«Цензорка»: Після вбивства коханців теж народжуються діти
«Цензорка»: Після вбивства коханців теж народжуються діти

«Цензорка»: Після вбивства коханців теж народжуються діти

На Київському тижні критики відбулася прем’єра фільму про дітей і людяність у пенітенціарній системі. Фільм «Цензорка» створений у співпраці України, Чехії та Словаччини.

Торт і святкові свічки в цих дітей довіку викликатимуть паніку. «Коли в жіночій колонії до дитячої кімнати приносять торт, всі діти вже знають: комусь виповнилося три, й іменинник невдовзі звідси поїде», — каже співробітниця Чорноморської виправної колонії №74 Ірина Кірізєва.

Ірина зіграла провідну роль у фільмі про цю жіночу колонію, де окрім ув’язнених утримують дітей, народжених за ґратами. Саме в трирічному віці їх забирають у мам. Якщо дітей не забрали родичі,  вони виховуються у дитбудинку.

Чого потребують діти? Насамперед, бачити море — вони ж в Одесі. Їм потрібен простір, щоб розганятися і падати в обійми мам, бажано — рідних. Крім того, вони все повторюють за дорослими, і є велика вірогідність, що після дитинства за ґратами сприйматимуть кримінальне оточення як належне. Як каже Ірина Кірізєва, такі випадки були.

Ірина Кірізєва

Я трохи поспілкувалася з нею після показу. Спитала, чи правда, що деякі мами вагітніють у колоніях, аби поліпшити собі умови. За її словами, такі випадки — не рідкість, адже законом передбачений догляд за дітьми, а для ув’язнених це ще й чотири години на день іншого життя.

Про такі правила жіночої колонії раніше йшлося в білоруському фільмі «Дебют» (2017). У документальній роботі Анастасії Мірошниченко ув’язнені акторки-дебютантки під керівництвом режисера театру готують спектакль. Під час репетицій кінорежисерка таємно, як годиться в Білорусі, досліджує умови, в яких вони живуть і народжують дітей.

Зараз білоруські режисери нарікають, що міжнародні кінофестивалі ігнорують їхні фільми в контексті бойкоту кіно з країн, причетних до російської агресії. Тим часом в Україні російською мовою виходить фільм «Цензорка». Кіно, що почалося з документальної історії,  знімалося у 2019 році. Одеса тоді була переважно російськомовною, каже творча група.

У фокусі кінематографістів насамперед були діти і їхні стосунки з мамами. Узагальнена історія ста семи мам — це, власне, і є те нове, що сказано в «Цензорці» після «Дебюту». Саме заради цієї теми сценарист і продюсер фільму Іван Остроховський домчав на авто зі Словаччини за пів години до прем’єри, а Ірина Кірізєва дала згоду на зйомки фільму і переконала знятися своїх «учениць», як вона називає ув’язнених.

Окрім дітей, найбільший здобуток цього фільму — сама  Ірина Кірізєва. Завдяки їй у фільмі відбувся експеримент: співробітниця колонії розповіла не лише про свою роботу, а й про особисте життя. Наприклад, що їй комфортно не виходити заміж. Її героїня ігнорує дещо стереотипні поради мами про салони краси та необхідність створити сім’ю.

Виконавиць головних ролей у фільмі три. Окрім Ірини Кірізєвої, це одеситка Марина Клімова, яка знімалася у двох фільмах Наталки Ворожбит («Погані дороги», «Ти в порядку?»), та Любов Васіліна.

Фільм має назву «Цензорка», адже частиною роботи Ірини є вичитування листів, які надходять до колонії. Ця назва є й підсумком творчих пошуків режисера Петера Керекеша, який до своєї поїздки до Одеси просто хотів зняти фільм про цензурування в різних сферах. Та власне, ще однією назвою цією роботи могла би бути «Одеситка» або й «Одеса-мама», хоча вся дія фільму відбувається в герметичному просторі. Адже тут відтворений і портрет мешканки міста (Ірина Кірізєва), і вияви людяності у стінах колонії — така вже в одеситів широка душа. І зовсім не випадково в одному з епізодів фільму з’являється священник. Саме щось світле у таких умовах, мабуть, є найбільшим дивом і благословенням. Крім того, в 74-й колонії до релігії різних конфесій звертаються задля виховання ув’язнених.

