Поки іноземні дипломати тікають у Львів, львівські актори вирушають у Київ

У Києві пройдуть гастролі Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької. 26 лютого о 17:00 на новій сцені Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки пройде вистава за твором Валерії Бурлакової «Життя P.S.»

Постановка здійснена за автобіографічною книгою ветеранки війни на Сході України Валерії Бурлакової. У ній описується інша сторона бойових дій очима жінки, яка на лінії фронту знайшла кохану людину. Розповідь відкриває завісу на незручні теми сучасної історії країни: воєнний побут, дискримінація жінок-воїнів, спотворення фактів через медіа та ін. Книга фактично є фронтовим щоденником, в якому зображується реальність відмінна від нашої. Часом жорстока, часом абсурдна, а часом і така, що вселяє надію та сенс жити.

Вистава дає змогу глядачеві познайомитися з правдою про війну крізь призму спогадів Валерії. І як спогади інколи схожі на сон, так і репрезентована дійсність нагадує життя уві сні, де головна героїня вже заздалегідь знає все, що їй доведеться пережити, але не може відвернути неминучість подій.

Ідея постановки

Ідея постановки вистави належить акторці Мар'яні Кучмі. Її батько сам пройшов через війну. Вона вирішила показати світ війни через театр. Мар'яна написала авторці і сказала, що хотіла б зробити виставу про жінок на війні. Як згадує Валерія Бурлакова, тоді вона не дуже розуміла, чим може допомогти та відправила свою книгу «Життя P.S.», «щоб взяти з неї якісь моменти, якщо треба, або щоб загальний настрій відчути». Авторка дала дозвіл театру на постановку цієї біографічної драми. Сказала, що це буде добра пам'ять для усіх хто бачив пекло війни.

Про твір

«Життя P.S.» – своєрідний щоденник. 30 січня 2016 року, під час виконання бойового завдання поблизу шахти «Бутівка» загинув наречений Лєри Анатолій Гаркавенко, з позивним «Морячок».

Книга – це, фактично, листи до нього з першого дня, як його не стало. Це й описи того, що відбувається на фронті без нього, і загальні роздуми про війну, емоції та спогади.

Творча група

На чолі колективу вистави – молодий режисер Назар Павлик, це була його перша робота на Камерній сцені театру, та автор інсценівки Ольга Анненко. Вони змінили форму подачі твору, адже в оригіналі це був монолог Валерії та її спомин про коханого. На сцені ж у відбувається діалог між героїнею та її Морячком.

Головні ролі у виставі зіграли Мар’яна Кучма та Олесь Федорченко (це його перший вихід на сцену після дорожної аварії і тривалої реабілітації). Якщо Мар’яна свій образ і риси характеру брала від авторки книги, то Олесь у свою роль вклав не тільки спогади про Морячка, але й згадав усіх вояків, яких йому довелося бачити під час реабілітації у військовому госпіталі.

Музика до вистави

У фіналі вистави звучатиме пісня у виконанні гурту «Тартак», солістом якого є Сашко Положинський. Пісня «Мене вже немає» є як ніколи актуальна у час загострення ситуації на східних кордонах України та впровадження надзвичайного стану. Сашко Положинський дав дозвіл на офіційне використання цієї композиції і запрошений на перегляд вистави у Києві.

Вистави та гастролі

Вистава для глядача – це час на роздуми, данина пам’яті нашим героям і нагадування про нинішню ситуацію в Україні.

З виставою театр Заньковецької вже гастролював у Івано-Франківську. Там був аншлаг і додатковий показ. У Франківську на виставу прийшла мама загиблого героя.