Російська драма стала українською. Театр Лесі Українки завершує сезон знаковою прем’єрою

Одна з найпопулярніших п'єс української літератури – «Украдене щастя» Івана Франка – тепер на сцені столичного Національного театру ім. Лесі Українки. Прем’єра відбулася 16 липня.

Одвічна драма любовного трикутника розгортається на камерній сцені «під дахом». Глядач буквально поринає у вир пристрастей: любовні страждання і муки життєвого вибору – на відстані витягнутої руки.

Тут кожен має право на щастя. Але це щастя крадуть. Життя у селі, суворі звичаї, безглузді забобони, бездушний натовп, якому є діло до усього… Це все заганяє головних героїв у тупик. Вихід є лише один… Третій – зайвий.

Цікавий факт: сьогодні на афішах столичних театрів можна знайти пів десятка версій «Украденого щастя». У цьому, мабуть, і є феномен твору Франка. Кожен з режисерів має свою інтерпретацію боротьби Миколи та Михайла за Анну, кожен шукає свої відповіді на надскладні питання, що постають перед героями.

Хтось з постановників переносить своїх героїв в іншу епоху (Молодий театр), хтось робить виставу пластичною (театр «Золоті ворота»), хтось – феміністичною. В одній із найсвіжіших постановок «Украденого» (театр «Сузір’я») Миколу та Михайла, наприклад, грають жінки.

Проте молодий режисер театру Лесі Українки Євген Храмцов не став вдаватися до несподіваних експериментів. Його подача класичного твору – пряма і, без перебільшення, чесна.

«Це історія не лише про кохання, інакше Михайло з Анною переїхали б жити в інше село, і – happy end! Але ж у Франка все набагато глибше. Мені здається, тут більше про внутрішню боротьбу – про зведення рахунків з собою та з Богом… Мабуть, усі ми з початком війни, переживаючи страшні трагедії, читаючи про загибель дітей, ставили собі запитання: якщо він – Бог – є, де він? Як міг таке допустити?..», – говорить Храмцов про постановку.

Дійсно, тема Бога, який «таке допускає», присутня у виставі з першої до останньої хвилини. Події на камерній сцені розвиваються на тлі величезної ікони Божої матері. Така декорація може дивувати, навіть лякати, нинішнього глядача. Проте, чи декорація це? Образ – живий: він плаче. Ці сльози – про біль, про гірку долю, про безвихідь, про втрачене життя.

Трагічний фінал пристрастей – краплі крові, які стікають іконою. Люди, які переступили мирські закони, забули Божі заповіді, щастя так і не здобули.

Головні ролі у виставі зіграли представники молодої плеяди акторів театру Лесі Українки: Анна – Марія Гончарова, Михайло – Олександр Крючков, Микола – Заслужений артист В’ячеслав Ніколенко.

Навесні 2022 року театр де-факто (а з 30 грудня 2022 року офіційно) театр очолив Народний артист України Кирило Кашліков.

Попередній керівник театру Михайло Резнікович систематично критикує нове керівництво. Резнікович наполягає, що саме його майже 30-річне керівництво було епохою розквіту театру Лесі Українки, до і після нього – суцільний занепад. Режисер, який отримав звання Героя України з рук президента Януковича, засуджує перехід театру на державну мову та сподівається, що російська мова та російська класика повернуться на сцену. При цьому сам 85-річний Резнікович перебуває за кордоном і судиться за посаду.

Микола Підвезяний, «Главком»