Історія з «Дождем» — маркер суто імперського конструкту

Як же ж цікаво спростерігати за реакцією на закриття «Дождя» в Латвії.

Жовч Владіміра Мілова з команди Навального, який цілком у стилі Лаврова нарікає на те що «витворяєт» Латвія. Була б їх воля і влада — от вони вже б приструнили цю Латвію, яка від рук геть відбилася. Віктор Шендерович видав майже літературний текст, просякнутий співчуттям до російського раба (закреслено) до малєнького чєловєка («ванька, брошенный на убой в холодный окоп»), де є навіть те саме сакраментальне слово «нєзалєжность». Так само просякнуте великоросійською жовчу. Як і належить тексту нормального імперця з фантомними болями, який пише про колишню колонію, яка «витворяєт» те, що вважає за потрібне. У мене від цього слова вилиці зводить. А Віктор Шендерович, до речі, також вважає, що хвиля неприйняття Булгакова в Україні — це просто емоції і українців попустить колись після війни. Тобто, слід розуміти, попустити нас має і з «нєзалєжностью».

А далі — все за класикою. Латвія вже і радикально-націоналістична, і нічим не відрізняється від рф.

Заради справедливості треба сказати, що можна натрапити на кілька інших реакцій — підтримку рішення щодо закриття «Дождя», яка — і це помітно — дається її авторам нелегко. Але ці винятки тільки підтверджують тренд, бо ті, хто зазирає в очі правді про те, що насправді було сказано в ефірі, як мені здається, вже не є носіями русской ідентичності per se.

Як каже Володимир Єрмоленко, можна бути або «хорошим», або «русскім».

Я цю фразу сприймаю саме в сенсі ідентичності, суто імперського конструкту, не етнічного походження. Історія з «Дождем» — маркер того, хто від цього конструкту та від імперства готовий відмовитися. Відмовитися на користь... А на користь чого, власне? Ну от в цьому і полягає проблема, яка, втім, здається, зовсім не хвилює ліберальну тусовку. На відміну від незалежності колишніх московських колоній.