Старий і Карлсон: покроковий розбір усієї історичної маячні Путіна в провальному інтерв'ю
Старий і Карлсон: покроковий розбір усієї історичної маячні Путіна в провальному інтерв'ю

Старий і Карлсон: покроковий розбір усієї історичної маячні Путіна в провальному інтерв'ю

9 лютого 2024 року російський диктатор Путін дав інтерв'ю американському мережевому конспірологу Такеру Карлсону. Це був звичайний набір штампів, маніпуляцій і відвертої брехні. Нічого принципово нового для тих, хто слідкує за розвитком вербальної хвороби очільника країни-агресора.

На цьому огляд інтерв'ю можна було б завершувати, але ж нині російська пропаганда створює з нього наріжний камінь, і слідом за нею вже й навіть "проукраїнські блогери" називають усе це "чіткою а системою поглядів" і ставлять Путіну в заслугу те, що він у це вірить. Хоча те ж саме можна сказати й про більшість резидентів психіатричної клініки.

Путін дійсно примушує весь світ повірити в це, а найстрашніше те, що саме своєю "історією" він обґрунтовує агресію проти України. З огляду на це постає потреба детально проаналізувати "чітку концепцію" у вигляді "маленької історичної довідки на 30 секунд чи 1 хвилину" від російського президента та буквально зловити його за руку, щоб показати, де він бреше, де додумує зайве, а де маніпулює.

24 Канал детально розбирає кожну брехню диктатора у форматі фактчекінгу.

Покроковий розбір путінської історичної маячні

Российское государство стало собираться как централизованное, это считается годом создания Российского государства – 862 год, когда новгородцы – есть такой город Новгород на северо-западе страны – пригласили на княжение князя Рюрика из Скандинавии, из варягов.

Так дійсно записано в давньоруських літописах, проте вони були складені щонайменше на 150 років пізніше часів "закликання варягів". Інших достовірних відомостей про цю конкретну подію немає в природі, тому сам цей історичний факт ставиться під сумнів. Як і існування самого Новгорода на той час – археологічні знахідки говорять, що це місто постало на кілька десятків років пізніше згаданих подій на місці розрізнених невеликих поселень (так зване Рюрикове городище).

Вікінги дійсно тут були в середині 9 століття, але їхньою "базою" була не територія Новгорода, а Стара Ладога (нині – село в Лєнінградській області).

Пасаж про "Російську державу" взагалі виглядає для істориків анахронізмом. Зокрема, у 1862 році в Російській імперії святкували 1000-ліття державності, але це притягнута за вуха дата, бо російської держави вікінги не створювали, вони створили державу Русь, чи Руську землю, яку часто називають "Київська Русь".

Натомість Російська держава, про яку говорить Путін, постала в часи пізнього Середньовіччя чи навіть модерну на уламках периферійних князівств північно-східної Русі і є наслідком великих впливів Золотої Орди, можна навіть сперечатися, чого було більше. У самому московському князівстві політику та культуру Орди визнавали домінантною і навіть цим пишалися. Ідея ж того, що московити – єдині повноправні спадкоємці Русі, а назва держави Росія – це взагалі кінець 17 століття.

Старий і Карлсон: покроковий розбір усієї історичної маячні Путіна в провальному інтерв'ю - Фото 1
Іронічний твіт монгольського політика / Скриншот

Реальність існування самого Рюрика – для істориків доволі дискусійне питання: він фіксується лише в "Повісті минулих літ" кінця 11 століття (за іншою версією "Повість" створена вже в часи Володимира Мономаха – на початку 12 століття), й більше про нього немає відомостей. Спроби ототожнити літописного Рюрика з його відомими тезками, наприклад данським конунгом Роріком Ютландським, доволі сумнівні.

Тобто Путін нам розповідає про те, що чоловіка, який невідомо чи взагалі був, запросили князювати до міста, якого тоді ще не було (це підтверджує археологія). Віднайдені артефакти доводять, що Новгород (як місто, а не факторію) заснували саме вихідці з Києва, а не навпаки. І так, це були вікінги, які встановили контроль над річковим шляхом по Дніпру та організували торгівлю з Візантією. Вони підкорили місцеві племена (княжіння) та об’єднали їх під своєю владою.

