«Бути українцем — це мій цивілізаційний вибір»

Режисер фільму Девід Гутник має українське коріння і по батьківській, і по материнській лініях, однак виріс в Америці. На початку Євромайдану приїхав до Києва, де й провів наступні три місяці.

У 2020 році Девід успішно дебютував на тій-таки «Трайбеці» з ігровою драмою «Материнство». Його нова робота «Правило двох стін», виконавчим продюсером якої став відомий актор і режисер Лів Шрайбер (зокрема, зіграв у двох частинах горору «Крик» та у блокбастері студії Marvel «Росомаха») — про людей мистецтва, які вирішили залишитися в Україні після початку повномасштабного вторгнення.

Герої фільму працюють в абсолютно різних жанрах. Ляна Мицко очолює Муніципальний мистецький центр у Львові. Її партнер Степан Бурбан — культовий реп- і роквиконавець (сценічні імена Паліндром і Кашляючий Ед). Сергій «Bob Basset» Петров — всесвітньо відомий майстер масок. Богдана Давидюк — художниця-ілюстраторка. Артистка під псевдо Kinder Album працює в жанрах живопису, інсталяції, стритарту. Діана Берг — фотографка. Гутник робить героями також і членів знімальної групи — оператора Володимира Іванова, звукорежисера Михайла Закутського та, цілком логічно, себе теж. У кожного й кожної знаходиться своя історія про війну та про втрати на війні.

Власне, фільм утворений трьома наративними послідовностями. Перша — це монологи персонажів або їхні розмови з режисером і одне з одним. Гутник частково або повністю запускає ці сповіді за кадром, при цьому той чи та, хто говорить, мовчить на крупному плані. Це додає сказаному особливої інтимності: кінематографічний ефект підслуханих думок.

Другий, більше візуальний сюжет — це те, що роблять героїні та герої. Ляна відчищає від радянської побілки історичні розписи у своєму Центрі. Степан репетирує, а потім виступає в клубі: жорстка музика, гіперемоційна подача. Діана Берг пояснює, чому вона перекреслила чорним світлини довоєнного Маріуполя. Сергій Петров примірює свої сюрреалістичні маски. Тривожна графіка Kinder Album слугує заставками між главами фільму. Анонімне чоловіче тріо неймовірно красиво співає в під’їзді.

Третій, найбільш разючий мотив — жахливі зйомки руйнувань і жертв російської агресії. Тіла, що палають, після удару російської ракети по київській телевежі. Ексгумація братської могили страчених окупантами цивільних. Бродячий пес, що вгризається в труп.

Кривавий кошмар війни, мистецтво як учинок і протистояння цьому кошмару, переживання війни на особистому рівні — в цьому смисловому трикутнику Девід Гутник складає якнайповніший портрет сьогоднішнього українського суспільства.

Девід Гутник, пряма мова:

— Після показу «Правила двох стін» у Нью-Йорку був дуже цікавий момент, коли хтось поставив запитання: «Слухайте, у мене є друзі в Росії, які підтримують Україну, але вони бояться, не знають, що робити, Путін, бла-бла-бла». І було дуже помітно, як уся наша українська група й герої засмутилися. Але потім вони всі по черзі говорили дуже розумно про те, чому ця тривога за «російських друзів» недоречна. Кожний громадянин у світі несе відповідальність за свій уряд, і російський громадянин теж. Ви знаєте, що відбувається, ви сплачуєте податки, котрі йдуть на війну. Боб Бассетт і Вова сказали дуже важливу річ: ось дивіться, у Москві 20 мільйонів людей, а на протест вийшло менш ніж 100 тисяч. Якщо мільйон людей прийде, яка армія з ними впорається? В Україні 10 років тому вийшов мільйон людей — і де тепер Янукович?

За два дні до повномасштабного вторгнення Путін виголосив цілу промову про те, що України та її історії не існує, а Росія та Україна поділяють один духовний простір. Але тут він цілковито суперечить Тімоті Снайдеру й здоровому глузду. Снайдер каже, що якщо Україна чинила опір 24 лютого 2022 року, то вона мала існувати й до цього. Тож чому світу так важко побачити це існування? Путін намагався використати цю інформаційну прогалину для досягнення своїх цілей із реколонізації та відтворення Російської імперії та Радянського Союзу. Пропаганда — це зброя війни. Тому інформаційний простір — це теж поле битви. Все, що ми робимо, має вирішальне значення. Співучасть завжди прямо за рогом. Мовчання — це насильство. І знаєте, я як ніколи раніше відчуваю відповідальність за історії, які ми розповідаємо, за інформацію, яку ми випускаємо у світ, тому що ця інформація може бути використана для вбивства людей.