувала невідома натоді хвороба — післяпологова депресія. На 1853 р. Вікторія народила вже сімох дітей і виношувала восьмого. Альберт очікував, що вона знову перестане контролювати себе. Це почалося вже після перших пологів. Спочатку суперечка про те, як лікувати дитину, потім докори на порожньому місці. Якщо чоловік доводив королеві всю безпідставність її прискіпувань, вона казала, що він насміхається з неї. Пропускати повз вуха не виходило: "Я вимагаю, щоб мене вислухали". Не вдавалась і контратака: "Ти надто зайнята собою, тримай себе в руках", — королева починала плакати, тому що саме тримати себе в руках вона й не могла. Зачинитися від дружини Альберт не пробував, оскільки не терпів, коли кохана ридає за дверима. А вдати наступного дня, ніби жодної сварки не було, не міг, адже Вікторія одразу ж нагадувала про вчорашнє: "Тобі байдуже. У тобі живуть дві різні людини. Одна любить мене, а другій начхати. Хто з них сьогодні чергує? ".
За кілька місяців усе минало. Вони обговорювали, що ж тут не так, Вікторія просила вибачення і проклинала свою невихованість. Альберт схилявся до того, що все від болю під час пологів. Вважаючи їх винуватцем себе, він каявся й наживав хронічні захворювання. Повідомлення про пологи під наркозом вселяло надію.
Щоправда, обоє були віруючими й добре знали біблейську Книгу Буття, де Господь карає Єву за те, що нагодувала Адама забороненим плодом, саме муками під час пологів і залежністю від чоловіка: "…помножу терпіння твої та болі вагітності твоєї. Ти в муках родитимеш діти, і до мужа твого пожадання твоє, а він буде панувати над тобою". Ось тільки "панувати" Альберт не хотів, він просто любив Вікторію, а вона жодної влади над собою й не терпіла. Як казала королева, "я читаю й підписую папери, Альберт їх промокає". Ця сім’я жила вже не за Біблією, тож наважилася посягнути й на пологові муки.
Сноу покликали до Букінгемського палацу як провідного анестезіолога Англії, який успішно знеболював пологи вже 28 разів. Він не надто охоче приставав на такі пропозиції: пологи тривали довше за тодішні операції, а клопоту купа. Але платили добре, тож можна було зайнятися нарешті холерою, і Сноу погодився.
Щоб королева ні на секунду не знепритомніла, він обрав найобережніший спосіб: згорнув лійкою носову хустинку, вилив у неї половину чайної ложки хлороформу й підніс розтрубом вниз до рота й носа Вікторії. Що 10 хвилин наливалася ще половина чайної ложки.
За 53 хвилини щасливо народився принц Леопольд, перший герцог Олбані. Цього разу післяпологова депресія була особливо сильна, тому що з’ясувалося, що хлопчик хворий на гемофілію. Це був удар для Вікторії, яка дуже пишалася своєю спадковістю й упевнено заявляла, що "в нашому королівському роду цього немає". А тепер виявилося, що вона передасть це прокляття своїм нащадкам (а серед них російському цесаревичу Олексію).
Але і принц Альберт знайшов, нарешті, спосіб: він сказав королеві, що уважно її слухатиме, доки вона не висловить усі свої докори, і просив тільки не мовчати. Затіяли повну перебудову Балморалу й подорож у гори, дітей одягнули в новий, вигаданий Альбертом тартан, аби лише відволікти Вікторію.
Хлороформ справив на неї хороше враження, вона записала, що його дія «заспокійлива, пом’якшувальна й надзвичайно чарівлива». Через чотири роки Сноу успішно повторив наркоз, коли Вікторія народжувала свою останню, дев’яту дитину — принцесу Беатрису.
Джон Сноу став нарозхват в англійському вищому світі. Якщо проти слова Біблії пішов сам монарх, глава англіканської церкви, чий титул "Захисник віри", отже, це дозволено. Кожна вельможна породілля бажала знати, як минули пологи в королеви. Відповідь була завжди одна: "Її Величність — зразковий пацієнт". Найдопитливіша пані, коли в неї вже почалося розкриття, заявила, що не зробить більшежодного вдиху, доки лікар не скаже, що було в Букінгемському палаці. Сноу відповів на це: "Її Величність — зразковий пацієнт — почала ставити запитання значно пізніше, ніж ви. І якщо ви наслідуєте її приклад, я вам потім усе розповім". Тут він додав хлороформу, щоб пані відключилась. А опритомніла вона, коли дитина вже народилася, а лікар одержав гонорар і поїхав обідати.
Назбиравши так 200 фунтів, — вартість невеликого будинку, — Сноу став чекати холери. Вона прийшла в Лондон наступного ж, 1854-го, року. Такої паніки столиця Англії не бачила років 200. Мешканці району Сохо, де квартирував Сноу, бігли світ за очі, лишаючи майно й забуваючи зачинити будинки. Найнявши власним коштом кваліфікований медперсонал, королівський анестезіолог став лікувати всіх хворих безплатно, фіксуючи, де й коли вони відчули перші симптоми. Відмічаючи кожен випадок на мапі, Сноу зауважив, що захворюваність падає в міру віддалення від певного центру. Цим центром виявилася колонка на Брод-стріт, де брали воду ті, кому не по кишені водогін.
7 вересня Сноу навідався до приходу Сент-Джеймс, що відігравав роль районної управи, і переконав приходську раду відкрутити ручку цієї колонки, щоб нею не можна було користуватися. Щойно це зробили, епідемія минула. Обґрунтував Сноу свою пропозицію тим, що у воду зі стоками потрапили особливі клітини — носії отрути. Ці клітини цілком матеріальні й одного разу їх відкриють, вірив він. Допитливі прихожани запитали, а звідки ж узялася перша холерна клітина. "Я вам скажу звідки, але мені потрібен зразок. Скажіть спочатку, звідки взявся перший тигр і перший анчар. Або ні, звідки взялися ви самі. Якщо скажете, я вам поясню про холеру".
До публікації теорії Дарвіна Сноу не дожив усього рік. Йому було 45, коли він дописував трактат про анестезію, збираючись потім взятися за пошуки "холерної клітини", а також за причини виникнення раку. Аж раптом роботі над книжкою стали заважати часті запаморочення, а потім криваве блювання.
Вранці 9 червня 1858 р. Сноу впав зі стільця й не зміг на нього вилізти, бо паралізувало ліву половину тіла. 14-го блювання припинилося, але пульс і дихання почастішали. Джон не вірив, що помирає: він підбадьорював колег, казав, що це не схоже ні на інфекцію, ні на відомі йому хронічні хвороби. 16-го він знепритомнів і за чотири години помер. Розтин показав помітне тільки під мікроскопом розм’якшення деяких ділянок мозку і шлункову кровотечу. Обидві нирки зморщилися, були всипані кістами, а права взагалі перетворилася на суцільну кісту. То були результати хронічного отруєння хлороформом та іншими анестетиками, які Сноу випробував на собі.
Читайте також:
4 этапа, которые помогут каждому быть счастливее.