Цікаво, що династія князів, нині відома як Рюриковичі, так не називалася – це штучна конструкція 19 століття, коли російські придворні історики почали збирати все докупи та прославляти "дідів". Самі ж правителі Русі називали себе Володимировичі – на честь князя Володимира Великого, який, імовірніше за все, і був справжній засновник середньовічної держави – Русі.

Саме тому серед численних князів Русі маємо багато Володимирів і лише кілька Рюриків (перший з'явиться в середині 11 століття, і він княжив у Перемишлі (нині – територія Польщі). Тобто вигадане літописне повідомлення запускає традицію шанування Рюрика, якої до того не було. І на цьому нині Путін будує комплекс висновків, який, на його думку, дозволяє йому почати геноцидну війну в Україні. У 21 столітті.

В 882 году преемник Рюрика, князь Олег, который выполнял, по сути, функции регента при малолетнем сыне Рюрика – а Рюрик умер к этому времени, – пришёл в Киев. Отстранил от власти двух братьев, которые, судя по всему, были когда-то членами дружины Рюрика, и, таким образом, Россия начала развиваться, имея два центра: в Киеве и в Новгороде.

Це літописна версія, яку неможливо перевірити, як і встановити, хто був Олег, хто був йому Ігор і ким були Аскольд і Дір. За однією з версій це взагалі були не дружинники-скандинави, а місцеві правителі, до того ж вони правили в різний час, а літопис взагалі описує рейдерське захоплення влади в Києві, тобто – переворот. Путін у ці нюанси не влізає й далі навалює товстим шаром те, що написано в "папочках".

988 год. Это Крещение Руси, когда князь Владимир, это правнук Рюрика, крестил Русь и принял православие – восточное христианство. С этого времени начало укрепляться централизованное Российское государство. Почему? Единая территория, единые хозяйственные связи, один язык и после крещения Руси – одна вера и власть князя. Начало складываться централизованное Российское государство.

Ще раз, "Российского государства" – в тому значенні, що його використовує Путін, тоді не існувало (князі контролювали опорні пункти (погости) у величезному морі місцевих племен, владу над якими потрібно було постійно підтверджувати воєнними виправами. Саме тому всім нам добре відома зі школи мапа "Київської Русі" – це фікція, що не відповідає історичним реаліям 10 – 12 століть.

Не було й однієї мови, про яку каже довірливому американському блогеру Путін. Навіть за кілька віків після Володимирового хрещення церковнослов'янська мова залишалася мовою еліти, натомість підкорені народи говорили своїми мовами, особливо це стосується території сучасної європейської частини Росії, де домінувало не слов'янське населення, а угро-фіни та тюркомовні народи, вони мали власні традиції та мови.

Лише пізніше, подекуди аж у 19 столітті, царській владі вдалося їх остаточно русифікувати та нав'язати їм модифіковану церковнослов'янську мову, яка насправді дещо змінений протягом віків діалект староболгарської (старомакедонської) мови Кирила та Мефодія. Вона була "книжною мовою" та відігравала в Східній Європі роль латини в Західній Європі. І саме вона стала основою сучасної російської.

Цікаво, що в українських землях тоді говорили мовою, яка схожа на сучасну українську, – це доводять численні графіті Софії Київської, а також археологічні знахідки, зокрема й сенсація кінця 20 століття – віднайдені в Україні берестяні грамоти.

Южная часть, где был Киев, кстати говоря, некоторые другие города, они просто утратили самостоятельность, а северные города сохранили часть своего суверенитета.

Ні, це не так: північні руські князівства стали цілком залежні від Орди, тобто потрібно казати про втрату північною Руссю державності. Натомість рештки суверенітету зберегли якраз Галицьке і Волинське князівства, хоча також стали васалами імперії Чингізидів.

Южная часть русских земель, включая Киев, начала постепенно тянуться к другому "магниту" – к тому центру, который складывался в Европе. Это было Великое Литовское княжество. Его даже называли Литовско-Русское, потому что русские составляли значительную часть этого государства.

Путін тут спотворює назву середньовічної держави, воно насправді називалось Велике князівство Литовське, Руське та Жемайтійське. Водночас Путін робить помилку, коли ототожнює поняття "русскіє" із сучасними руськими. Це приблизно те саме, що ототожнювати Римську імперію (Imperium Romanum) та Румунію (România).

