Український прапор зі скелетом поруч, таємниця Ватикану і темрява з химерами: чим вражає Бієнале 2024
Український прапор зі скелетом поруч, таємниця Ватикану і темрява з химерами: чим вражає Бієнале 2024

Український прапор зі скелетом поруч, таємниця Ватикану і темрява з химерами: чим вражає Бієнале 2024

Спеціально для Фокусу культурологиня Зоя Звиняцьківська ділиться своїми враженнями про Веценіанську бієнале і про те, яку роль зіграла на ній Україна, яка воює.

Венеційська бієнале цього року — як ранок після вечірки. Тихо, скромно, мало людей. В вапоретто можна сісти (!), на мосту Академія можна стояти (!), перед входом в Арсенал нема черги (!). Тобто, людей кругом повно, але ж це "повно" не порівняти зі звичним "дофігіща" попередніх разів, а якщо порівнювати – можна сказати, що ніхто не приїхав. При цьому офіс бієнале наголошує: на pre-open цього року було акредитовано 26 795 осіб, що на 19% більше ніж в 2022 році. Тобто професійний народ весь тут і його навіть побільшало, отже – стало відчутно менше віп-публіки. Мабуть, так виглядає стаґнація.

ВОДА

Власне, знаходячись в такі дні в Венеції, можна одним поглядом оцінити загальний стан світової економіки – просто подивившись на воду. Адже перше, що ти бачиш (або, відповідно, не бачиш) в Венеції під час бієнале – це яхти. Величезні розкішні мільйонерські яхти, які заходять просто в лагуну і швартуються до берега, щоб усі бачили. Люди приїхали подивитись мистецтво, виключно з культурологічною метою, самі розумієте. Отже, що по яхтах цього року?

Зрозуміло, що минули ті часи, коли просто перед входом в Джардіні під час відкриття бієнале швартувалася легендарна Eclipse Романа Абрамовича довжиною 162,5 метри. Ця величезна 9-палубна махіна, що знаменита не менш, ніж її власник, буквально закривала собою небо і позбавляла сидіння в найкращому венеційському кафе на променаді перед входом в Джардіні з видом на лагуну жодного сенсу. Поряд з нею, зазвичай, намагалися пришватруватися кілька яхт поменше, вздовж променада створювалась досить величенька якт-парковка. Цього року там самотньо стоїть скромна 60-метрова Sea Perl – чи це та, якою володіє індонезійський бізнесмен-мільярдер Шри Пракаш Лохия, чи може якась інша, в цьому світі насправді достобіса звичайних 60-метрових яхт, власне, як і мільйярдерів, нічого особливого. Ще одна яхта під назвою Odessa, що належить Леонарду, ну, тобто, Леоніду Блаватнику, скромно стоїть біля Punta della Dogana, з боку Набережної Несцілимих, поряд ще одна, але це, власне, все, колишнього яхт-параду вже нема. Хтось вже не може світитись через санкції та загальні настрої, а хтось просто не хоче, бо все якось непевно, а бієнале – це, насправді, розвага для стабільних часів.

МІСТО

Зазвичай бієнале дуже прикрашає Венецію, вихлюпуючи на вулиці красиву, веселу, елегантну публіку – мандруючих мешканців незчисленних вечірок-відкриттів. Але цього року в нічних вапоретто майже нема яскравих як тропічні пташки жінок в золотих босоніжках на високих підборах, в шовках і декольте, в сміливих вечірніх сукнях: що поробиш, таксі не докличешся, а їхати на Джудекку або на інший берег Великого каналу треба, там наступна вечірка, або там, навпаки, готель, от і сидять екзотичні пташки на зупинках, чекають "трамвайчик", гойдаються на дрібній венеційській хвилі, на вигляд зовсім нечутливі до пронизливого нічного морського бризу та дощу. Зазвичай за три дні передпоказу в місті відбувається сто з гаком вечірок в різних національних павільйонах, палаццо, культурних центрах, на яхтах тощо – і вечірнє місто повно яскравого світського натовпу, що переміщується з події на подію. Навіть просто йдучи вулицею Венеції в цей час, можна наштовхнутись на вечірку, вона вихлюпується з вікон, виходить на вулицю, цей потік запросто може тебе підхопити і ось ти вже потрапив невідомо куди, святкувати свято мистецтва невідомо якої країни на невідомій мові — але не цього разу, ні, нині вулиці Венеції це просто вулиці найтуристичнішого міста в світі, просто натовп, що зосереджено, вдень і вночі, поспішає по своїх нудних туристичних справах.

ПАВІЛЬЙОНИ: ЩО ПОДИВИТИСЬ?

