Майбутнє України важливіше, – інтерв'ю з ASTELLE, яка в Норвегії придбала автівки для ЗСУ

Ці автівки відправилися до земляків Анни – уродженців села Жовтанці, що на Львівщині, які зараз захищають нашу країну від окупантів. Для проєкту "Інтерв'ю24" українка, яка проживає в Норвегії, розповіла про свою волонтерську діяльність, музичну кар'єру та зізналася, що маюйбутнє України для неї зараз набагато важливіше за її власне.

Все почалося з першого дня війни, – про волонтерство та допомогу ЗСУ

Аню, ви постійно допомагаєте українцям. Своїм прикладом підштовхуєте людей, які за кордоном, допомагати ЗСУ. Як почалася ваша волонтерська діяльність?

Все почалося з першого дня війни. Я допомагала, як могла. Купляла різні речі, продукти, які були потрібні на той момент. Тут, у Норвегії, а саме у селі Хемнесбергет, де жила раніше, ходила у волонтерські центри з тими пакетами, брала участь у мітингах, залучала друзів. Ці мітинги часто відбувалися біля російського посольства.

Анна Аніта Яськів на мітингу на підтримку України: дивіться відео онлайн

Також співала на благодійних концертах, з яких всі кошти йшли на допомогу Україні. Працювала в центрі для біженців, де допомагала їм з різними повсякденними справами.

Щоб заробляти на донати, у вільний від навчання час підпрацьовую перекладачем з української на норвезьку.

Від початку війни я хочу допомагати всім, чим можу, але все одно постійно здається, що цього мало. Крайня моя допомога наразі це й були автівки, які я купила й ми відправили їх в Україну.

Чому для вас важливо допомагати? Адже багато років живете у Норвегії, війна, здавалося б, дуже далеко від вас.

Я розумію, що фізично дуже далеко від України, давно там не була, але все одно Україна завжди в моєму серці. Я не забуваю про неї, щодня думаю, хвилююся за родичів і друзів, які там залишилися, за всіх людей. Мене це турбує та не дає спокою. Та й весь світ допомагає Україні. А якщо так, то й тим більше маю це робити.

Так, більшу частину свого життя я прожила в Норвегії, але в мені тече українська кров і серце болить за Україну. Я вважаю, що зараз майбутнє України набагато важливіше за моє майбутнє.

А як ваші норвезькі друзі ставляться до такої позиції та волонтерської діяльності?

Звісно, підтримують. Вони донатять, поширюють мої дописи, щоб і їхні знайомі також долучалися до допомоги Україні. Як я вже казала, ходили зі мною на мітинги.

Щодо зборів та поширень. В Україні зараз дуже багато активних зборів для ЗСУ. Однак часто їх важко закривати, особливо останнім часом. Як особисто ви мотивуєте людей за кордоном донатити?

Це складне питання. Мені допомагає впізнаваність. У тому селі, де я жила, багато людей знали мене, оскільки займаюся музикою, виступаю з шести років. Там я вже маю певну довіру, люди знають, що я з України.

Анна Аніта Яськів закликає донатити: дивіться відео онлайн

Одна жінка навіть сконтактувала зі мною щодо купівлі автівок. Її надихнула ця історія, вона відкрила свій збір і зараз збирає кошти на ще одну автівку.

На мою думку, важливо не здаватися й постійно робити хоча б щось, щоб допомогти. Треба поширювати збори, пояснювати, чому вони важливі. А також шукати інші способи допомоги. Якщо ми залучаємо людей до збору, то треба дуже активно це робити саме тоді, коли відкрили його.

Так, погоджуюся. З часом інтерес в людей зникає, важче заохотити донатити. Мало віриться, але цієї зими буде два роки, як ми живемо в стані повномасштабної війни й донат для українців – це вже щоденна звичка. Хоча, будьмо відверті, інтерес до зборів часом згасає. Кажуть, що українці втомилися від війни, але це не так. Як би це не звучало, але війна стала нашим життям. І ми мріємо про повернення до мирних буднів, всіляко допомагаємо ЗСУ наближати перемогу. А що можете сказати про європейців? Вони втомилися від війни в Україні?

Я читала про те, що Європа нібито змучується від війни, але наразі, на мою думку, це ще не дійшло до Норвегії. Тут люди продовжують допомагати, як можуть, донатити.

Зараз я живу в Осло, до цього жила в селі Хемнесбергет. Тамтешні жителі завжди допомагали українцям. На початку війни там всі контактували з моєю сім'єю, бо ми з України. Вони питали, що потрібно з одягу, продуктів гігієни, дитячих іграшок тощо. Також допомагали біженцям, які приїжджали туди, з житлом.

Батьки надихають допомагати людям, – як сім'я Анни купує автівки для ЗСУ

Ваша сім'я стала однією з тих, які допомагали землякам знайти прихисток на чужині. Зокрема, разом з батьками ви займалися гуманітарною допомогою. Чи актуально це ще зараз?

Як ви вже зазначали, мій тато родом з села Жовтанці, що розташоване у Львівській області. Там збирали кошти на автівки для хлопців з ОТГ, які служать в ЗСУ. Я дізналася про це й захотіла допомогти, щоб пришвидшити процес. Не хотілося втрачати час, бо він дуже дорогоцінний і важливий для наших військових. Тато допоміг придбати автівки й передати їх в Україну: спершу в Жовтанці, а вже звідти автомобілі поїхали на передову.