Під "руськими" ж тоді малися на увазі мешканці сучасних України, невеликої частини західної Росії та Білорусі (білорусів, до речі, в джерелах часто називають литвинами, через що виникає плутанина, але не кажіть про це Путіну: у його картині світу це спричинить збій).

Но поляки в течение десятилетий занимались ополячиванием этой части населения: внедряли туда свой язык, стали внедрять идею о том, что это не совсем русские, что, поскольку они живут у края, они украинцы. Первоначально слово "украинец" означало, что человек живёт на окраине государства, "у края", или занимается пограничной службой, по сути дела. Это не означало какой-то особой этнической группы.

Уперше поняття "Україна" фіксується в Іпатіївському літописі наприкінці 12 століття (1187 рік, тоді цим документам уже можна було довіряти, оскільки автор був сучасником подій, а не писав про історію давно минулих віків). "Україна" в літописній згадці подається в значенні не "окраїни", а території, "краю", та, схоже, стосується історичного серця Русі – сучасних Київщини, Чернігівщини та Переяславщини.

Отже, Путін "помиляється" на кілька століть, а ще суперечить сам собі, адже в 2021 році він стверджував, що Україну вигадав "австрійський генштаб", а потім перевигадав Ленін. Нині ж виявляється, що це зробили якісь підступні поляки (до того ж, коли Росії ще не існувало, а лише Московське царство). Діду, треба визначитися.

Первоначально слово "украинец" означало, что человек живёт на окраине государства, "у края", или занимается пограничной службой, по сути дела. Это не означало какой-то особой этнической группы.

Це просто вигадка. Для "прикордонників" існували інші визначення, наприклад – "козаки". А поняття "українець" виникає та поширюється лише в 19 столітті, саме в значенні приналежності до України. Це нормальна практика, адже саме в цей час формуються нації. Тоді ж і природні московити та інші стали "росіянами".

До того місцеве населення не особливо заглиблювалося в такі нюанси та за традицією називало себе "русинами" (як нащадків Русі), а еліта вдавалася до екзотичних варіантів (скіфів чи сарматів).

Водночас іноземні мандрівники чітко відрізняли московитів від мешканців українських земель, хоч ті й сповідували спільну релігію.

Так вот поляки всячески ополячивали и в принципе относились к этой части русских земель достаточно жёстко, если не сказать жестоко. Всё это привело к тому, что эта часть русских земель начала бороться за свои права. И писали письма в Варшаву, требуя соблюдения своих прав, с тем чтобы сюда присылали, в том числе в Киев, людей…

Тут Путін подає радянський варіант історії 16 – 17 століття (хай буде навіть так, хоч конструкція "эта часть русских земель" – маячня), але далі все псує, коли на додаткове питання Карлсона "коли це було", відповідає "Это было в XIII веке". Діду, пий пігулки.

А когда Варшава им в принципе ничего не ответила и практически как бы отвергла эти требования, они начали обращаться в Москву, чтобы Москва их забрала к себе.

Москва їх не забирала собі, це була угода про визнання зверхності російського царя (за приблизною схемою жили Кримський ханат та Османська імперія), а не приєднання земель. Московити дійсно мали таке на думці, але загарбали Україну не одразу – для цього знадобилося понад сто років, щоб знищити автономію та провести уніфікацію.

Водночас саме Богдан Хмельницький розглядав Переяславські угоди як тимчасовий військовий союз і головним наслідком вважав юридичне визнання царем своєї влади над Гетьманщиною (саме це означало "взять их под сильную руку московского царя", що запустило процес визнання держави козаків у Європі. Так воно, в принципі, і було, але лише спочатку.

Россия не соглашалась их принимать сразу, потому что исходила из того, что начнётся война с Польшей. Всё-таки в 1654 году Земским собором – это был представительный орган власти Древнерусского государства – решение было принято: эта часть древнерусских земель вошла в состав Московского царства.

Тут маємо декілька помилок: фактичну, бо Земський собор відбувся в 1653 році, а не в 1654 (як у Путіна), та поняттєву – не "Древнерусского государства" (цим поняттям історики називають те, що всі ми нині вважаємо Київською Руссю), а Московського царату.