Бієнале має безліч локацій. Дві основні – в павільйонах садів Джардіні та в Арсеналі – і десятки залів, палаццо, павільйонів і об'єктів просто неба, розпорошених містом. Найстаріша локація – сади Джардіні, де, власне, колись були побудовані перші, найстаріші павільйони – звісно, наймогутніших тоді країн-імперій. Так вони й стоять трикутником: посередині Великобританія, обабіч Франція і Німеччина. В ці павільйони завжди черга: з одного боку, всі обов'язково хочуть побачити, що ці країни показують, інерція існує, з іншого – вони і справді завжди намагаються вразити. Цього року найбільше це вдалося Німеччині, яка презентувала разючий проєкт Thresholds ("Пороги"), власне, три проєкти. В останньому ти потрапляєш в кімнату, за формою подібну до планетарію, а там водночас відео, звук і доповнена реальність створюють химерний простір постцифрової епохи.

Там поряд стоїть ще один імперський павільйон, російський. Минулого року він був зачинений, а цього відданий Болівії, що представлена на бієнале вперше. Болівійці зробили в російському павільйоні досить докладну презентацію культури своєї і сусідніх країн, сідай, п'ять. В цілому, завдяки локації, виглядає досить двозначно і доволі кумедно.

Ліворуч від "імперської" центральної алеї – алея павільйонів другої хвилі, що було побудовано після Першої світової, коли в світі з’явилась низка нових країн, причому не тільки в Європі. Поміж цих павільйонів шаленою увагою цього року користувався єгипетський (довжелезна черга під пекучим сонцем), в якому показували відео: мюзикл, зроблений неначе для дітей, з картонними декораціями і яскравими костюмами – в якому повільно і докладно, з піснями і під музику розповідається про найогидніші політичні та військові рішення країн, що окупували Єгипет в ХІХ сторіччі – від Наполеона до британців.

Між центральною і бічною алеєю нині – незрозуміло і хаотично забудований простір, це остання хвиля павільйонів, що виникла після Другої світової, тоді географія "цивілізованого" світу ще розширилась. Тут неодмінно треба зазирнути в павільйон Австралії, який цього року отримав Золотого Лева Венеційської бієнале. У великому темному приміщенні австралійський художник Арчі Мур (походить з племен аборигенів бігамбул і каміларої) крейдою на стінах впродовж двох місяців малював своє генеалогічне дерево, прослідкувавши 2400 поколінь своїх пращурів, протягом 65000 років. Спочатку він перераховує сотні імен своїх реальних родичів, потім їдуть ті, хто міг теоретично ними бути. Інсталяцію він назвав Kith and kin ("Друзі та близькі").

Ну і, звісно, в Джардіні розташований основний павільйон бієнале, де розміщується кураторський проєкт (тобто його невеличка частина, набагато більший шмат-продовження міститься в Арсеналі поряд). Нинішня тема бієнале – "Іноземці всюди" і вона трактується аргентинським куратором Адріано Педроса дуже широко: від вимушених мігрантів до експатів та представників ЛГБТ-спільноти, які часто є іноземцями (чужинцями) навіть у власному домі.

Робота мистецької групи Claire Fontaine (Палермо, Італія), розміщена в Арсеналі. Напис "Іноземці всюди", відтворений різними мовами, став темою та емблемою 60-ї Венеційської бієнале
Павільйон Австралії, на стінах якого художник Арчі Мур крейдою намалював своє генеалогічне дерево
Художник Арчі Мур і документація проєкту: більше ніж 500 судових справ убитих і закатованих аборигенів-австралійців
Палаццо де Поліньяк на Гранд каналі, в якому розташована виставка "З України: сміливі мріяти" PinchukArtCentre
Проект "Щирі вітання" (кураторка Катя Бучацька) національного павільйону України на бієнале
6. Яхта біля променаду Джардіні

УКРАЇНА НА БІЄНАЛЕ

Загалом українське представництво на бієналє дуже точно відображає нашу країну. В нас нема і не може буди якогось одного авторитарного центру, натомість завжди є кілька паралельних – і мистецтво не є виключенням.

Отже, центр перший — офіційний павільйон України, розташований в Арсеналі. Це порівняно невеличкий простір, в якому куратори Вікторія Бавикіна та Максим Горбацький розташували цілих 4 проєкти, об’єднані темою "Плетіння сіток" — йдеться як про безпосередню практику плетення маскувальних сіток для військових, так і про створення мереж контактів, спілкування, взаємопідтримки. Павільйон, перш за все, став простором культурної дипломатії. Його відвідували різноманітні офіційні делегації і просто люди, які хотіли висловити підтримку Україні. За традицією, команди національних павільйонів ходять одна до одної "в гості", подивитись проєкти. Наш проєкт був першим, який відвідала команда британського павільйону, і це є відображенням величезної підтримки України Великобританією.