Анна Аніта Яськів з автівками для ЗСУ / Фото з особистого архіву

Мій батько зараз зосередився саме на купівлі автівок. Він їх знаходить, домовляється з людьми, які перевозять, розв'язує всі організаційні питання. Він постійно шукає, як допомогти. Ми разом купляли турнікети й відправляли їх у волонтерську організацію "Мужність в Україні". А мама працює в центрі допомоги біженцям – вчить їх норвезької мови. Якщо буде потрібно, ми й надалі шукатимемо і відправлятимемо в Україну потрібні речі.

Батьки постійно надихають мене допомагати людям.

А на що збираєте кошти зараз?

Зараз ми разом з жінкою, про яку я казала раніше, через фейсбук збираємо кошти на нову автівку, яка також відправиться до хлопців із Жовтанців, які зараз воюють. Я дуже пишаюся татом, бо він дуже активний. Вже знайшов цей третій автомобіль.І я також дуже хочу допомогти зі збором коштів на нього, тому підпрацьовую на перекладах, музиці, концертах, щоб закрити хоча б половину суми. Сподіваюся, вдасться це зробити якнайшвидше.

Звісно, що це не остання автівка, яку ми купуємо для ЗСУ. Це лише початок. Ми будемо рухатися далі, масштабуватися. Це триватиме до перемоги України.

Музика завжди була в мені, – про благодійні концерти та кар'єру співачки

Ви зазначили, що збиратимете кошти на концертах, написанні музики. Так волонтерську діяльність поєднуєте з кар'єрою співачки. На цьому моменті хочу трохи зупинитися. Як українка підкорює норвезькі сцени?

Музика завжди була в мені. Не можу сказати, що це мій вибір. Просто я такою народилася, це в кожній клітині мого тіла, не можу по-іншому.

З шести років я виступаю на концертах, талант-шоу, весіллях та інших заходах. Саме так я збирала гроші, відкладала їх на банківський рахунок, а тепер використала у дорослому житті – придбала автівки для ЗСУ.

Музика – це моя стихія. Не можу без неї. Вона дає мені дуже багато щастя. Також розумію, що зараз музика є моєю зброєю. Маю на увазі те, що можу допомагати людям піснями, які торкаються серця, доносити меседжі, що важливі для мене.

ASTELLE на сцені / Фото з особистого архіву

А тексти й музику пишете самі?

Так, звичайно. Вважаю, що кожен артист сам має писати свою музику. Я можу писати разом з кимось, але завжди повинна бути залучена в цей процес. Музика буде справжньою, якщо йтиме від серця. Інакше не бачу в цьому сенсу.

Також я пишу для інших артистів з Норвегії. Є й твори для реклами. На благодійних концертах сама співала українською. Мрію повернутися додому й провести там концерт, щоб зібрати кошти для наших захисників.

Це твоє коріння, – про важливість української мови

Судячи з нашої розмови, ви чудово володієте українською мовою, хоча й більшу частину життя живете в Норвегії. Наскільки важливим для вас є мовне питання?

Я дуже вдячна батькам за те, що вдома ми завжди розмовляли українською. Коли я вчилася у першому класі в норвезькій школі, паралельно мама вчила мене читати й писати українською.

Мова – це твоє коріння, частина тебе, частина культури. У Норвегії мені часто кажуть, що українська та російська – дуже схожі, питають, яка між ними різниця. І я пояснюю, що це не так. До прикладу, подібними є норвезька і шведська. Тобто, якщо ти розумієш норвезьку, то можеш зрозуміти шведську і навпаки. Але хіба не буде дивно, якщо у Норвегії говорити шведською?

Тому для мене дуже важливо зберігати українську. Невже її так важко вивчити, що досі багато людей розмовляють російською? У мене траплялися випадки, коли допомагала з перекладом російськомовним українцям, але вони перепрошували за суржик і старалися говорити українською. І я казала: "Нічого страшного. Важливо саме те, що ви стараєтеся".

А яка україномовна пісня подобається найбільше?

На благодійних концертах серед україномовних пісень я виконувала лише одну – "Обійми". Цей трек "Океану Ельзи" для мене є одним з найулюбленіших та найважливіших. Це дуже сильна пісня. Перші рази, коли слухала, постійно плакала. І вона торкається серця людей. У Норвегії люди не знають та не розуміють українську мову, але вони відчувають її через настрій, мелодію, емоції.

Виступ ASTELLE перед королем Норвегії: дивіться відео онлайн

Мене тягне додому, – про повернення в Україну

Чи думаєте над поверненням в Україну та розвитком музичної кар'єри тут?

Це дуже складне питання. Чесно скажу, вже мала розмови з мамою щодо цього. Останнім часом мені дуже хотілося в Україну. Коли бабуся з дідусем були живі, часто їздила до них на канікули. Востаннє була в Україні у 2017. І після цього неодноразово казала мамі, що мене тягне туди, але не могла пояснити, що саме зі мною відбувається. Тоді почалася пандемія, потім я вступила в університет, не було часу для поїздок. А тепер війна.

Інколи уявляю, яким було б моє життя, якби я залишилася в Україні. Чи могла б почати все заново, переїхавши туди? Якась частина мене, напевно, хотіла б спробувати. Без сумніву, я поїду в Україну, точно проведу там кілька тижнів. Чи залишуся жити? Не можу стверджувати, що ні. Мене тягне додому. Хочу до Львова.

ASTELLE на сцені / Фото з особистого архіву

Що для вас буде перемогою України?

Україна переможе тоді, коли діти зможуть міцно та безтурботно спати у своїх ліжечках вдома. Коли біженці повернуться додому. І коли жодна країна навіть у думках не посягне на суверенітет України.