Як син із дислексією змотивував маму стати вчителькою

Вчителі за покликанням — це ті, хто не лише навчає, а й знає, як прищепити любов до пізнання нового, розвинути допитливість і стимулювати бажання досягати нових вершин. Їхня праця формує основу майбутнього суспільства, а власна віра й наполегливість є невичерпним джерелом натхнення для тих, хто їх оточує. Вони вміють бачити потенціал у кожній дитині та створюють усі умови для його реалізації.

В межах національної премії Global Teachers Prize Ukraine-2024 вчителька Дніпровської школи Віра Собар поділилася власною історією, що перевернула уявлення про роботу з дітьми, які мають особливі освітні потреби. Вона не лише подолала труднощі, що виникли в моменті дорослішання сина, а й знайшла в собі сили стати вчителькою та допомагати іншим дітям.

З раннього дитинства Віра мріяла стати лікаркою, але обставини склалися не на користь дівчини, й на медичний факультет їй вступити не вдалося. Проте вона знайшла рішення та вступила на біологічний факультет, сподіваючись, що далі зможе працювати лаборанткою в медичній лабораторії.

Згодом дівчина успішно закінчила навчання в університеті й народила дитину. Але за кілька років після випуску помітила, що в сина виникли труднощі з навчанням: він плутав букви в словах. Віра почала шукати причину, але виявити джерело проблеми було дуже важко через те, що в ті роки мало знали про дислексію — порушення, з яким складно читати й писати. Саме його й діагностували хлопчикові у віці 12 років.

При дислексії частини мозку, що розпізнають звуки мови (фонеми), не розвинені, і як наслідок діти погано розрізняють звуки, не можуть декодувати їх під час письма або читання. Вірин син у сім років погано читав і перефразовував речення, що спричиняло труднощі під час написання диктанту або переписування тексту з підручника.

Молода мама не втратила надії допомогти синові та завдяки біологічній освіті зрозуміла особливості роботи мозку дитини. Вона розробила унікальні вправи для розвитку читання та письма, що допомогли покращити навички. Заняття були націлені на задіяння всіх органів чуття, а особливо важливими є тактильні рецептори пальців рук. Долоні кожної людини мають безліч рецепторів і зону кори головного мозку, що відповідає за відчуття дотику. Тому найкращими вправами для дітей-дислексиків є ліплення літер із пластиліну та письмо на кольоровому піску. Так розвивається моторика рук, і це допомагає розвинути навички мовлення.

Під час підготовки до ЗНО з біології родина Собар використала спеціальні навчальні підходи, що допомогли хлопчику з обробкою текстової інформації. Це дало змогу отримати гарний результат на іспиті — вісім балів за 12-бальною шкалою. Після успішного навчання сина Віра зрозуміла, що її покликання — працювати в школі й допомагати дітям, які мають особливі потреби в розвитку та здобутті знань.

«Коли я прийшла працювати до школи, моїм колегам узагалі нічого не було відомо про інклюзію й дітей із ООП. Вони думали, що цим дітям шлях лише до спеціальних закладів», — ділиться Віра Собар.

Протягом майже десяти років роботи в школі вчительці врешті-решт вдалося переконати інших викладачів, що діти з дислексією, порушенням мовлення чи аутизмом — не вигнанці, а особистості. Вони потребують спеціальних методів навчання й насправді зовсім небагато зусиль із боку вчителя, аби розкрити свій потенціал.

Нині Віра має вже не один приклад успішного розвитку дітей. Серед них учень із важким ступенем дислексії, з яким вчителька працює з другого класу, — він навчився читати до 20 слів за хвилину. Учень шостого класу, який протягом останніх трьох років навчався лише дистанційно, може читати й розуміти невеликі тексти, що є значним досягненням в умовах онлайн-навчання.

«Раніше я часто використовувала мультисенсорний метод, який включав ліплення з пластиліну, малювання по кольоровому піску тощо. Але протягом останніх років довелося повністю переключитися на комп’ютерні технології, — розповідає Віра. — Нині використовую сервіси Wordwall, віртуальну дошку Miro, які допомагають розвинути не лише навички читання, а й комп’ютерні знання, що є надзвичайно важливими у сучасному світі».

Сьогодні школа №24 Дніпровської міської ради є одним із провідних закладів міста, в якому інклюзивну підтримку організовано на високому рівні. Це сприяє рівномірному доступу до освіти всіх дітей, незалежно від їхніх індивідуальних особливостей і потреб. Історія Віри Собар укотре підтверджує думку, що від учителів залежить майбутнє покоління країни, а також доводить, що вчителі важливі.

Якщо ви знаєте видатного вчителя, чия праця варта нагороди, номінуйте його чи її на премію Global Teacher Prize Ukraine-2024 та подаруйте шанс отримати мільйон гривень і престижну відзнаку.