Перемога у морі, нові тактики та дрони, що змінюють все․ Яким був ще один рік великої війни

Попри прогнози експертів щодо згасання активної фази війни Росії проти України, у 2023 році ніякого зменшення темпу бойових дій так і не сталося. Як не було й прогнозованих проривів ліній оборони із заходами у глибокий тил жодної зі сторін. Нашим Силам оборони вдалося вщент зламати дуже амбітні плани росіян щодо виходу на кордони Донецької області. Проте й успіхи контрнаступальних дій на Півдні виявилися зовсім не тими, які оголошували на початку посадовці різних рівнів.

Якими є військові підсумки року, наскільки змінилася війна, чи Росії вдається отримувати перевагу на полі бою і чому 2024-й може бути визначальним для цієї фази, читайте у матеріалі 24 Каналу.

Кремлю довелося змиритися із нездатністю проводити стратегічні наступи

На початку 2023-го ініціативою на фронті певною мірою володіли росіяни. Провівши напередодні "часткову" мобілізацію, відступ від Херсону, а також перегрупування своїх сил, рашисти вирішили почати велику битву за Донбас. Згідно з планами кремлівського фюрера, його війська мали б здійснити блискавичні просування з багатьох напрямків, прорвати всі можливі лінії оборони ЗСУ та оточити українські угруповання на Сході. Окупанти зосередили удари на Куп'янську, Лимані, Бахмуті, Авдіївці, Мар'їнці та Вугледарі, проте дуже швидко загрузли у боях та подекуди зазнали таких втрат, які не могли пережити залучені в атаках підрозділи. Наприклад, 155 бригада морської піхоти під час спроб просунутися на позиції славетних "Чорних Запорожців" практично двічі припиняла своє існування. Бої за Куп'янськ та Лиман так само не принесли росіянам ніякого успіху, а в Авдіївці загарбники й взагалі не могли просунутися ані на сотню метрів.

Натомість чи не єдиний дійсно боєздатний підрозділ – ПВК "Вагнера" – продемонструвало свою ефективність на Бахмутському напрямку. Використовуючи на той момент не притаманну збройним силам боліт тактику, пригожинські вбивці діяли малими групами. Хвилі зеків, яких за відступ чи відмову йти вперед, одразу "обнуляли", рвалися до позицій наших солдатів у Соледарі. За ними йшли підрозділи дійсно тренованих та досвідчених найманців.

Виключно в такий спосіб, видавлюючи Сили оборони, путінський кашовар просувався вперед. Маючи колосальну перевагу як у кількості "м'яса", так і в артилерії та авіації, орда поступово захоплювала те, що раніше було квітучим містом. Оскільки ж Пригожин хотів показати Путіну свою ефективність та якщо не захопити владу у Росії, то принаймні скинути Шойгу, за ціною ніхто не слідкував. За потрібне для політичної перемоги місто росіяни сплатили неймовірно дорогу ціну у сотню тисяч життів. Втім, для їх влади та суспільства подібні втрати геть не є критичними. Особливо з урахуванням того, що більшість ліквідованих українськими захисниками – зеки.

Так чи інакше, після захоплення Бахмуту угрупованням "вагнерівців" втратило свою боєздатність настільки, що не могло і йтися ні про яке захоплення навіть невеличкого українського села.

Росіяни вщент знищили Бахмут, аби взяти під контроль суцільні руїни / Фото Костянтина та Влади Ліберових

Проте сил на захоплення Ростова, захід на ядерний об'єкт, рейд до Москви й публічне приниження і Путіна, і всієї російської влади, їм вистачало більш ніж.

Наслідком взяття контролю над містом із довоєнним населенням у 70 тисяч осіб стала фактично повна ліквідація ПВК "Вагнера", а також перехід армії Росії до широкого залучення зеків для хвиль "м'ясних" атак під час спроб наступу.

