"Ромка правильно орків послав": як живе автор крилатої фрази про "русский корабль" і що про нього розповідають земляки

Спецтема: Війна Росії проти УкраїниТиждень тому Україна провела перший обмін військовополоненими із Росією. Він проходив у форматі "10 на 10". Серед звільнених захисників опинився прикордонник 32-річний Роман Грибов, який українцям найбільше відомий фразою: "Русский военный корабль, іді на*уй!".Промовив її 24 лютого під час оборони острову Зміїний у Чорному морі. Тоді до української землі підпливли російські кораблі. Зв'язавшись із прикордонниками, один із окупантів запропонував скласти зброю і здатися. У відповідь почув вищезгадану фразу. Почався бій. Частина прикордонників загинула. Роман із іншими побратимами опинився в полоні.Широкому загалу фраза про корабель стала відомою увечері 24 лютого, коли аудіозапис переговорів з'явився в інтернеті. Вислів моментально став популярним гаслом – його пишуть на білбордах у містах, використовують у відеороликах, цитують відомі люди.Роман Грибов – родом із міста Золотоноша Черкаської області. Закінчив там школу та місцевий ліцей за спеціальністю машиніст бульдозера.Золотоноша – це невелике містечко за майже 30 км від Черкас. На приміському автобусі туди їхати хвилин 40. Білет вартує 58 грн – на 8 грн дорожче, ніж коштував до повномасштабної війни.Майже усе золотоніське "торговельне життя" вирує у центральній частині міста. Саме тут розташовані найбільші магазини та супермаркети. Продуктові крамниці нині найбільш популярні серед населення – майже до усіх стоять черги.Понад трасою на Черкаси під деревами розмовляють двоє місцевих чоловіків. Один у тонкій спортивній куртці зіперся на велосипед. Інший представляється 35-річним Олександром, але просить кликати його на псевдо – "Партизан".- Романа знаю з дитинства. Живемо на одному куті, - говорить. – Він тиха та спокійна людина. Але ми спілкувалися із ним мало. Майже не зустрічалися у компаніях. Про те, що він на тому острові – ніхто не знав. Але новина про нього швидко облетіла містечко, коли повідомили про смерть усіх на Зміїному (у перший офіційних зведення після бою на острові повідомлялося, що усі його захисники загинули. Пізніше інформація була уточнена і виявилося, що частина прикордонників потрапили у полон росіян. – Gazeta.ua). Ота його фраза – це був крик душі у той момент. Накипіло у людини! Але сказав те, що нада. Послав їх туди, де їм і місце.Самого Олександра війна теж зачепила – він втратив роботу у Києві.- Допомогу від держави отримати не можу, бо працював неофіційно. Уже наче і повертатися можна в столицю, бо спокійніше стало. З іншого боку глянув, що там творилося і по відео зрозумів – місця, де я жив, уже немає, - пояснює "Партизан". – Золотоноша ж про війну дізналася вранці 24 лютого, як усі прокинулися і почали збиратися на роботу. Вибухів ніяких не чуємо. Один раз тільки гахнуло так, що люди повибігали з дому. Виявилось, то наше ППО спрацювало. Загалом у Золотоноші майже нічого не змінилося після початку війни. Тільки людей стало менше на вулицю ходити і все подорожало. Питаємся жити далі.Роботи у місті почті немає. Та і багато позакривалися через войнуРоман Грибов живе практично на околиці Золотоноші. Олександр згоджується показати шлях. По дорозі привертає до себе увагу великий машинобудівний завод. Колись там працювало багато людей, які виробляли автозапчастини на весь СРСР. Нині ж підприємство втратило свої потужності. Про промислове минуле нагадують лише високі цегляні труби та пусті склади із вибитими вікнами.