Церква забрала нагороду у військового. Чи можна було вчинити інакше?

27 февраля, 10:42

Розбираємо конфліктну ситуацію між УПЦ КП Патріарха Філарета та військовим, представником ЛГБТ-спільноти Віктором Пилипенко. Об'єктивно, без симпатій чи антипатій до цих особистостей і спільнот, які вони представляють.

Отже, що маємо?

• 1 •

Віктор Пилипенко, позивний «Француз» – бойовий медик, який вперше пішов на фронт у 2014-му, а з початком повномасштабного вторгнення практично безперервно на фронті і врятував безліч життів. Також він є відкритим геєм і борцем за права ЛГБТ, зокрема, в армії. За законом він має на це право, але частині суспільства це не подобається, а з точки зору православної церкви є гріхом.

• 2 •

УПЦ КП, яку очолює Патріарх Філарет, нагородила Віктора за його бойові заслуги церковною відзнакою «За жертовність та любов до України» – як військового, не знаючи про його орієнтацію та публічну позицію.

• 3 •

Отримавши нагороду, Віктор сприйняв це як зміну Патріархом і церквою своєї позиції щодо ЛГБТ – мовляв, тепер церква нас підтримує – про що й написав публічно на своїй сторінці у ФБ. Як на мене, це було помилкою, адже церква як структура консервативна не може підтримувати ЛГБТ, і таким чином Віктор публічно поставив священнослужителів у незручне становище.

• 4 •

У відповідь на цей виклик церковники, вочевидь, на емоціях, зробили значно гіршу помилку – анулювали нагороду Пилипенка. Це помилка тому, що а) це плювок в душу військовому і де-факто твердження, що порятунок поранених важить менше, ніж особисті уподобання людини; і б) це сіє розбрат між українцями, що на руку Москві.

• 5 •

Яке рішення у такій ситуації мала прийняти церква?

Все просто: публічно заявити, що ні, ми не підтримуємо ЛГБТ, вважаємо це гріхом, а Пилипенка нагородили як військового, за врятовані ним життя. Закликаємо цього героїчного воїна відмовитись від гріховних уподобань. І все. Це була б гідна позиція церкви. А вона натомість відреагувала не по-Божому, а якось по-совковому.

• 6 •

Я багато років була прихожанкою УПЦ КП – аж до створення ПЦУ. І потім мені не сподобалось, що Патріарх, якого я завжди глибоко поважала, та й зараз поважаю, спочатку підтримав створення ПЦУ, а потім, вочевидь, з особистих амбіцій, вийшов з неї. Що це, як не роз'єднання у важкі часи? Всі ми грішні, хтось в одному, хтось в іншому, але коли на тому світі на «терезах» зважать наші добрі й погані справи, то виявиться, що ефективний бойовий медик вже давно заслужив своє місце в раю. Бо він рятував життя людей, ризикуючи власним. Це найвищий прояв християнської жертовності. А ті, хто сіяли розбрат, можуть бути покарані.