Крім того, саме Бахмутська кампанія призвела до того, що у військово-політичному керівництві Росії фактично змирилися з тим фактом, що їх "друга армія світу" більше не здатна до проведення стратегічних наступальних операцій. Без масштабних мобілізацій та переходу на якісно та кількісно новий рівень оснащення підрозділів, рашисти цьогоріч навіть не намагалися гратися у великі прориви та створення гігантських оточень. Битви за Мар'їнку, Авдіївку, спроби просуватися під Кремінною так чи інакше проходять за аналогічним сценарієм, що й наступ "вагнерівців" на Бахмут.

Москва зазнала нищівної поразки у морі

2023-й також увійде в історію як рік запеклої боротьби за контроль над Чорним морем, під час якої Україна, безумовно, вкотре принизила Росію. Після знищення крейсера "Москва" та деокупації острова Зміїний рашисти були вимушені погодитися з існуванням зернового коридору. Втім, можливість експорту українського зерна не давала росіянам спокою, то ж вони тим чи іншим способом перешкоджали проходу кораблів. У Києві ж тим часом активно розвивали спроможності щодо ураження Чорноморської флотилії. Своєрідним геймчейнджером у цьому напрямку стали безекіпажні катери вітчизняного виробництва, які постійно модернізовували та покращували.

Морські дрони ГУР МО / Скриншот відео The Times

Атаки ВМС, ГУР та СБУ по рашистських кораблях, а також вже другий підрив Кримського мосту, змусили росіян спочатку забитися у Севастопольську бухту, а згодом і взагалі перебазувати рештки флотилії до Новоросійська та націлилися на втечу звідти аж до Абхазії (бо до цього порту морські безпілотники України вже діставали).

Передувала втечі загарбників з портів Чорного моря ціла низка дуже успішних операцій. Користуючись вікном можливостей, а також нездатністю росіян повністю убезпечити свою флотилію від нападу, українські моряки та спецслужбісти зуміли пошкодити чи потопити цілу низку рашистських суден: розвідувальний корабель "Іван Хурс", великий десантний "Оленегорський горняк", купу патрульних корветів та катерів, а наприкінці року ще й великий десантний корабель "Новочеркаськ".

Залишки російського "Новочеркаська" після зустрічі з українськими ракетами / Фото Maxar Technologies

До прикладу міністр оборони Великої Британії Грант Шаппс заявив, що ураження російського десантного корабля "Новочеркаськ" у порту Феодосії спростовує твердження про нібито "глухий кут" у війні в Україні.

За останні 4 місяці було знищено 20% Чорноморського флоту Росії,
– додав Шаппс.

"Оленегорський горняк" після зустрічі з морським дроном / Фото з соцмереж

Втім, чи не найбільша перемога у морі була отримана завдяки хлопцям із ГУР та ударам з повітря. Бійці спецпідрозділу ГУР МО "Артан" повернули під контроль України так звані "вишки Бойка", які рашисти використовували не лише як військові бази, але і як елементи для забезпечення ситуаційної обізнаності. Разом з ударами по системі ППО у Криму, ця операція "розчистила шлях" для ракетних атак по Чорноморському флоту.

Саме так рашисти залишилися без одного з найновіших корветів "Аскольд", ВДК "Мінськ", підводного човна "Ростов-на-Дону", а також без самого штабу флоту. Усі ці атаки не просто послабили росіян, але й у рази знизили їх можливість займатися піратством навіть у міжнародних водах.

Проте казати, що рашисти просто змирилися з поразкою, зовсім не можна. Вони почали створювати власні безекіпажні катери-камікадзе, за допомогою яких, за словами директора фонду "Повернись живим" Тараса Чмута, Москва зможе перетворити Чорне море в абсолютно ніким не контрольовану територію. Постійні атаки терористів на цивільні судна, які йдуть з/до портів України будуть цілком здатні змусити власників кораблів припинити судноплавство або ж значно обмежити його. Та й на страховці балкерів і суховантажів поява у Кремля морських дронів не зможе не відбитися.