Затем во времена Екатерины II Россия вернула все свои исторические земли, включая юг и запад.

Так обережно Путін пояснює свої претензії на Крим, який московити анексували в 1783 році, а також три поділи Речі Посполитої. Насправді ж мова зовсім не про якесь там "відновлення історичної справедливості", а про банальну експансію. Так було і з землями, що не входили до складу Давноруської держави, а це, наприклад, Сибір, Центральна Азія, Фінляндія, Балтія, Польща, Далекий Схід, Передкавказзя, Поволжя тощо.

А перед Первой мировой войной, воспользовавшись этими идеями украинизации, австрийский генеральный штаб очень активно начал продвигать идею Украины и украинизации. Всё понятно для чего: потому что в преддверии мировой войны, конечно, было стремление ослабить потенциального противника, было стремление создать себе благоприятные условия в приграничной полосе. И эта идея, родившаяся когда-то в Польше, что люди, проживающие на этой территории, не совсем русские, они якобы особая этническая группа, украинцы, начала продвигаться и австрийским генеральным штабом.

Тут Путін уже корегує себе та вписує поляків у диверсії австрійського генштабу. Отже, агентами Габсбургів були Іван Котляревський (його "Енеїда" видана за рік до народження Пушкіна), Григорій Квітка-Основ’яненко, Пантелеймон Куліш, Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко та всі інші, хто писав українською мовою або збирав народні звичаї та фіксував історичну пам’ять українців, а також їхні унікальні риси.

Возникли и теоретики независимости Украины уже в XIX веке, которые говорили о необходимости независимости Украины. Но, правда, все эти "столпы" украинской независимости говорили о том, что она должна иметь очень хорошие отношения с Россией, они на этом настаивали.

Це частково правда: більшість діячів Української революції 1917 – 1921 років були ліві прихильники поміркованої федералізації та навіть були налякані ідеєю незалежної України, але й вони дійшли до розуміння такої потреби, коли побачили, що в Росії до влади прийшли більшовики, які сповідували тотальний терор як головний засіб державного управління.

У таких умовах добрих стосунків не могло бути в принципі.

В 1939 году, после того как Польша посотрудничала с Гитлером – а Польша сотрудничала с Гитлером, – и Гитлер предлагал – все документы у нас в архивах есть – с Польшей заключить мир, договор о дружбе и союзничестве, но требовал, чтобы Польша отдала назад Германии так называемый Данцигский коридор, который связывал основную часть Германии с Кёнигсбергом и Восточной Пруссией. После Первой мировой войны эта часть территории была отдана Польше, и вместо Данцига появился город Гданьск. Гитлер упрашивал их отдать мирно – поляки отказались. Но тем не менее сотрудничали с Гитлером и вместе занялись разделом Чехословакии.

Польща дійсно "співпрацювала" з Гітлером, але набагато більше "співпрацював" із ним СРСР, який фактично почав Другу світову війну як союзник нацистів – у цій ролі Сталін і Гітлер розділили Польщу, а також під гарантії Гітлера про ненапад СРСР окупував країни Балтії.

Так званий Данцизький коридор Польща отримала на підставі рішень Версальської мирної конференції, і він став частиною суверенної території країни. Чисельність німецького населення цих територій не перебільшувала 20%, тому відмова Гітлеру була цілком логічна й абсолютно законна – суверенітетом не торгують.

Путін говорить про "право сильного", але жодних гарантій того, що Гітлер би після отримання доступу до Гданьська заспокоївся, немає. Натомість є приклад "умиротворення агресора" знищенням Чехословаччини. У Польщі цей приклад добре знали (адже самі нагріли руки на ньому), тому помилок Мюнхена не повторили. Інша справа, що це не врятувало країну він анексії.

У цій ситуації дивна аналогія Гітлера від Путіна, адже нацистський диктатор – головна лякалка російського режиму. Це пояснити просто: тут Путін приміряє ситуацію на себе й екстраполює Данцизький коридор на Крим, східні та південні частини України, які так само хотів завоювати. Але точно не зупиниться на цьому.