Сценарій фільму, до якого увійшли й документальна, й ігрова складові, здобув відзнаку на Венеціанському кінофестивалі у конкурсній програмі «Горизонти» (2021). Як удалося поєднати ці кілька років зйомок у такий напівпрозорий фільм? Часом мовчання — це золото. Як розповів сценарист Іван Остроховський, він вирішив не шокувати режисера ідеєю зняти гібридне кіно, а зосередився на письмі. Ірині теж не сказав, що її роль головна. Так вони собі їздили до Одеси, привозили до колонії тачки кавунів. А на монтаж запросили Миколу Базаркіна, який адаптував матеріал фільму до документального кіно.

Сценарист і продюсер фільму Іван Остроховський, акторка Ірина Кірізєва, режисер монтажу Микола Базаркін, продюсерка Катерина Лачіна, продюсер, засновник «Артхаус Трафік» Денис Іванов

Як пережив знаний документаліст втрату документальної історії, — мабуть, про це можна зняти окремий фільм. Як компенсацію, в «Цензорці» Петро Керекеш передав привіт усім, хто цінує правду життя. У перших кадрах ви побачите сцену з пологового будинку, зняту у стилі постмодернізму. Це знову омаж Одесі і суперечливій природі кіно в іпостасі Дзиґи Вертова, який включив сцену народження до свого знаменитого фільму «Людина з фотоапаратом».

Ну, і про критику. Фільм балансує на межі глядацького кіно й серіалів Netflix, що привчили аудиторію до епатажу. У робочій версії «Цензорки» мали бути ще й чоловіки, і більше романтики та пошуків щастя. Однак якийсь цензор усунув усі ці вольності, і тепер фільм має на сто відсотків соціальне спрямування.

Про кризові теми закритої пенітенціарної системи авторам фільму вдалося розповісти здебільшого натяками. Колишня вчителька, Ірина Кірізєва, здається, справді любить свою нову роботу й уніформу, підкреслює відданість державі. Та сама тема фільму може мати несподіване продовження під час дискусій у глядацькому залі чи в публікаціях журналістів. Наприклад, серед глядачів на прем’єрі був фотограф Олександр Чекменьов, який зазначив, що героями його документальних серій про злочинність є здебільшого діти колишніх ув’язнених. Також компетентні питання ставив, вочевидь, правозахисник, який прийшов на це кіно явно не заради атракціону.

На півтори сотні колоній в Україні жіночих трохи більше десятка. Вони — на стадії реформування щодо програми пробації чи методів ресоціалізації колишніх ув’язнених. Із «Цензоркою» вийшов цікавий парадокс: насамперед, фільм звертається до цього світу за ґратами, де співіснують ув’язнені, та  персонал колоній. Як повідомив продюсер фільму, засновник компанії «Артхаус Трафік» Денис Іванов, крім кінотеатрів, покази фільму плануються і в колоніях.

«Цензорка» може викликати сумніви подекуди ідеальною картинкою й оптимістичними поворотами долі з наполовину придуманого сценарію. Та, як сказали глядачі, це ще й шпаринка у світ людей і життя, про яке ми так мало знаємо. Що ми знаємо про потреби мам, які когось убили? Що нам відомо про природу виправлення, перевиховання, можливості змінитися?

І Петро Керекеш, і Іван Остроховський у Словаччині знані як документалісти, які знімають фільми про свою країну і на теми соціально-політичних явищ. Фільм Керекеша «Вельветові терористи» у 2013 році здобув Приз журі газети Tagesspiegel на Берлінському кінофестивалі. Окрім інших нагород, «Цензорка» перемогла в чотирьох номінаціях Національної кінопремії «Сонце в сітці» (Slnko v sieti), якою відзначають здобутки кінематографа Словаччини за 2020—2021 роки.

Теги по теме
Кино украинское кино кинопроизводство
Источник материала
Поделиться сюжетом