- Тут було найбільше виробництво техніки у Радянському Союзі, - розповідає Олександр. - Створювали запчастини, верстати. Погано, що зараз закрито, бо сотні людей мали би роботу. Завод намагались відновити, але зрештою виявилося, що нікому він не треба. Шкода, бо роботи у місті почті немає. Та і багато позакривалися через войну. Але люди не виїжджають. Навпаки – сюди прибувають переселенці. Їх розселяють у школах та садках, кормлять.Річка Золотоношка протікає майже центром міста. Близько до неї, одразу за житловими кварталами - утворилися плавні, порослі сухою травою та очеретом.Більшість містян пересуваються Золотоношою на велосипедах чи мопедах. Жінки із дитячими візочками неквапливо гуляють прибраними тротуарами. Чимало людей ідуть додому із великими пакетами, які набиті продуктами.У місті багато приватних осель та п'ятоповерхових будинків. Набагато рідше зустрічаються нижчі або вищі будівлі.До продуктового "Гастроному" поруч із автобусною зупинкою поволі йдуть чотири літніх жінки. Спиняються під парканом однієї із хат.- Знаєм і Рому, і його маму, - бере слово 70-річна Наталія у довгій синій куртці. Прізвища та по-батькові не називає. - Про те, що він був на острові ми по тєлівізору побачили. По фотографії його взнали.- На його слова ми положитєльно відреагували, усе правильно сказав. Наш герой! Хороший хлопчик і в дитинстві таким був, – долучається до розмови 75-річна Ольга Григорівна. Вона понад 50 років викладала англійську в школі №3, де навчався Грибов. – Учила Романа десь із класу шостого. Добрий, не бандіт. Здібним був, хоча і не завжди уроки вчив. Ну як усі хлопчики. В мене із ним проблем не було. Ні по дисципліні, ні по уроках. Поганого і від інших про нього нічого не чуда. Коли про нього всі дізналися, то я родичам в Одесі написала: "Ці мій учень, сусід і син знайомої".Його мама дві неділі плакала, як сказали, що на острові усі загинулиОльга Григорівна підтримувала маму Романа поки він був у полоні.- Ми спершу думали, що він погиб. А тоді невістка пише: "Ура, наш сусід живий!", - додає вчителька.- Його мама дві неділі плакала, як сказали, що на острові усі загинули. Говорила: "Я не повірю, поки не побачу його в труні!", - бере знову слово Наталія. – У Романа дуже друзі хороші. Мій Андрій з ним товаришує. Зразу сказав: "Мам, я не вірю у смерть друга. Вчора з ним тільки говорив". Сьогодні їх уже разом бачила. Стояли біля аптеки з хлопцями. Всі по формі. Ромка, думаю, далі піде служить. Він удома всидіти не зможе.Жінки пишаються, що фраза про корабель стала всесвітньо відомою.- Мені з Херсону рідні писали були, що Роман вже у Золотоноші. А я хвалилася: "Так він ще й з нашого двору", - гордо додає Наталія. – Слава Богу, що вернувся. Видно, виміняли.- Як вас застала велика війна? – запитую наостанок у подруг.- Були шоковані. Це страшне. Сину зранку дзвонила, а він не брав. Потім передзвонює: "Вставай! Война почалася!", - згадує 24 лютого Наталія. – У 1941-му на нас обіщали не нападати, але напали. Так оце і тут. Жалко людей. Сумніваюся, що скоро все закінчиться. Що ти отим росіянам зробиш для яких Путін, то усе? Вони вірять, що їм розказують. У колежанки Тані дві сестри в Сибірі живуть. Раніше усе туди від нас відсилалося – варення, сало, олія. А зараз кажуть сестрі: "Нє звані нам больше! Ти – бандерка!". Я оцього всього ніколи не пробачу.У місті лунає сирена, але перехожі не поспішають бігти в укриття. Двоє чоловіків спокійно допивають каву біля крамниці.