Новий законопроєкт президента Володимира Зеленського про популяризацію англійської мови викликав занепокоєння у кіноіндустрії. Бо, мовляв, норма про те, що іноземні англомовні фільми мають демонструватися мовою оригіналу із субтитруванням державною мовою, створює загрози для ринку й обмежує україномовний дубляж. «Детектор медіа» вже публікував матеріал із думками юристів, дистрибуторів і представників кінотеатрів. Подаємо також позицію очільниці кіностудії Postmodern, яка спеціалізується з постпродакшну (займається дублюванням, візуальними ефектами тощо). Студія входить до складу Film.ua Group. У бліц-інтерв’ю СЕО компанії Марина Маркович розказала про те, як законопроєкт у разі його прийняття вплине на ринок кінодублювання, про готовність споживачів, потребу популяризувати державну мову та адаптовані субтитри.
— Марино, як ви оцінюєте законопроєкт «Про застосування англійської мови в Україні»?
— Якщо коротко, то я оцінюю його як недоцільний і шкідливий не тільки з точки зору індустрії кінодубляжу, а і з соціальної точки зору. Також я вважаю, що такі глобальні та неоднозначні зміни треба попередньо публічно обговорювати, проводити опитування, аналізувати реакції суспільства і діячів сфери, а вже потім — готувати якісь законопроєкти.
— Як він у разі прийняття вплине на ринок кінодублювання?
— Фактично знищить цей ринок і поховає прекрасні творчі традиції, які формувалися останні 20 років. Нещодавно зʼявився коментар одного з представників влади про те, що дубляж перейде на стримінгові платформи. По-перше, він уже там є в тому обсязі, який потрібен самим платформам — і за останні пів року цей запит доволі сильно зменшився. По-друге, у кінодубляжу є своя специфіка, свої вимоги та свої стандарти, обумовлені тим, що фільми транслюються на величезних екранах, і тим, щоб збільшувати кількість відвідувань кожного сеансу.
— Чи призведе це до втрати робочих місць?
— Так, дуже сильно. Зараз над кінотеатральним дубляжем працює ціла команда. В одному проєкті в середньому — менеджер, 1-2 звукорежисери, перекладач, редактор, режисер дубляжу, від 15 акторів. Субтитрування — це максимум 1-2 людини, і це переважно перекладачі. Тобто всі інші члени команди залишаться без роботи. І якщо людям із менеджерськими й технічними професіям можна буде частково працевлаштуватися, то акторам і режисерам буде дуже важко. А це люди, котрі від моменту появи українського дубляжу зробили величезний внесок не тільки в розважальну сферу, а й у сферу соціальну — показали, якою наша мова може бути сучасною, природною та емоційно різнобарвною. Нині в акторів і режисерів не так багато можливостей у нашій країні для творчої реалізації та гідного життя. Обмежена кількість роботи в театрах, майже повністю зупинена робота над кінопроєктами — ці люди адаптувалися та використали свій голос для того, щоб займатися улюбленою справою. Забрати в них зараз цю можливість буде жахливою несправедливістю.
— Які компанії займаються дубляжем для кінотеатрів? І хто з них має найбільшу частку на ринку?
— Ledoyen, Postmodern Postproduction, Tretyakoff Production, авторське кіно дублюється в менших студіях.
— Скільки коштує дубляж фільму для кінопрокату? Наскільки здешевить прокат субтитрування?
— Це закрита інформація. Жодна студія не має права її розголошувати. Але можу сказати, що різниця між вартістю дублювання та субтитруванням — це декілька порядків. (За інформацією джерел «Детектора медіа» у кіноіндустрії, дубляж однієї стрічки коштує кілька тисяч доларів, залежно від самого фільму — «ДМ»).
— На вашу думку, чи готовий глядач до такої новації?