Другий традиційний центр української присутності – виставка PinchukArtCentre. Це цілком приватний проєкт в паралельній програмі бієнале, але були часи, коли він по факту відігравав роль основного – як, наприклад, 2022 року. Зараз же проєкт повернувся до звичного формату спільної виставки українських та іноземних молодих художників, щоправда, його неможливо були не помітити. "Мандруюча" виставка, що кожного разу винаймає нове приміщення, цього року розмістилась в найцентрішому місці Венеції, в палаццо Поліньяк, яким нині володіє родина Зінгер – так-так, йдеться про винахідника швацької машинки. В 1900 році донька Зінгера і спадкоємиця його міліонів Вінаретта Зінгер (принцеса де Поліньяк за чоловіком) придбала палаццо, злі язики кажуть, для свого коханця. Як би там не було, чоловік Вінаретти наступного року після купівлі помер, а палаццо став відомим салоном, місцем проведення інтелектуальних вечірок та музичних концертів. Фасад мармурового палаццо виходить на Гранд канал біля мосту Академія, отже кожен, хто пропливає каналом і проходить мостом, бачить великий український прапор на фасаді палаццо – щоправда, як і макабричну інсталяцію зі скелетом поряд. Вона не має жодного стосунку до українського павільйону, але це випадкове поєднання створює досить двозначне враження.

І, нарешті, третім, несподіваним центром української присутності став павільйон Польщі – саме там українська Open Group (Павло Ковач, Антон Варга, Юрій Білей) розповідає про російське вторгнення в Україну за допомоги жахливого караоке. На двох величезних екранах на стінах темного павільйону люди, що пережили обстріли, імітують звуки війни – гранатомет, повітряну тривогу, С-300, авіабомби тощо, а потім кажуть: повторюй за мною. І внизу екрана йде рядок літер, що імітують звуки прильоту. Хтось повтюрює, хтось ні, але ці звуки все одно стукають в мозку, їх не можна позбутися, і польський павільйон цього року, безперечно, найбільш український, найбільш воєнний і найбільш емоційно вражає.

ЩО ЩЕ?

Кожна бієнале демонструє нові мистецькі тренди з тих, що вже набули популярності. Цього року це численні віари, причому йдеться не про доповнену реальність (спеціальні окуляри-бінокль це відстій, ніхто не буде вдягати, незручно, та й можна макіяж зіпсувати), а про тотальне перетворення простору. Власне, це те, що давно вже роблять на публічних поп-заходах типу Євробачення. Гарний хід – завжди красиво, легко для сприйняття, дуже ефектно, публіці подобається. Такого було багато, але переможцем стала виставка з паралельної програми, що представляє творчість нині вже померлого індійського митця М.Ф. Хусейна, місцевого гуру і культового художника. Вся його творчість була запхана в ледь не часову програму об’ємного інтерактивного дисплея віртуальної реальності в величезному просторі колишнього соляного складу Пунти: ти сидиш всередині, а навкруги тебе стіни, стеля і підлога весь час змінюються, там то Манхеттен виростає, то пожежа з попелом, то квіти тотально квітнуть – і так нескінченно.

Найвтаємниченіший проєкт – виставка сучасного мистецтва в жіночій в’язниці на Джудецці під егідою Ватикану. Пояснюється таке неймовірне поєднання просто: в’язниця католицька, папа католик, а ще аргентинець – як і куратор бієнале цього року, тому вперше Ватикан представлений на бієнале. Щоб потрапити на цю виставку, треба заздалегідь зареєструватись онлайн, на вході здати мобільний телефон і паспорт (добре, хоч без рентгену) і пересуватись у супроводі суворих охорониць – зате папа на спеціальному папа-гелікоптері прилетів подивитись проєкт прямо у двір, зручно і безпечно.

А найхимерніший проєкт – виставка французького митця П’єра Гюйге "Гранічний" (в сенсі, той, що на межі) в паралельній програмі в Пунті делла Догана. Абсолютна темрява, в якій ти дивишся моторошне відео про химерних створінь – чи то людей, чи то тварин, чи то роботів, чи то інфернів, дуже різних, звіро-людино- і робото-подібних, які повільно рухаються в дивних просторах – і раптом в абсолютній темряві наштовхуєшся на щось тепле і живе. О боже, можливо, це хтось з тих, хто на екрані, адже ніц не видно, але, що більш імовірно, це ще один глядач, ще один звичайний поціновувач мистецтва, такий самий як ти, з 20 очима, щоб все побачити, і 6 ногами, щоб мати змогу все це обійти.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Источник материала
Поделиться сюжетом
Упоминаемые персоны