Помер головний редактор «Голосу України» Анатолій Горлов
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F81%2F63c3ae349c4624edef52dd4bf8c9e479.png)
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F81%2F63c3ae349c4624edef52dd4bf8c9e479.png)
У ніч 2 на 3 січня на 75-му році пішов із життя головний редактор парламентської газети «Голос України» Анатолій Горлов. Про це повідомляє команда видання.
У некролозі щодо свого керівника медійники підкреслюють: пан Горлов очолював редакцію понад 30 років і працював до останнього дня. «Зараз усі слова здаються недостатніми й неточними. Бо Горлов для нас був кимось більшим, аніж просто начальником. Він задавав стиль, темп і ритм редакційному організмові. По ньому ми звіряли свої годинники. Він — був, і цим визначалося все інше протягом останніх тридцяти з гаком років. І не уявлялося — інакше», — зазначають журналісти.
Як пише команда видання, пан Горлов зумів зберегти гідність «Голосу України» за складних для демократичної преси часів. Як керівник, він не розділяв на пацівників на технічних і творчих:
«Він, у певних рисах і принципах, належав до певного типу людей, яких можна назвати радянськими — коли йшлося про рівність і справедливість в істинному, а не спекулятивному неспрофанованому значенні цих слів. Скажімо, коли йшлося про підвищення зарплат, він починав з технічних, а не з творчих працівників. Бо не вважав, «творчих людей» (в тім числі й себе) в чомусь вищими за інших. Кожен робить потрібну роботу на своєму місці — чи прибиральниця, чи журналіст. Запамяталась фраза Горлова: «Нас не буде, а газета буде!».
Колеги редактора пам'ятають, що у молодості він був учасником бойових дій у Ефіопії, і добре знав ціну війни. А ще він був «пристрасним футболістом», і останню свою гру мав 2-го січня. До матчів часто запрошував і співробітників редакції. У них лишилися теплі спогади про керівника:
«В кінці літа чи восени він часто приходив на роботу з великим кошиком яблук з власного саду. Ставив того кошика в кімнаті секретаріату, щоб міг пригоститися кожен хто туди заходив. Запах тих яблук стояв у секретаріаті ще якийсь час після того, як самих яблук уже не було. Царство небесне Вам, незабутній Анатолію Федоровичу».

