Історія без шкоди для дитини: як писати про неповнолітніх, які стали свідками / жертвами війни
Історія без шкоди для дитини: як писати про неповнолітніх, які стали свідками / жертвами війни

Історія без шкоди для дитини: як писати про неповнолітніх, які стали свідками / жертвами війни

Розповідати про злочини проти дітей потрібно, однак їхня безпека й добробут набагато важливіші, ніж розголос.

Від російської агресії постраждали сотні тисяч дітей українських дітей. Історія кожного і кожної з них заслуговує бути розказаною в медіа та почутою, щоб увесь світ дізнався про воєнні злочини Росії. Але також важливим завданням журналістів є не нашкодити своїм героям та героїням. Ваші професійні інтереси щодо висвітлення цієї теми можуть не завжди збігатися з інтересами дитини.

На основі найкращих міжнародних практик ми зібрали поради для журналістів і журналісток, які працюють із дітьми, постраждалими від війни. Це дасть змогу розказати їхні історії, але не травмувати повторно своїх героїв та героїнь.

При підготовці репортажів про дитину, постраждалу від війни:

Переконайтеся, що дитина — поза межами зони ризику. Якщо через вашу історію дитина опиниться в зоні ризику, варто замінити конкретний персональний контекст на загальніший та говорити про ситуації, з якими стикаються діти, які є свідками / жертвами війни. Особливо прискіпливо слід ставитися до індивідуальних історій дітей на окупованій території чи на території Росії.

Отримайте дозвіл на публікацію матеріалів, що ідентифікують дитинуЙого можуть надати батьки або інші законні представники відповідно до вимог міжнародного права. Також варто отримати дозвіл і від самої дитини й детально поінформувати як дитину, так і її законних представників про цілі і зміст матеріалу, що готується для публікації.

Якщо ідентифікація дитини може нашкодити її інтересам, необхідно змінити її або його ім’я та приховати будь-які зображення. Зокрема, це завжди стосується дітей, які стали свідками або жертвами сексуальних злочинів у воєнних умовах.

Дитячий фонд Організації Об’єднаних Націй (ЮНІСЕФ) розробив пам’ятку для журналістів, у якій застерігає, що не можна згадувати справжні імена дітей, які:

  • стали жертвами сексуального насильства або експлуатації;
  • є винуватцями фізичного чи сексуального насильства;
  • є ВІЛ-позитивними або хворими на СНІД (крім випадків, коли дитина, батьки чи опікуни не дають повної інформованої згоди);
  • звинувачені або засуджені за злочин.

Однак не обмежуйтеся лише цим списком та зважайте на контекст та людину, з якими працюєте.

Лариса Денисенко, правозахисниця і журналістка, наголошує, що оберігати приватність жертв сексульних злочинів, зокрема дітей — це один із обов’язків журналістів і журналісток.

В епоху відкритих даних і соціальних мереж подбайте про захист та приватність героя або героїні і повагу до їхньої честі й гідності. Часто трапляється, коли людину можна ідентифікувати не лише за іменем і фото. У свою чергу масове поширення чутливої інформації може завдати значної емоційної шкоди дитині і стати причиною її стигматизації в соціумі.

Важливо також подбати про етичність формулювань та їхню достовірність. Медіа мають бути голосами підтримки й допомагати збирати докази у кримінальних справах проти окупантів. Інакше це може не лише повторно травмувати жертв сексуальних злочинів, а й створити репутаційні ризики для України у світовому медіапросторі.

При інтерв’юванні дитини, постраждалої від війни

Проінформуйте дитину та її законних представників про цілі інтерв’ю. Всі учасники інтерв’ю мають розуміти його мету і як зібраний матеріал використовуватиметься надалі.

Не нашкодьте дитині. Уникайте некоректних, дражливих тем і запитань, які можуть повторно травмувати дитину та завдати психологічної шкоди.

Співпрацюйте з психологами. За можливості слід проводити інтерв’ю в присутності спеціаліста з дитячої психології. Якщо це неможливо, принаймні проконсультуйтеся з психологом перед спілкуванням із дитиною.

Звертайте увагу на спосіб інтерв’ювання. Дитині має бути комфортно, щоб вона змогла розповісти свою історію без зовнішнього тиску, в тому числі з боку інтерв’юєра. За необхідності обмежте тривалість інтерв’ю, кількість інтерв’юєрів, робіть перерви, переконайтеся, що дитині не дискомфортно від рухів камери чи світла.

Будьте чутливими до емоційного стану дитини: уникайте оціночних суджень, критики, будьте обачними й тактовними під час розмови.

Не проводьте інтерв’ю «згори вниз» як у буквальному, так і у метафоричному сенсі. Поводьтеся з дитиною на рівних, вона не має відчувати поблажливість. Важливо, щоби при інтерв’юванні ваше обличчя було на одному рівні з обличчям дитини.

Звертайтеся до дитини, а не до дорослого. Інакше ви ризикуєте отримати історію дорослого, а не дитини.

Уникайте навідних запитань. Спершу ставте відкриті запитання, а потім звужуйте їх до фактів, які б ви хотіли перевірити.

Бажано питати про факти, а не про суб’єктивні відчуття. Як правило, дискомфорт від інтерв’ю, який відчуває дитина, є помітним. Запитання про її відчуття щодо певних подій можуть спричинити зайвий психологічний тиск.

Використовуйте лексику, яка відповідає віку і зрілості дитини. Не оперуйте термінами й уникайте питань, сенс яких дитина може не до кінця розуміти.

Дякуйте дитині за її час і зусилля. Важливо залишити в дитини враження, що про неї турбуються, а її думка буде врахована.

Варто дотримуватися цих рекомендацій також щоби захистити себе від претензій і судових позовів у майбутньому. Однак інтереси дітей мають бути в пріоритеті, адже вони — одна з найбільш загрожених категорій не лише під час війни, але й загалом. Розповідати про злочини проти дітей потрібно, однак їхня безпека й добробут набагато важливіші, ніж розголос.

Фото: ДСНС України / фейсбук

Теги по теме
Дети российская агрессия
Источник материала

Оригинальная версия

Поделиться сюжетом