“Український танець гопак – це найвідоміший у світі танець. Я вважаю, що це квінтесенція всієї української хореографічної культури, і його танцює весь світ”, – переконаний Мирослав Вантух, генеральний директор та художній керівник Ансамблю ім. П.Вірського.
Іще у 1937-му році хореограф Павло Вірський перетворив гопак на танець, який став культурною візитівкою України у всьому світі.
“Змінюється покоління за поколінням, але контекст, який заклав Вірський, ми зберігаємо. Сцени, мізансцени ми зберігаємо. Ми побували в 78-ми країнах світу, в багатьох по 20-30 разів. І ми закінчуємо всі програми гопаком, бо це найцікавіший номер: віртуозна техніка, висока виконавська культура, акторська майстерність, пластика, музика, костюм”, – розповідає Мирослав Вантух.
“Ми щоразу дивуємо світ. Я не пам’ятаю, щоб хоча б одне місце порожнє було в залі, навіть зараз, під час війни. На концертах колективу бували і Єлизавета ІІ – я, до речі, двічі з нею по півтори години мав бесіду, – і королева Данії, і Жак Ширак, коли він був президентом Франції, і тричі Фідель Кастро”.
Утім, найвідоміший український народний танець – це набагато більше, ніж просто розвага.
“Колись виконавець був один, обов’язково чоловік, – розповідає історію гопака Мирослав Вантух. – Дехто пише, що назва виникла від слова “гоп”, тобто, танцювати, стрибати, тупотіти. Отже, все пов’язано зі стрибками – хто з чоловіків спритніший, хто вище стрибне. Деякі вчені кажуть, що цей танець відбувся ще за язичництва, його танцювали пастухи”.
“Подоба гопака – вона була у скіфів, між Миколаївською і Кіровоградською областями, – робить екскурс у давнину Денис Богуш, дослідник характерництва. – Там є сакральне місце Скіфії, де скіфи робили свої танки-крутіння. Це танок, коли обертаєшся навколо себе, весь світ навколо тебе розмивається, і ти починаєш збирати енергію, заходити в інший стан свідомості. Якщо говорити, де ця техніка залишилася, то вона є у жіночих крутках саме в гопаку”.
Щоб танцювати гопак, потрібна витримка, сила, спритність та віртуозна синхронізація рухів. Усе те, що робить воїна непереможним у бою. І сьогодні традиції бойового гопака активно відроджуються.
“Бойовий гопак ще понад 30 років тому відродив Володимир Пилат, – каже Сергій Шум, тренер бойового гопака. – Він досліджував цю тему, збирав інформацію в істориків, танцюристів, хореографів, з ансамблем Вірського працював, їздив експедиціями, а потім почав це все укомплектовувати в систему. Так було створено центральну школу бойового гопака. Також є міжнародна школа. По регіонах України існують різні школи.
Ми якось рахували – це десь близько 10 тисяч людей”.
Як і східні бойові мистецтва, гопак розвиває людину і фізично, і ментально.
“У нас займаються як хлопці, так і дівчата. Вивчається техніка, звертається увага на фізичну, психологічну підготовку, на витривалість, на дихання, зокрема, ми можемо бігати і співати водночас, – розповідає про школу Сергій Шум. – Французький дослідник Гійом Левассер де Боплан приїжджав на січ, аби зʼясувати, чому козаки такі вправні воїни, адже півтисячоліття тому козаки вважалися найкращою піхотою Європи. І де Боплан каже, що, мовляв, я думав, вони співають і танцюють, а козаки таким чином тренувалися. Окрім фізичної підготовки, ми вивчаємо пісні козацькі – не журливі, а звитяжні, бойові. Ми працюємо з етнографами, фольклористами. Зустрічаємося із сучасними воїнами, і я завжди проводжу паралелі, що колись були козаки ось такі, а зараз козаки сучасні, але всі вони козаки, бо тоді була шабля, а зараз автомат, тоді був однострій шаровари, а зараз футболка і піксель, тоді були коні, зараз БТРи”.
Проте, щоб опанувати гопак, треба докласти надлюдських зусиль.