Україні довелося кардинально змінити тактику

Після провальної для росіян зимово-весінньої кампанії, у Кремлі зосередилися на двох речах: підготовці до відбиття наступу України, а також на спробах змусити керівництво Сил Оборони використовувати новостворені бригади на критичних ділянках фронту. Згідно зі ствердженнями деяких експертів, певні підрозділи ЗСУ, що мали йти у контрнаступ, дійсно довелося в авральному порядку перекидати до Серебрянського лісу. Яким саме був план літньої кампанії зі звільнення територій України у Генеральному штабі, наразі невідомо, однак переходити до відвоювання міст на Півдні одразу ж після зими 2023 не було можливо фізично.

На той момент Сили Оборони не мали потрібну кількість підготовленого до наступу особового складу, а західні партнери лише починали передавати критично необхідну для цього техніку. До слова, щодо танків, БТРів, БМП та снарядів, вони досі не впоралися зі взятими на себе зобов'язаннями повною мірою. То ж Україні доводилося йти вперед в умовах, коли жодна з країн Заходу на подібне ніколи б не наважилася, про що казав колишній командувач Сухопутних сил НАТО в Європі, генерал США у відставці Бен Годжес.

Ніхто з американських, французьких, німецьких чи британських воєначальників не намагався б повертати власні території, без панування у повітрі, домінування у кількості снарядів та техніки, а також з обмеженнями щодо здійснення ударів та безпосереднього перенесення повноцінних бойових дій до країни-агресорки.

Маючи настільки обмежені опції, наше вище військове керівництво, судячи з усього, хотіло завдати ворогам удар із дуже різних напрямків: Бахмутського, Бердянського, Мелітопольського, а також із лівобережжя Херсонщини. Втім, якщо командування Сил оборони справді покладалося на хоча б часткове форсування Дніпра у момент завдання удару на інших ділянках фронту, підрив Каховської ГЕС щонайменше суттєво відтермінував таку можливість.

Наслідки знищення росіянами дамби Каховської ГЕС / Фото Костянтина і Влади Ліберових

Чекати доки наслідки найбільшої екологічної катастрофи сучасності дозволять створювати плацдарми на лівому березі Дніпра, було неможливо, адже кожен день затримки давав ворогу час на більш ретельну підготовку до оборони. Усі виграні місяці, доки у ЗСУ створювали нові підрозділи та накопичували сили, росіяни використали до будівництва фортифікацій та мінування. Не йти у контрнаступ Київ також не міг, бо тоді під загрозою опинилася б зовнішня підтримка України.

То ж коли наступальна кампанія почалася безпосередньо, ворог вже був ретельно до неї підготовлений. Крім того, наше командування було певною мірою позбавлене варіантів для маневрування, оскільки росіяни завдяки і своїй розвідці, і численним анонсам політиків, усвідомлювали, де саме українці намагатимуться завдати основного удару.

Суцільне замінування та перехід ворога до глобальної стратегічної оборони фактично унеможливили стрімкий прорив фронту та просування механізованими підрозділами.

Силам оборони довелося переходити на нову тактику – атаки малими групами. Бо в умовах, коли ворожі сили мають ситуаційну обізнаність на всю тактичну глибину, а також мають засоби, щоб завдати удар, лише максимальне розосередження особового складу та техніки могли мінімізувати втрати підрозділів.

Саме наприкінці червня 2023 українські захисники почали зосереджуватись на контрбатарейній боротьбі та роботі невеликих піхотних підрозділів для позбавлення ворогів можливості бити по наших механізованих ротах. Цей підхід аж ніяк не можна назвати провальним, оскільки на деяких ділянках саме в такий спосіб вдалося пройти дві лінії оборони ворога та звільнити низку населених пунктів.