Итак, перед Второй мировой войной, когда Польша посотрудничала с Германией, отказалась выполнять требования Гитлера, но тем не менее поучаствовала вместе с Гитлером в разделе Чехословакии, но, поскольку не отдала Данцигский коридор, всё-таки поляки вынудили, они заигрались и вынудили Гитлера начать Вторую мировую войну именно с них. Почему началась война 1 сентября 1939 года именно с Польши? Она оказалась несговорчивой. Гитлеру ничего не оставалось при реализации его планов начать именно с Польши.

Виявляється, що Путін вважає Гітлера просто жертвою – його змусили почати Другу світову підступні поляки. Так само російська пропаганда нині каже, що так звана СВО почалася, бо "Україна напала перша". Хвилиночку, на ядерну державу з другою армією світу. Але ж він, схоже, у це вірить і вважає справедливим вимагати та забирати чужі території.

Советский Союз – я читал архивные документы – вёл себя очень честно, и Советский Союз просил разрешения Польши провести свои войска на помощь Чехословакии. Но устами тогдашнего министра иностранных дел Польши было сказано, что, если даже советские самолёты полетят в сторону Чехословакии через территорию Польши, они будут сбиваться над территорией Польши. Ну не важно.

Це правда, СРСР заявляв про плани допомогти Чехословаччині, але комуністи заздалегідь знали, що ніхто не погодиться на це, адже в такому разі як Польща, так і Чехословаччина могли втратити свою незалежність. Тому це просто дешевий вкид.

Власне, так і сталося в 1945 році, коли Червона армія спочатку звільнила ці землі від нацистів, а потім окупувала їх на майже 50 років та встановила там свої маріонеткові республіки – так звані "народні демократії", а насправді тоталітарні держави, що були сателітами СРСР.

Нині ж Росія робить те саме, але в менших масштабах, коли у 2014 році створила так звані ДНР і ЛНР на території українських Луганської та Донецької областей. Їм навіть дали подібні назви "народних республік".

По известным протоколам Молотова – Риббентропа часть этих территорий отошла к России, включая Западную Украину. Россия под названием Советский Союз вернулась таким образом на свои исторические территории.

Браво! Взагалі Росія не визнає існування секретних протоколів про таємний розподіл сфер впливу в Східній Європі до пакту про ненапад між Німеччиною та СРСР, відомого в історії як "Пакт Молотова – Ріббентропа", хоча й опублікувала їхні факсимільні копії (схоже, випадково).

После победы в Великой Отечественной войне, как мы говорим, это Вторая мировая война, все эти территории окончательно были закреплены за Россией, за Советским Союзом.

Насправді тут підміна понять: Росія тоді була РСФСР, номінально рівноправна радянська республіка, як і Українська СРСР (натомість Путін трактує СРСР як нову версію Російської імперії, хоча юридично СРСР не правонаступник царату та навіть відмовляється сплачувати царські борги).

До речі, УРСР була членом новоствореної ООН на правах держави-засновниці, а не РСФСР (це якщо за законом); натомість після розвалу СРСР його місце в Раді Безпеки абсолютно незаконно та всупереч усім процедурам посіла Росія (і так само посідає його нині). Тобто тут маємо справу з маніпуляціями та підміною понять, а за поняттям "были закреплены за Россией, за Советским Союзом" ховається звичайна анексія.

Путін: При формировании Советского Союза – это уже 1922 год – большевики начали формировать СССР и создали советскую Украину, которая до сих пор вообще не существовала.

Карлсон: Всё правильно.

"Радянська Україна" виникла не 1922 році, а в грудні 1917 року – виникла незаконно на противагу легітимній Українській Народній Республіці (її першим прапором було також синьо-жовте знамено, але на червоному тлі), так само незаконним утворенням була Донецько-Криворізька Радянська Республіка, це така собі "ДНР" сторічної давнини.

Нову версію держави комуністів – Українську Соціалістичну Радянську Республіку – більшовики проголосили на початку 1919 року, і саме вона стала однією із засновниць СРСР. До речі, сучасна Україна одночасно і правонаступниця УРСР і УНР, що оформлено юридично, бо уряд УНР в екзилі офіційно ухвалив рішення про передання повноважень та атрибутів державної влади новообраному президентові України в серпні 1992 року та визнав Українську державу, проголошену 24 серпня 1991 року, правонаступницею. Усе правильно, Такер?

