«Окупанти справляли нужду просто посеред хати...» Анатомія російських комплексів
«Окупанти справляли нужду просто посеред хати...» Анатомія російських комплексів

«Окупанти справляли нужду просто посеред хати...» Анатомія російських комплексів

Вражаюче відео з Біляївки Херсонської області.

Це село щойно звільнили ЗСУ.

Пані Тетяна, одна з мешканок Біляївки, розмовляє з журналістом українського телеканалу «Громадське».

На жінці пошарпане темно-сіре пальто і дві хустки: одна жовта, інша – темно-бордова.

На вигляд пані Тетяні 80.

Але, зважаючи на суворість сільського життя та жорстоку семимісячну російську окупацію, їй може бути й 60.

Очі жінки дивляться на степ, і вона скорботно, затинаючись, говорить українською: «Ох, які варвари, нехай Господь мене простить.

Вони не люди; вони бродяги, які, напевно, ніколи нічого не мали.

… Я не знаю, я не знаю.

… Увірватися в будинок — а потім (зробити) ось так, зовсім ось так (робить швидкі обертальні рухи руками)… вони все розтрощили, перевернули.

… Забрали всі мобільні телефони, забрали абсолютно все.

Я підійшла і сказала: «Хлопці, не ламайте двері… не ламайте двері»….

Досвід пані Тетяни не унікальний.

Було багато повідомлень – від українців, міжнародних організацій та іноземних кореспондентів – про нестримні грабунки та масштабні руйнування, особливо в таких містах, як Ірпінь, Буча й Ізюм, які стали символом російських військових злочинів.

Попри всю огидність, мародерство усе ж, принаймні, має певний сенс.

У вас (московитів), мабуть, ніколи нічого не було, ви бачите щось, чого прагнете, і берете його – зрештою, хто вас зупинить? Російська воячня викрадала холодильники, пральні машини, унітази, пилососи та неймовірну кількість побутової техніки, якої Україна, що вважається однією з найбідніших країн Європи, схоже, має в надлишку.

Натомість Росія, яка має бути значно багатшою, цього всього не має.

Просто запитайте чеченців і сирійців, яким був їхній досвід спілкування з Росією.

З лікарні Сіверодонецька, міста, яке росіяни кілька місяців тому розгромили, а потім захопили, вкрали й вивезли все обладнання.

З обласної Херсонської бібліотеки забрали всі дореволюційні видання міста.

Російські грабіжники є втіленням ненажерства, яке слідує за сталінською й царською Росією, європейськими колоніальними імперіями й нацистами.

Певний сенс має навіть те, що під час відступу російські війська викрали близько 15 тис.

картин з музеїв Херсонської області.

До них, очевидно, належить велика кількість ікон XVII - початку ХХ ст.

І твори українського мистецтва кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Значно менше сенсу має безглузде руйнування, яке росіяни залишили після себе.

Вони «все розтрощили, перевернули», – каже пані Тетяна.

Навіть таки розбили двері.

Друг, який нещодавно був в Україні, повідомив, що в Бучі росіяни-окупанти справляли нужду просто посеред хати.

Чому? Для чого? Звідки це бажання розгромити все довкола? Заради самого розгрому? Знищити все заради самого знищення? Якби російські солдати були схильні до такого варварства лише після захоплення міста чи після відступу, то можна було б приписати їхнє насильство певному почуттю тріумфу чи приниження.

Але цілком очевидно, що російські солдати нищать все постійно і повсюдно.

Схильність до деструктивності, очевидно, є симптомом величезного комплексу неповноцінності.

Росіянам самим слід вирішувати, чи є ці солдати «нелюдами».

І слід також думати про те, що зробило їхню поведінку такою нелюдською.

Досить сказати, що їхня поведінка узгоджується зі стратегією Росії в цій та інших війнах.

Царі та совєтська влада не боялися вчиняти серійні геноциди, знищувати культурну спадщину та викорінювати мови народів до, під час і після війни.

Нинішній російський цар Володимир Путін постійно надає перевагу вбивству мирних жителів та знищенню їхніх будинків, а не спробам перемогти на полі бою.

Просто запитайте чеченців і сирійців, яким був їхній досвід спілкування з Росією.

А потім подивіться, як висловлюється про росіян пані Тетяна, ходячи по голому полю.

Зрештою, така схильність до надзвичайної деструктивності з боку росіян, очевидно, є симптомом величезного комплексу неповноцінності.

Десь у глибині душі вони знають, що їх принижують в Україні, і їм нікого в цьому звинувачувати, крім самих себе.

Незважаючи на безперервне биття в груди, росіяни – особливо їхня еліта – все ще страждають від недуги, яка вражала їх принаймні з часів Петра Великого.

За словами одного європейського мандрівника, йдеться про почуття «грубого і варварського королівства», яке, однак, не є в змозі йти в ногу з Заходом.

І війна в Україні лише загострила це відчуття, про що переконливо свідчать понад 80 тис.

загиблих на війні й жахливі бойові дії.

Дикість і руйнування триватимуть.

Тортури та зґвалтування триватимуть.

І припиняться вони лише після того, як останній російський солдат покине Україну.

Олександр Мотиль.

Американський історик, політолог, поет, письменник, перекладач і художник-живописець.

Професор політології в університеті Ратґерса в Ньюарку, Нью-Джерсі та спеціаліст з України, Росії та Радянського Союзу.

Переклад з англійської Вікторії О.

відповідального секретаря журналу «Універсум», членкині Національної спілки журналістів України, членкині Organisation Mondiale de la Presse Periodique (Brussels, Belgium).

«Москва» згоріла і втонула, «Москва» пішла на корм акулам…» Як Україна створює флот дронів.

Батько Суровікіна, перемир’я та духопідйомні українські пісні.

Що тепер болить кремлівській пропаганді.

Источник материала

Оригинальная версия

Поделиться сюжетом