Робота мінометників під Роботиним / Фото 47 ОМБр

ЗСУ форсували Дніпро

Однією з подій, яка точно має увійти у підручники, а також опинитися у списку найбільш визначних подій року, є створення українськими захисниками плацдарму на лівому березі Дніпра на Херсонщині. Починаючи з кінця серпня, після низки підготовчих операцій та тривалої роботи спецпідрозділів, встановлення контролю над каскадом островів, підрозділи ЗСУ почали посилювати свою присутність біля Голої Пристані, Олешок, Козачих Лагерів та Кринків.

Титанічні зусилля Сил оборони призвели до того, що частина контрольованої ворогом території стала "сірою" зоною, а плацдарм на лівому березі перетворився певною мірою у жах для окупантів.

Українські військові змогли створити плацдарм на захопленому ворогом березі Дніпра / Фото Генштабу ЗСУ

Через те, що логістика всіх угруповань ворога на цьому напрямку зосереджена поблизу від узбережжя, рашистам довелося залучати для стримування просування українських військових чимало додаткових сил. Попри неймовірну кількісну перевагу, наявність великої кількості техніки та безперервне застосування авіації, розібратися з плацдармом загарбники так і не змогли. Ба більше, завдяки дійсно потужній підтримці артилеристів із правого берега, великій кількості FPV-дронів, а також безпрецедентному героїзму синів і дочок України, росіяни постійно зазнають великих втрат.

Оскільки ж ймовірний прорив Сил оборони на Херсонщині може обернутися для Кремля дуже потужним провалом, Москві доводиться постійно перекидати туди все більше й більше військ. Проте казати про можливість якогось перерізання трас чи виходу до Брилівки/Скадовська з нашого боку щонайменше дуже зарано, оскільки без застосування техніки на розширення масштабів дій на лівому березі не варто й очікувати. Перекидати через Дніпро танки, БМП та БТРи у відчутній кількості без наведення понтонів – справа марна зі зрозумілих причин, а наводити переправи, які будуть легкою ціллю для ворога, за таких умов нема ніякого сенсу. Однак для розбалансування сил ворога наявність плацдармів на Херсонщині має величезне значення, а їх потенціал може розкритися з часом.

Оборона домінує над наступом

Фактично ж після того, як рашисти збили Сили оборони з бажаного темпу просування вперед, обидві сторони опинилися у важкій ситуації: для прориву фронту потрібний не лише кількісний, але і якісний стрибок в озброєнні, а певні успіхи тактичного напрямку із захопленням позицій ворога можна принаймні частково нівелювати побудовою нової лінії оборони або ж спробою відбити посадку/траншею. За словами старшого аналітика фонду "Повернись живим" та експерта Національного інституту стратегічних досліджень Миколи Бєлєскова, у нашій війні оборона домінує над наступом.

Фактично ж обом сторонам конфлікту значно простіше та безпечніше виснажувати ворога у позиційній боротьбі, а не впроваджувати наступальні операції з метою захоплення села чи невеличкого міста. Про більший масштаб просувань з метою взяття під контроль обласних центрів чи великих районів наразі говорити не доводиться. У цьому ж контексті варто розглядати посилення спроб росіян "закидати м'ясом" Авдіївку чи повернути собі контроль у руїнах села під Бахмутом: крім намірів перехопити ініціативу внаслідок використання людських резервів, у Кремлі вбачають можливість продати своєму населенню тактичні перемоги як стратегічні. Проте похвалитися загарбникам особливо немає чим, адже будь-які їх просування можуть хіба що значно ускладнювати ситуацію для українських військовослужбовців, але майже напевно не призведуть до докорінної зміни диспозиції на фронті.

Росія виграє в інформаційному полі

Агентура росіян велика. Проте боротьбу за мізки українців рашисти програли. Поразка була й у геополітичному сенсі. Однак росіяни вичавили максимум із ситуації та навіть, треба визнати, здобули чимало успіхів. Цілий рік росіяни займалися активізацією вкидів для країн Заходу та розповсюджували ІПСО для внутрішньоукраїнської аудиторії через свою агентуру чи корисних ідіотів у впливових світових ЗМІ.