При этом Сталин настаивал на том, чтобы эти республики, которые образовывались, входили в качестве автономных образований, но почему-то основатель Советского государства, Ленин, настоял на том, чтобы они имели право выхода из состава Советского Союза. И, тоже по непонятным причинам, наделил образующуюся советскую Украину землями, людьми, проживавшими на этих территориях, даже если они раньше никогда не назывались Украиной, почему-то при формировании всё это было "влито" в состав Украинской ССР, в том числе всё Причерноморье, которое было получено во времена Екатерины II и, собственно, к Украине никогда никакого исторического отношения не имело.

У Леніна не було іншого вибору, бо він спирався на українських комуністів (боротьбистів), які були потужною силою й могли виступати як представники народу України, натомість російські війська українців сприймали як окупантів і вели проти них тривалі та запеклі партизанські дії, регулярно повставали та не визнавали за законну владу (така ситуація була в Україні до кінця 20-х років). Натомість лише обіцянки широкої автономії Україні змогли маргіналізувати повстанський рух і тимчасово заспокоїти селянство (щоб потім переламати йому хребта штучним голодом і репресіями).

Якби не було "незрозумілих причин", підкорити Україну просто не вдалося б, а без українізації не було б кому в окупованій Україні працювати, бо місцеве населення в основному говорило українською.

Щодо Причорномор'я, яке нібито не мало стосунку до України, це нісенітниця – на цих землях здавна жили козаки та інші предки українців, саме їхні "чайки" робили сміливі рейди в Чорному морі за сотні років до того, як там з'явилися росіяни та їхній флот.

Заснування "цивілізації" на півдні України російськими царями – це міф, адже більшість заснованих Катериною Другою та іншими царями німецької династії Романових міст насправді були просто переназвані (з ухилом в античність, що на той час вважалося престижним).

Інша справа, що анексія Кримського ханату Російською імперією відкрила шлях до динамічного розвитку півдня України та його економічного піднесення, але ж не будемо забувати, що відбувалося це завдяки українцям, які становили більшість населення "нових" міст. Зокрема, мова, наприклад про "ісконно русскій город Адєссу": історично більшість його населення становили українці, а також євреї, яким відповідно до "межі осілості" було заборонено жити на території умовно історичної Росії.

Даже если мы вспомним, назад вернёмся, 1654 год, когда эти территории вернулись в состав Российской империи, там было три-четыре современные области Украины, никакого Причерноморья там и близко не было. Просто не о чем было говорить.

Причорномор'я тоді перебувало під владою Кримського ханату, а Поділля – під Османською імперією, а з 19 століття вони почали активно заселятися українськими селянами, про що яскраво свідчать переписи населення в Російської імперії. Сучасна Україна не заперечує історичне право кримських татар жити на своїй історичній батьківщині та бути водночас частиною української політичної нації.

Але ці землі точно не "поверталися" – це маніпуляція. Бо це Московське князівство було частиною Русі, а не Київське частиною держави московитів.

Итак, советская Украина получила огромное количество территорий, которые вообще никогда к ней никакого отношения не имели, прежде всего Причерноморье. Они когда-то, когда Россия их получила в результате русско-турецких войн, назывались Новороссией.

Це неправда, Путін відверто маніпулює та хоче вважати історичними землями Росії все, що було завойовано, але ж ця логіка має і зворотній бік: за нею Росія теж отримала купу територій, які не належать Москві історично, той самий Сибір, наприклад. Межі Московського князівства часів Івана Каліти відомі, чому б Путіну не відштовхуватись від них?

Гра в історію та те, кому що належало, – небезпечна. Наприклад, пан Карлсон, як власник диплому історика, міг би пригадати, що колись Північна Америка, де постали США, належала Великій Британії, але нині ніхто в здоровому глузді не говорить, що це історичні англійські території, як і Росія не вимагає повернути, наприклад, Аляску чи гавайський острів Кауаї. Бо є міжнародне право та концепція суверенітету, яка визнає державні кордони, що нині існують.