- Ми вже звикли (до повітряних тривог. – Gazeta.uа). Вибухи у нас, буває, чути. Але то учєнія десь,-каже 35-річний Олександр у легкій кофтині в білу смужку. - Я ніколи не міг подумать, шо оце таке почнеться. Років десять тому був на роботі у Данії. Там у мене питали: "Звідки приїхав?". Не знав, що і казати. Бо коли говорив, що із України, то всі дивувалися: "Це де?". Натомість легко асоціювали тебе з державою, коли говорив слово "рашен". Сьогодні ж усе змінилося. Та і ми тепер не захочемо общатися з росіянами. Вони ж безграмотні – Бандера помер у 1959 році, а вони його досі по лісах шукають!Бандера помер у 1959 році, а вони його досі по лісах шукаютьДруг Олександра посміхається.- Ромка правильно їх послав. Там і місце оцим оркам, кацапам. Виразив мнєніє кожного українця, - випалює.Залізні двері старого магазину відчиняються зі скрипом. Посеред зали стоять холодильні камери, а на камінній підлозі - ящики з мороженими продуками. Їх привезли нещодавно.Ціни у крамниці на продукти в середньому на 20% вищі, ніж у великих супермаркетах.- Я знаю его. Он с моим племянником в одной группе садика учился, - розповідає про Грибова одна із продавчинь у блакитному фартушку. Темне волосся акуратно прибрала у хвостик. - Они у нас бравые ребята. Дружба у Ромы заключается в верности. Если его предают - очень обижается. Сам он никогда не придаст, на выручку приидет. Маму мою уважал. Воду всегда носил – надо, или не надо. Очень мягкий парень. "Його мама не пестила", но у него большое уважение к женщинам, хорошо воспитала.Родину Грибових знає давно, бо живе у сусідньому підʼїзді. Новини про Романа усі знайомі сприймали дуже болісно та зі сльозами на очах, говорить жінка.- Мне даже дочка звонила и говорила: "Не поверю, что с Ромкой такое произошло!". Таня вообще… Была подавлена - это ничего не сказать. Выходит в девять утра на улицу и рыдает: "Он живой!". Зачем только было говорить, что он погиб. Это ж разрыв сердца можно получить, это было жестоко!Германия 70 лет не могла отмыться, а они и за 100 лет не факт, что это сделаютРосія довго буде розплачуватися за злочини проти України, додає наостанок знайома Грибових.- Германия 70 лет не могла отмыться, а они и за 100 лет не факт, что это сделают. Они там все зазомбированые. Зато мы сплотились. Вся Украина вместе.До прилавку підходить сивий чоловік з бородою.- У Бєлгороді взрив у них був (30 березня у російському Білгороді підірвався склад із боєприпасами. – Gazeta.ua). Шо насєлєніє зробило? Сумки в руки і тікать! А наші сидять. Немає вообще города, а наші розбирають розваліни.Роман Грибов із матір'ю Тетяною Рудольфівною живуть разом у квартирі з балкону якої регулярно вивішується український прапор. Своєї родини у військового немає.- Справжні герої не живуть в розкошах. Нас із ним життя загартувало. Мешкаємо в старій квартирі, - розповідає Тетяна Рудольфівна по телефону. – Я завжди була талановитою, але за станом здоров'я мало де можу знайти роботу. Довго хворіла і було важко у житті. Але тоді на мою сім'ю ніхто не звертав уваги. Усі тільки зараз нас побачили, - невдоволено говорить жінка.Вона працює двірником. І зізнається, що мізерної зарплати ледве вистачає на проживання. Наостанок просить зателефонувати їй наступного дня і обіцяє особисту зустрів. Проте вранці міняє рішення.Не хочу, щоб піарились на моєму синові- Ми не публічні люди і я не хочу, щоб піарились на моєму синові. Цей розголос тільки робить його ціллю для ворога, - пояснює Тетяна Рудольфівна. – Та і за місяць я дуже напереживалася. Тільки тоді ніхто не приходив.Європа і США зараз намагаються відкупитися від України, але реальної допомоги від них немає, додає жінка наостанок. І зауважує – справжніми героями зараз є тільки захисники держави, які стоять на передовій.Роман Грибов від спілкування відмовився.