Крім того, кремлівські боти дуже сильно зосередилися на впливі не на політиків, а на населення країн-партнерів України. Рашисти максимально підсилили природне зниження інтересу іноземців до конфлікту, що почав затягуватися. Крім того, вони вкрай серйозно підмінили поняття та понизили підтримку людьми надання допомоги Україні. У Штатах, наприклад, це значно вплинуло на дії багатьох республіканців, які банально не можуть йти проти волі власних виборців. Рашисти значно підсилювали будь-які сумніви та дискусії на Заході, закидаючи наратив про безперспективність продовження війни, про необхідність зупинити бойові дії шляхом припинення потоку озброєння. І, звісно, це не призвело до кардинальних змін до підтримки Україна, але певним чином ускладнило її.

Безпілотники змінюють все

Мабуть, найголовнішою подією року з точки зору її впливу на війну Росії проти України та всі наступні сучасні конфлікти людства, є еволюція застосування безпілотних літальних апаратів. Саме у 2023-му у протистоянні Сил оборони з навалою орди сталося величезне поширення використання FPV-дронів, яке докорінно змінила підхід до ведення бойових дій.

FPV-дрони здатні і зупиняти атаки ворога, і вражати дорогу техніку / Фото АрміяInform

Квадрокоптери "від першої особи" з'явилися ще у перший рік після початку повномасштабної війни, однак збільшення їх кількості та модернізація призвели до того, що саме ці дрони почали відігравати чи не одну з головних ролей у боях. Засоби із достатньо обмеженим радіусом дії та невеличким корисним навантаженням виявилися здатними не лише вражати дуже дорогу техніку, але й зупиняти ворожі атаки. При дешевій для війни вартості (в близько 300 – 500 доларів) ці засоби виявилися настільки ефективними, що змусили росіян кардинально переглядати підхід до продовження терміну життя своєї техніки на полі бою.

Рашисти почали масово розробляти так звані окопні РЕБи, а також встановлювати засоби радіоелектронної боротьби на свої танки та БМП.

Російські засоби РЕБ, які встановлюють на техніці / Фото з російських псевдоЗМІ

Значно просунулися вони й у наварюванні на техніку так званих "мангалів" – решіток для убезпечення від тих самих дронів та скидів. Проте співвідношення ціна/знищення все одно залишають FPV одними з найбільш важливих речей на фронті. Мабуть, більша потреба у наших підрозділів є хіба що у снарядах та самих елементах протидії таким саме дронам-камікадзе.

Російські "Ланцети" перетворилися у грізну зброю ворога, а завдяки тому, що Кремль всією державою вклався у конвеєрне виробництво FPV, Москва з аутсайдера стала лідером гонки на полі бою. Щонайменше за кількісним показником. Ба більше, вже зараз волонтери та бійці б'ють на сполох щодо масового використання ворогом дронів-камікадзе із тепловізійною камерою. Це значно здорожчує вартість виробу, однак дає рашистам змогу атакувати нашу логістику впритул до лінії фронту, зривати евакуацію поранених та заважати проводити ротації на передньому краї. Додатковою проблемою є й те, що гроші на фінансування насправді масового виробництва у країни-бензоколонки є, а проблем із нестачею комплектовання із Китаю ворог наразі не відчуває.

Натомість в Україні, як зазначають волонтери, питання з виготовленням та постачанням FPV до війська вирішують здебільшого приватні особи й компанії. З боку держави довгий час закупівлею подібних дронів займалося переважно Мінцифри. Втім, необхідні зрушення почали відбуватися й у Міністерстві оборони. За словами Сергія Стерненка, який раніше скаржився на те, що профільна структура взагалі не займається закупівлею безпілотників-камікадзе, рух щодо розвитку виробництва, стандартизації та доктрини застосування FPV-дронів у війську вже почався.