У ситуації Росії, України та всіх інших незалежних держав, що постали на руїнах СРСР, це кордони 1991 року – це, до речі, визнавала сама Росія в численних міжнародних та двосторонніх договорах з Україною, а також у сумнівно відомому Будапештському меморандумі, дотримання якого вона гарантувала. Саме тому Вірменія, коли захопила свої, як вважає, "історичні території" в Нагірному Карабаху, була визнана світом окупантом (формально і Росією також) і навіть не наважилась оголосити про анексію. Саме тому Росія не має жодних юридичних прав ані на Крим, ані на Запорізьку, Херсонську чи будь-які інші українські області.

Це прописні істини, на яких стоїть сучасна міжнародна система і які Росія своїми безвідповідальними діями підважує. І це небезпечно для самої Росії, бо у відповідь Україна може згадати про українські історичні землі, що нині перебувають у складі РФ. І мова не лише про умовну Кубань чи Білгородщину, але й про Далекий Схід – так званий Зелений Клин. Територіальні претензії за принципом "історизму" можуть висунути Росії також Китай, Казахстан, Фінляндія, Польща (не лише Крулевець, але й, наприклад, Смоленськ), Японія, Литва, Швеція та інші країни. А чому б ні: Путін не вічний, а після нього зовсім не факт, що Росія втримається як єдина держава. Як вам така логіка?

А после Второй мировой войны Украина получила ещё часть не только польских до войны территорий – сегодня Западная Украина, часть венгерских территорий и часть румынских. У Румынии и у Венгрии тоже часть территорий забрали, и они, эти территории, вошли в состав советской Украины и до сих пор там находятся. Поэтому у нас есть все основания говорить, что, конечно, Украина в известном смысле – искусственное государство, созданное по воле Сталина.

Україна отримала свої етнічні землі там, де українці становили більшість. Водночас усі держави були створені людьми, і, за логікою Путіна, вони штучні. Сталін дійсно силою здійснив переділ мапи світу, але це ж стосувалося і Росії. Що робить у складі путінської держави німецьке місто Кенігсберг (він же польський Крулевець)? Але варто розуміти, що Сталін робив ці зміни не для українців, а для себе – для комуністичної авторитарної диктатури, мав свої злочинні цілі та реалізовував їх не менш злочинними методами.

Якщо ж Путін каже про щось, що забрали в Румунії, то в такий спосіб він визнає і право Румунії на Молдову, але водночас її він вважає своєю. Ось такий парадокс. Якщо ж говорити про Угорщину, це окремий випадок імперських комплексів, за який Орбан регулярно "отримує" не лише від України, але й від Словаччини, Хорватії та Румунії.

Время правления Сталина называют сталинским режимом, все говорят о том, что там много было нарушений прав человека, нарушений прав других государств. В этом смысле, конечно, вполне можно, если не говорить о том, что они имеют на это право – вернуть эти свои земли, то, во всяком случае, понятно…

Такого права не існує. Точніше воно є лише у хворій голові Путіна та таких, як він. Це, схоже, зрозумів навіть латентний прихильник руського диктатора Ілон Маск.

Но мне достоверно известно, что венгры, которые там проживают, они, конечно, хотят вернуться на свою историческую родину.

Для цього просто варто поїхати на цю історичну батьківщину, а не робити її на суверенній території іншої держави. Так само мусять зробити і росіяни в Україні: якщо вони хочуть жити в Росії, вони мають поїхати туди, а не робити Росію в Україні.

Проезжаю по какой-то деревне, возле домов сидят мужчины в чёрных костюмах-тройках и чёрных цилиндрах. Я говорю: это что, артисты какие-то? Мне говорят: нет, это не артисты, это венгры. Я говорю: а чего они здесь делают? Как чего, это их земля, они здесь живут. Все названия! В советское время, в 80-е годы. Они сохраняют венгерский язык, названия, все национальные костюмы. Они венгры и чувствуют себя венграми. И конечно, когда сейчас происходит ущемление…

Цікаво, а що б було, коли б Путін знову кудись поїхав та побачив у Нью-Йорку хасидів чи в Берліні турків? Або, щоб не наражатися на арешт, просто в Москві чеченців чи таджиків? Про яке "ущємлєние" мова, таких фактів не знає навіть Петер Сіярто.

Мы подошли к тому моменту, когда была создана советская Украина. Потом был 1991 год – развал Советского Союза. И всё, что Украина получила в подарок от России, с барского плеча, она утащила с собой.

