/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F10%2F11b6d147acd17e73b3e733707bff0110.jpg)
Справа Володимира Продивуса: судовий рекет «Іменем України»
Відомий український адвокат Ростислав Кравець в статті “Фактор Князєва: чому судова гілка влади відлякує інвесторів в український бізнес” проаналізував корупційні ризики, пов'язані з роботою українських судів та як вони впливають на інвестиційний клімат на прикладі окремого кейсу з практики роботи Верховного Суду.
Зокрема, Ростислав Кравець звернув увагу на очевидний вихід Верховним Судом за межі наданих йому повноважень, а також ігнорування низки сталих позицій ВС щодо неможливості визнання неукладеним виконаного правочину, а також застосування строку позовної давності, відповідно до якої строк звернення до суду становить три роки з моменту вчинення правопорушення, та пропуск якої є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Журналісти нашого видання провели власне розслідування, де розбирались, що не так зі справою №902/1076/21, де позивачем виступає екс-регіонал Володимир Продивус, та які “аргументи” переконали суддів Верховного Суду прийняти рішення на його користь.
Почнемо із самого Продивуса Володимира Степановича. Постать досить однозначна, і репутація його говорить сама за себе: екс-народний депутат від «Партії Регіонів», якого журналісти не раз називали кнопкодавом і рекетиром. Крім того, згідно поширеної в мережі інформації, є причетним до бурштинових скандалів на Рівненщині, а також - до виведення коштів з державного Черкасиобленерго, прихильник «руського міра» та власник російського громадянства.
У жовтні 2021 року Продивус Володимир Степанович звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом про витребування контрольного пакету акцій одного з вінницьких підприємств, які були продані ще у 2014 році за договором, який Продивус Володимир Степанович нібито не підписував, а в день укладення договору 04.08.2014 він був не у м. Вінниця, а працював як народний депутат у м. Києві.
Тут вже стає цікаво, бо всі ми знаємо як депутати виконують свої обов’язки. І тут мова навіть не йде про кнопкодавство, адже згідно відкритих даних ВРУ, 04.08.2014 ні пленарних засідань Верховної Ради, ні засідань Комітету містобудування, членом якого був Продивус В.С., не було.
![]()
![]()
Суду Володимир Степанович сказав, що про продаж акцій, який відбувся у 2014 році, він нічого не знав аж до кінця 2020 року. Однак до наших рук потрапили декларації Продивуса В.С., як нардепа, з яких вбачається, що відсутність акцій він задекларував ще у 2015, 2016 та 2017 роках.
Тому не дивно, що оцінку позовній давності судді Верховного Суду вирішили просто не надавати, бо інакше як виправдати її пропуск у випадку, коли факт відчуження акцій позивач не просто визнав, а сам тричі задекларував їх відсутність?
![]()
![]()
![]()
Однак, це ще не все. За версією Володимира Степановича, з якою погодилися і судді Верховного Суду Бакуліна С.В. та Стеденець В.І, документи, на підставі яких було здійснено продаж акцій у 2014 році, нібито було винесено з депозитарної установи відповідачем у справі. Дану обставину підтвердили свідки (працівники депозитарної установи).
Нам стало цікаво, що ж це за депозитарна установа, яка за фактом втрати документів суворої звітності, навіть не звернулася в правоохоронні органи та не створила відповідну комісію за фактом втрати документів, не склала акт про втрату документів, як того вимагає закон.
Депозитарна установа виявилася не проста, нею є ТОВ «ФК «ТЦП «Реєстр-Консалтинг», власником якої є двоюрідний брат Продивуса – Андрій Копійка. Директором цієї депозитарної установи та представником на час розгляду справи в суді першої інстанції була Оксана Бенівська, вона ж колишня помічниця Продивуса В.С. як народного депутата.
Далі Оксану Бенівську як представника депозитарної установи в суді замінив адвокат – Гонтарь Олег Миколайович, який у даній справі є представником ТОВ «ФК «ТЦП «Реєстр-Консалтинг», а також паралельно являється представником самого Продивуса Володимира Степановича в низці інших судових справ, як наприклад, в не менш резонансній справі про повернення Продивусу президентства в Федерації боксу України.
![]()
![]()
Ось вам, так би мовити і судочинство по-регіоналівськи. Цікаво, можливо, у Володимира Степановича є акторська чи режисерська освіта? Бо виходить, що достатнім для того, щоб повернути собі бізнес, який продав шість років тому, є намалювати сценарій (нехай і не дуже креативний) і забезпечити, щоб усі учасники, а саме депозитарна установа, слідували по ньому. А для того, щоб переконатися, що все піде по плану, і свідчення депозитарної установи не дадуть збій, ще й відправити в суд представляти інтереси цієї установи свого ж адвоката.
Ну і якщо поведінка Продивуса Володимира Степановича, з урахуванням його репутації, як людини далекої до добросовісної, не викликає ні у кого додаткових запитань, то от до суддів Верховного Суду, які прийняли таке рішення, питання все ж є. Як наприклад, чи не переконував Володимир Степанович прийняти рішення на його користь суддю Студенця В.І. по дорозі, поки підвозив його в машині?
Відповідь на це питання ми, на жаль, вже не дізнаємося. Можемо лише зазначити, що судді Бакуліна С.В. та Студенець В.І. є суддями старої гвардії, яким вдається втриматися на позиціях попри всі реформи та непоодинокі корупційні скандали.
Наприклад, щодо судді Бакуліної С.В. в мережі міститься інформація, що вона слідством віднесена до групи суддів ВГСУ, на яких здійснювався незаконний розподіл справ з порушенням порядку, встановленого законом. ГПУ розслідує справу про незаконне втручання екс-голови та екс-заступника ВГСУ Татькова та Ємельянова у роботу автоматизованої системи документообігу суду. Причетна до ухвалення у складі колегії сумнівних рішень, яким суд дозволив незаконне будівництво на територіях історико-культурного значення.
Вся ця інформація не завадила їй прослизнути в новообраний Верховний Суд.
Так само, як і зазначення недостовірних даних в декларації щодо обсягу належного майна та доходу у 2016 році, не завадила Студенцю В.І. бути обраним до «нового» Верховного Суду.
Ось такі вони, еліта нації – судді Верховного Суду, які за роки роботи в системі, попри всі судові реформи, не раз дозволяли собі у «виняткових» випадках закривати очі на очевидні речі та приймати рішення всупереч не лише закону, а й будь-яким нормам моралі. Чим вам не узаконення рекету через суддівську верхівку?

