Режисер Іван Уривський пояснив, чому культура – одне з перших, що хоче знищити ворог

Іван Уривський – театральний режисер, заслужений артист України. У його творчому доробку – 20 постановок на сценах Одеси, Львова, Києва та литовського Каусана. Нині живе та працює у Києві. Є провідним режисером-постановником столичного театру імені Івана Франка. Уривський розповів, як змінився театр за час повномасштабної війни.

Режисер запевняє: за час великої війни все змінилося: і ті, хто створює театр, і ті, хто приходить до нього. «Піднесення спостерігається. Люди повернулися в театр, є аншлаги, є глядач, є попит на будь-які вистави: і драматичні, і комедійні, – коментує Іван Уривський в інтерв’ю програмі «Точка опори», і додає, – культура – дуже важливий важіль. Вона – одне з перших, що хоче знищити ворог. І знищував протягом багатьох століть, що ти зараз розумієш. Це проявляється і в класичній літературі – коли українців інколи виставляли чудними, недолугими. Це дуже боляче».

Режисер розповідає, що народився у Кривому Розі, навчався у російській школі, а побувавши в Одесі, Львові та Києві, почав розуміти – в школі щось було не так. «Наприклад, в пріоритеті була російська література. Така робота була пророблена, щоб трішки знищити в нас (українське). А ось, після 24 лютого 2022-го вже прорвало. Я завжди порівнюю Курбаса і Станіславського. Чому ми досі вчимось за Станіславським? Російського театру завжди багато було, – розповідає режисер в ефірі каналу «Дім». – Усе дитинство я боявся говорити українською. Нещодавно я був у Кривому Розі, там люди вже переходять на українську. Це складно, коли ти півжиття говориш російською. Коли я потрапив у Київ, став вчити українську. А потім багато вистав давав у Львові. За місяць я відчув, що вже починаю думати українською. У мене досі є проблеми, але хочеться вивчити».

Зараз митець надолужує не лише вивчення мови, а й літератури. Режисер ставить чимало української класики. У Київському академічному драматичному театрі на Подолі йде його «Камінний господар», у Львівському академічному театрі імені Леся Курбаса – «Перехресні стежки» за Франком, «Землю» Ольги Кобилянської він поставив у Литві у Каунаському національному драматичному театрі. У театрі імені Франка йдуть «Лимерівна» за п'єсою Панаса Мирного і «Безталанна» за однойменною п'єсою Івана Карпенка-Карого.

«Нещодавно замислився над тим, що є відчуття, немов би я певні борги віддаю, ставлячи українську класику. Ця любов пішла з «Тіні забутих предків» в одеському театрі. Мене надихає брати такі тексти, які дуже складно зробити через архаїку. Вони ментально близькі, дуже архетипічні історії. Вершина – «Украдене щастя», напевно. Це топ-п'єса, над якою я мав честь працювати. Якщо буде можливість, я повернуся до Франка. Він один із моїх найулюбленіших авторів. Ми зараз готуємо сатиричну комедію «Конотопська відьма». Як не парадоксально, але хочеться зберегти ту атмосферу Квітки-Основ'яненка – веселу, легку. Гадаю, така вистава теж потрібна», – додав Уривський.