Це в жодному разі не подарунки, "барського плеча" не було – Україна була перетворена на колонію Росії та стала полігоном для кривавих експериментів режимів зі столицею в Москві. Ми вистраждали право жити на своїй землі так, як хочемо самі, і нам не потрібні чиїсь подарунки – лише те, що належить нам.

Росія офіційно визнала держави, що виникли внаслідок розпаду СРСР, і зобов’язалася поважати їхній суверенітет і територіальну цілісність. Усе це Путін порушив і за це буде нести відповідальність.

Ведь этот развал Советского Союза был инициирован, по сути, руководством России. Я не знаю, чем тогда руководствовалось руководство России, но подозреваю, что там было несколько причин думать, что всё будет хорошо.

СРСР як дійсно штучне утворення не міг не розвалитися. І велику роль тут відіграв не лише Єльцин, тому Путін дарма перебільшує роль свого вчителя. Той лише вдало скористався ситуацією, а саме програшем у Холодній війні батьківщині Такера Карлсона та її численним союзникам по НАТО.

Я думаю, что руководство России исходило из фундаментальных основ отношений между Россией и Украиной. Фактически общий язык, там 90 с лишним процентов говорили на русском языке; родственные связи, там у каждого третьего какие-то родственные, дружеские связи; общая культура; общая история; наконец, общая религия; общее нахождение в рамках единого государства на протяжении столетий; экономика очень сильно взаимосвязана – всё это настолько фундаментальные вещи. Всё это лежит в основе неизбежности наших добрых отношений.

Усе, що говорить Путін про Україну, може бути використано проти решти "республік". Схоже, саме такі плани й мав Путін, але провал операції "Київ за три дні" зупинив їх реалізацію та врятував Молдову, Казахстан і країни Балтії від нової анексії.

После 1991 года, когда Россия ожидала, что её возьмут в братскую семью "цивилизованных народов", ничего подобного не произошло. Вы же нас обманули – я когда говорю "вы", не Вас лично имею в виду, конечно, а Соединённые Штаты, – обещали, что не будет расширения НАТО на восток, но это произошло пять раз, пять волн расширения. Мы всё терпели, всё уговаривали, говорили: не надо, мы же свои теперь, как у нас говорят, буржуинские, у нас рыночная экономика, нет власти Коммунистической партии, давайте будем договариваться.

Насправді якраз Росію взяли до родини цивілізованих народів і зробили частиною світової економіки, але московити вирішили відродити імперію та почали конфронтацію із Заходом, який помилково повірив у "кінець історії".

Не чекаючи на Суд історії

На цьому історія дійсно закінчується та починається сьогодення – про нього також багато говорить Путін, але підготовлений читач зрозуміє, що російський диктатор верзе повну маячню, і без історичного аналізу, адже все це відбувається вже в нашій з вами реальності, у наш час.

Проте сам Путін своєю лекцією залишився незадоволений. У інтерв'ю про інтерв'ю він сказав, що чекав від Такера більшого. Щоправда, на думку Путіна, навіть така люб'язність не врятує Такера від в'язниці.

Думал, что он как раз и будет вести себя агрессивно и будет задавать так называемые острые вопросы. Я не просто был к этому готов, я этого хотел, потому что это давало бы мне возможность так же остро отвечать, что, на мой взгляд, придало бы определенную специфику всей нашей беседе. Но он избрал другую тактику, он несколько раз меня пытался прерывать, но все-таки на удивление для западного журналиста оказался терпеливым, выслушивал мои длительные диалоги, особенно касающиеся истории, и не давал мне повода сделать то, к чему я был бы готов,
– Путін перекладає на Такера Карлсона відповідальність за те, що глядачі змушені були 2 години слухати задушливу маячню.

Редакція 24 Каналу сподівається, що незабаром у Путіна нарешті з'явиться можливість відповідати на гострі питання, наприклад на лаві підсудних. І це точно не буде простий суд історії, а цілком реальний Міжнародний кримінальний суд у Гаазі. Утім, там точно не будуть питати про напівміфічного Рюрика, а зосередяться на сьогоденні.

Теги по теме
Владимир Путин История
Источник материала
loader
loader