Згідно з оцінками міністра з питань стратегічних галузей промисловості Олександра Камишіна, у грудні 2023-го Україна вийшла на вироблення понад 50 тисяч FPV на місяць, але ця цифра має масштабуватися.

"Бобри" боляче "гризуть" Росію

У розробці та використанні великих баражувальних боєприпасів у 2023-му Україна також відчутно просунулася. Перша повітряна атака Москви з часів Другої світової війни увійде в історію, і точно є визначальною подією року. БпЛА під назвою "Бобер", а також купа їх аналогів з іншими назвами, не давали росіянам спокою, завдаючи значних збитків.

І хоча нальоти на об’єкти рашистського ВПК далеко не завжди можуть призвести до виведення підприємства з ладу через свою не надто велику потужність, руйнування літаків стратегічної авіації було дуже болючим для Путіна. Як і прильоти БпЛА в офіси міністерств у "Москва-сіті", й атаки аеродромів чи енергосистеми, що живить кремлівську оборонку.

"Бобри" прилетіли / Фото з рашистських псевдоЗМІ

Так само болісними є й просто зальоти безпілотників у повітряний простір Московської області, коли рашисти незрозуміло, навіщо (вони геть не переймаються безпекою польотів) зупиняють вильоти й прибуття бортів. Це відчутно б‘є по економіці, а також певною мірою впливає на сприйняття росіянами війни.

2023-й показав, що російське ППО зовсім не здатне убезпечити навіть найбільш критичні для режиму об‘єкти, а Київ, маючи лише обмежений потенціал, цілком може болісно бити по ворогу на його території.

Для перемоги треба ще багато

То ж у 2024 рік Україна входить із важкою ситуацією на полі бою, проте без перспектив якогось краху за умов сталої підтримки союзниками. Росія ж так само не має надій на якісні прориви на фронті, як це було на початку 2023-го.

Хоча б більш-менш точно прогнозувати подальший розвиток подій на війні, маючи настільки велику кількість перемінних, немає ніякого сенсу. Втім, абсолютно точним є той факт, що за умов відсутності внутрішніх конфліктів всередині країни, консенсусу з боку Заходу, а також виходу військово-промислових комплексів цивілізованих держав на потрібний рівень, Україна має усі шанси на перемогу.

Вашингтон і Європа потроху оговтуються від летаргічного сну, обговорюють наслідки можливої перемоги Росії, а також починають усвідомлювати, наскільки важливим для безпеки світу є розвал імперії. Ці процеси можуть тривати довго, проте так чи інакше є невідворотними.

Крім того, до певних змін на полі бою цілком може призвести повноцінне розгортання ВПК союзників, яке вже потроху набирає обертів. У США, Німеччині, Франції, Чехії, Фінляндії та всіх інших країнах будують нові виробничі лінії з виготовлення снарядів, БМП, танків та БТРів. Країни, які не розглядали навіть можливість військового конфлікту такого рівня, почали повертатися у реальність, де використання 8 тисяч снарядів – це не норма для армії на рік, а мінімум на один день.

Захід нарощує виробництво зброї / Фото U.S. Air Force

Ключовими ж гравцями, які лобіюють допомогу Україні, можуть стати світові лідери з виробництва зброї. Зацікавлені у постійних контрактах та збільшенні можливостей компанії, як-от Rheinmetall, Baykar Machine, BAE Systems, вже інвестували у власні заводи у нашій державі. Через якийсь час ці підприємства так чи інакше почнуть свою роботу, а розширення виробництва в інших країнах призведуть до зміни ситуації.

Тоді як Росія вже дійшла до ліміту виділення коштів на війну (30% від витрат бюджету), а також до максимуму з виробництва та отримання зброї та снарядів, потенціал Заходу досі лишається нерозкритим навіть на половину. Не повною мірою розкрила свої можливості й Україна, тож до перемоги над ворогом доведеться ще багато попрацювати як нашим політикам і дипломатам, так і військовим разом із цивільними.