— Це не питання готовності чи неготовності глядача. Це розважальна сфера — і тут перш за все є бажання чи небажання. Кінотеатр — це не навчальний заклад. Це місце, куди люди приходять відпочити, відволіктися, провести час із друзями та сім’єю. Це не мовні курси та не курси швидкочитання. Я вважаю, що не варто перекладати задачу сприяння вивченню іноземної мови на розважально-культурну сферу. Для цього є сфера освіти, і от вона поки що до таких змін не готова.
Якщо повертатися до того відсотка людей, який готовий і хоче дивитися фільми в оригіналі, гаразд — додаваймо сеанси англійською. Тоді буде можливість вибору, а не якийсь ультимативний закон. Плюс збільшиться кількість сеансів, із часом з’явиться потреба в більшій кількості залів, потрошку буде розвиватися кінопрокатна сфера, яка постраждала спочатку від ковіду, а тепер від повномасштабного вторгнення з усіма тривогами, комендантськими годинами та блекаутами.
— Чи спонукатиме цей законопроєкт у разі його прийняття вивчати англійську, чи навпаки — менше ходити до кінотеатру?
— Я думаю, що люди почнуть менше ходити в кінотеатри, більше дивитися піратських адаптацій і часто — знову російською мовою. І точно вивченню мови це не сприятиме. Коли людина дивиться фільм іноземною мовою, вона тренує навичку сприймання мови на слух. 90-120 хвилин 1-2 рази на місяць мізерно сприятиме цьому. Перегляд серіалів англійською мовою радше стане тут у пригоді. Але гарно розвинена навичка сприймання мови на слух взагалі не гарантує покращення навички спілкування іноземною мовою та письма. Для цього потрібен зовсім інший набір вправ та активностей. І тут ми знову повертаємося до системи освіти (шкільної, позашкільної, вищої, факультативної).
Можливо, автори цього закону зверталися до досвіду таких країн як Швеція, у яких англомовні фільми йдуть у кінотеатрах недубльовані з субтитрами. Однак є декілька «але». По-перше рівень соціальної підтримки у освіти у Швеції набагато вищий. Рівень корупції в освітніх закладах радикально нижчий. По-друге, у Швеції люди чудово говорять англійською мовою, але в них відсутня проблема мовної та національної самоідентифікації. Шведська — офіційна рідна мова, і всі діти від народження її знають і нею користуються. Навіть люди з національних меншин на роботі, у навчальних закладах говорять шведською. Мінімальний відсоток шведських компанії буде розглядати твою кандидатуру на роботу, якщо в тебе ідеальне знання англійської, але погане знання шведської. Ніхто не намагається замінити шведську англійською.
У нас же величезна кількість людей, і, що найгірше, дітей погано знають рідну мову. Тобто у них не до кінця сформована мовна та національна самоідентифікація. І це проблема. За таких обставин перш за все нам необхідна популяризація саме державної української мови. Вона має лунати звідусіль, звідки це тільки можливо, аби мати перевагу над будь-якою іншою мовою.
Наостанок хочу поговорити про субтитри. Я закохана в кіно з 13 років і хочу висловити свою, саме глядацьку, думку — я терпіти не можу субтитри!
Я вважаю, що в кінотеатрах мають з’явитися фільми з адаптованими субтитрами (субтитри зі спеціальними позначками, символами та додатковим текстом, що відображають звукову частину фільму для людей із порушенням зору або зі слабким слухом). Це не зовсім ті субтитри, які всі звикли читати. Так само мають з’являтися фільми з перекладеною аудіодискрипцією. Це важлива частина створення рівних умов життя для людей із вадами слуху та зору.
Але якщо ми говоримо про звичайні субтитри, для кращого розуміння мови оригіналу — я проти. Я вважаю, що присутність субтитрів згори картинки псує візуальний ряд кінотеатрального фільму, відволікає від історії та емоційної гри акторів. Я вже мовчу про фільми з технологією 3D, де ти маєш займатися швидкочитанням у стерео-окулярах.