“Навчитися гопаку просто так неможливо, я можу сказати як людина, яка цим займалась багато років, – переконаний Денис Богуш. – Це далеко факт, що ти можеш за рік-два цим мистецтвом оволодіти. Тому хлопчиків і вчили з дитинства”.
“Це велика наука, і якщо йдеться про виховання артиста, то мінімум 15 років треба його виховувати, – має досвід художній керівник ансамблю Вірського Мирослав Вантух. – Я ввів уроки техніки після уроку класичного танцю – перерва 10-15 хвилин і продовжуємо техніку. І повторюємо елементи і 10, і 20, і 30, і 50 разів. Це треба любити. Мені це не набридає ніколи, навіть в свої 83 роки я ще кожен божий день в репетиційній залі, кожен ранок по 140 разів прес качаю, веду правильний образ життя. Я фанатично ставлюся до своєї роботи. Я до нинішнього дня працюю над культурою танцю, над яскравістю виконання, над відчуттям музики. Лише тоді це буде майстерність, яка нам потрібна”.
“Найважче в нашій роботі – танцювати легко навіть тоді, коли тобі дуже складно, – ділиться артистка ансамблю Вірського Наталія Туягіна. – Коли ми тільки приходимо навчатися, ми вчимо основоположні рухи, які далі нам дозволять танцювати гопак.
Наприклад, Микита виконує дуже складну техніку, яку мало людей можуть відтворити не лише в Україні, а й в світі”.
“Я над нею працюю кожного дня: два оберти в повітрі навколо себе і підряд, з піджатими іноді ногами, – пояснює танцювальний трюк Микита Літвінов, заслужений артист України Ансамблю ім. П.Вірського. – Тобто, я вистрибую і два оберти в повітрі роблю, і замах на наступний подвійний. І таких повторів за велику фазу в мене – 12 подвійних”.
“Вірський зробив з гопака шедевр, – переконаний дослідник характерництва Денис Богуш. – В світі немає жодного танка з такими розкритими рухами. Я брав участь в організації чемпіонату Європи з карате в Києві. Туди приїхали найкращі майстри карате, і ми вирішили в обідню перерву показати виступ ансамблю Вірського.
І я бачив обличчя цих майстрів карате – вони просто з відкритими ротами на це дивились, бо ті стрибки, та сила і ті можливості, які демонстрували хлопці, вони перевершували в десятки разів те, що відбувалось під час чемпіонату”.
Потужна енергетика українського танцю лякала ворога. Тому і в російській імперії і в СРСР гопак намагались викоренити.
“Коли росіяни побачили цей танок, вони, звісно, це спробували якось собі забрати – так з’явився танок “Яблучко”, – викриває плагіат Денис Богуш. – Казали, що це російська історія. Думали, що гопак помре, а “Яблучко” залишиться. До речі, кубанський козачий хор колись теж виконував гопак, потім це прикрили, дали їм балалайки, великі такі, щоб вони грали українські пісні на цих балалайках. В такий спосіб знущалися з нашої культури, показували її як низьку, сільську”.
Навіть понад 30 років тому, перед розпадом Союзу, влада втручалася у розвиток бойового гопака в Україні.
“Це було у Львові. З розповідей знавця бойових мистецтв Володимира Пилата відомо, що до нього приходили працівники КДБ і казали йому: ну, ви там якось менше націоналістично робіть це, менше проукраїнсько, тихіше кажіть “слава Україні” або взагалі не кажіть. І коли я дітям зараз це розказую, то діти сміються, вони цього не розуміють”, – каже Сергій Шум.
Попри гоніння та репресії гопак не зник і продовжує підкорювати світ.
У 1981 році нинішній король Великої Британії станцював гопак з українським ансамблем “Говерла”. 10 років тому українці підкорили австралійське шоу талантів саме завдяки гопаку. А в 2015 році українці разом з польськими друзями у Перемишлі встановили світовий рекорд з виконання гопака. Гопак у небі, на висоті 4,5 тис. метрів, станцювали парашутисти до Дня незалежності у 2021 році на Дніпропетровщині. У той час на землі синхронно станцювали гопак танцюристи запорізького колективу “Вихиляс”. А сьогодні гопак ледь не щодня танцюють наші воїни на бойових позиціях.